Рішення

від 20.02.2014 по справі 909/9/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 р. Справа № 909/9/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , при секретарі судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпропозиція", вул. Багговутівська, 8/10, м. Київ,04107

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" вул. Верхня, 1А,с. Залуква, Галицький район Івано-Франківська область,77160

про стягнення заборгованості у сумі 155 213,65 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Скільська Л.Д, (довіреність № 239 від 20.01.14 )

від відповідача: Марчук М.І-представник, (довіреність б/н від 01.02.14 )

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпропозиція" звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" про стягнення 155213,65грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору купівлі-