Постанова

від 10.02.2014 по справі 826/19259/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 лютого 2014 року 16 год. 01 хв. № 826/19259/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Чупринко Н.І., за участю представників позивача, без участі представника відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Епоха" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 10 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 грудня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Епоха" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 26 листопада 2013 року № 0006702208 та № 0006712208 (також далі - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 06 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 16 грудня 2013 року. Пояснила, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судове засідання 10 лютого 2014 року представник відповідача не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 21 жовтня по 01 листопада 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 08 листопада 2013 року складено акт № 340/1-22-08-32044536 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства стосовно експорту товарів (робіт, послуг) за період із 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року (далі - акт перевірки) , відповідно до висновків якого, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у податкових деклараціях з ПДВ у загальному розмірі 11161399,00 грн., що призвело до:

- завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів у загальному розмірі 1294635,00 грн., у тому числі за: серпень 2012 року - 804909,00 грн.; листопад 2012 року - 220794,00 грн.; січень 2013 року - 181392,00 грн.; лютий 2013 року - 87540,00 грн.;

- заниження ПДВ, який підлягає нарахуванню до сплати у бюджет за підсумками звітного (поточного) періоду у загальному розмірі 9866764,00 грн., у тому числі за: серпень 2012 року - 456108,00 грн.; вересень 2012 року - 329111,00 грн.; жовтень 2012 року - 551994,00 грн.; листопад 2012 року - 1063590,00 грн.; грудень 2012 року - 832433,00 грн.; січень 2013 року - 490228,00 грн.; лютий 2013 року - 951873,00 грн. березень 2013 року - 771366,00 грн.; квітень 2013 року - 540451,00 грн.; травень 2013 року - 393732,00 грн.; червень 2013 року - 469735,00 грн.; липень 2013 року - 1141703,00 грн.; серпень 2013 року - 833330,00 грн.; вересень 2013 року - 1077110,00 грн.

На підставі акту перевірки, 26 листопада 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0006702208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 9866764,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2466691,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0006712208, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1294635,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 323659,00 грн.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що перевірку позивача проведено на підставі наказу від 18 жовтня 2013 року № 1210 та направлення від 21 жовтня 2013 року № 2749/22-08, копії яких вручено особисто під розписку уповноваженому представнику позивача 21 жовтня 2013 року до початку перевірки.

Стосовно оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3.1 статуту позивача, товариство створено з метою об'єднання фінансових ресурсів учасників для здійснення спільної виробничої, комерційної, посередницької діяльності з метою одержання прибутку.

Метою діяльності товариства є задоволення громадських потреб у продукції товариства, роботах, послугах та реалізації на основі здобутого прибутку соціальних та економічних інтересів трудового колективу учасників товариства.

Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), основним видом діяльності позивача є "діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування" (вид діяльності за КВЕД-2010 55.10).

Твердження відповідача про те, що операції з експорту деревоволокнистих плит є невластивими для фінансово-господарської діяльності позивача, оскільки видом діяльності позивача є "діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування", за переконанням суду, є помилковими, оскільки у ході розгляду справи судом з'ясовано, що крім готельної діяльності, для отримання прибутку позивач займається іншою фінансово-господарською діяльністю, зокрема продажем деревоволокнистих плит, що відповідає статуту позивача та довідці з ЄДРПОУ (копії містяться у матеріалах справи), відповідно до яких, одним із видів діяльності відповідача є "неспеціалізована оптова торгівля" (вид діяльності за КВЕД-2010 46.90).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, 22 серпня 2011 року між позивачем та приватним акціонерним товариством "Коростенський завод МДФ" (далі - ПрАТ "Коростенський завод МДФ") укладено договір купівлі-продажу № 02013/08, за умовами якого вказане товариство зобов'язалось передати у власність позивача, а позивач - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.п. 3.6, 3.8 ст. 3 вказаного договору, прийнятий позивачем товар передається ПрАТ "Коростенський завод МДФ" на тимчасове відповідальне зберігання відповідно до переліку, зазначеному в актах приймання передачі товару.

Датою переходу права власності на товар від ПрАТ "Коростенський завод МДФ" до позивача вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на товар.

На підтвердження виконання умов вказаного договору представниками позивача надано суду копії такого договору, банківських виписок з рахунку позивача, актів приймання-передачі та тимчасове зберігання, видаткових та податкових накладних. Також, у матеріалах справи містяться копії технічних вимог до якості товару.

З метою реалізації придбаного у ПрАТ "Коростенський завод МДФ" товару 01 квітня 2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Коростенський завод МДФ" (далі - ТОВ "Торговий дім "Коростенський завод МДФ") укладено договір комісії на продаж товару № 01/04/12-К, за умовами якого вказане товариство зобов'язалось за дорученням позивача за комісійну винагороду укласти в інтересах і за рахунок позивача від свого імені угоди з продажу товару, у тому числі продажу товарів на експорт, та передати все отримане за договором позивачу.

Згідно з п. 1.3 розділу вказаного договору, виступаючи від свого імені ТОВ "Торговий дім "Коростенський завод МДФ" самостійно укладає угоди купівлі-продажу з третіми особами - резидентами або нерезидентами.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що на виконання умов вказаного договору ТОВ "Торговий дім "Коростенський завод МДФ" за дорученням позивача укладались договори на експорт товару (деревоволокнистих плит) та експортувався товар, переданий вказаному товариству позивачем на підставі вказаного договору.

Зокрема, ТОВ "Торговий дім "Коростенський завод МДФ" у період 2012-2013 років самостійно здійснювало продаж та експортувало деревоволокнисті плити іншим суб'єктам господарювання.

Факт виконання ТОВ "Торговий дім "Коростенський завод МДФ" прийнятих на підставі вказаного договору зобов'язань, тобто факт експорту товарів, підтверджується відповідними валютно-митними деклараціями.

Крім того, вивезення товару за межі митної території України підтверджено Житомирською митницею Міндоходів (лист від 20 липня 2013 року № 10/4/10/1261).

На підтвердження виконання умов договору комісії представниками позивача надано суду копії вказаного договору, звітів комісіонера, актів приймання-передачі, банківських виписок з рахунку позивача, митних декларацій.

Всі надані позивачем у ході перевірки декларації відповідають вимогам Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450. Факт вивезення товарів за межі митної території України підтверджується записами на зворотному боці декларацій, засвідченими підписам та особистою номерною печаткою посадової особи митного органу.

Відповідно до абзацу 2 розділу "Графа 9 "Особа, відповідальна за фінансове врегулювання" Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 651, при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов'язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: "Див. доп.", а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій митних декларацій, у доповненні до графи 9 зазначено, що комітентом є позивач, власник товару, що експортується.

Згідно з п. 200.8 ст. 200 ПК України, до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається митним органом органу державної податкової служби в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Суд не погоджується із твердженнями відповідача стосовно того, що договір комісії не містить суті господарської діяльності, оскільки таке твердження спростовується наявними у матеріалах справи доказами.

За переконанням відповідача, фактично здійснена операція з укладання договору комісії не направлена на отримання доходу позивачем, а направлена виключно на мінімізацію податкових зобов'язань з ПДВ. Тобто, договір комісії має ознаки удаваного правочину, оскільки укладений з метою приховування реальної мети, направленої на отримання податкової вигоди шляхом застосування нульової ставки ПДВ при вивезенні товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Позивачем фактично здійснено операції, направлені на отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання.

Відповідно до ст. 235, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності, у тому числі своїх рішень, не надано суду будь-яких доказів, які б підтвердили обґрунтованість викладених вище тверджень та, як наслідок правомірність оскаржуваних рішень.

Разом з тим, у ході розгляду справи судом також з'ясовано, що операції з продажу товару за договором комісії направлені на отримання позивачем доходу, що підтверджується реєстрами бухгалтерського обліку по рахунках "Доходи і витрати". Прибуток по вказаних операціях за друге півріччя 2012 року склав 279008,63 грн., за 9 місяців 2013 року - 1144660,20 грн.

При здійсненні продажу товару на експорт за договором комісії позивач оподаткував ПДВ за нульовою ставкою.

Згідно з підпунктом 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 200.16 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , за нульовою ставкою оподатковуються операції з: вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

У разі якщо платник податку експортує товари за межі митної території України, отримані від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання бюджетного відшкодування має такий інший платник податку. При цьому комісійна винагорода, отримана платником податку - експортером від такого іншого платника податку, включається до бази оподаткування за ставкою, визначеною підпунктом "а" п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, та не включається до митної вартості товарів, які експортуються.

Отже, з викладених положень та обставин вбачається, що факт придбання позивачем у ПрАТ "Коростенський завод МДФ" товару - деревоволокнистих плит, подальший його продаж на експорт та отримання позивачем доходу від таких операцій підтверджується належним чином оформленими документами, копії яких містяться у матеріалах справи, у зв'язку з чим оскаржувані рішення складені відповідачем безпідставно.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Епоха" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26 листопада 2013 року:

- № 0006712208, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Епоха" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1294635,00 грн. (Один мільйон двісті дев'яносто чотири тисячі шістсот тридцять п'ять гривень 00 копійок) та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 323659,00 грн. (Триста двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 00 копійок);

- № 0006722208, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Епоха" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 12333455,00 грн. (Дванадцять мільйонів триста тридцять три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Епоха" (ідентифікаційний код 32044536) здійснений ним судовий збір у розмірі 458,00 грн. (Чотириста п'ятдесят вісім гривень 00 копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 17 лютого 2014 року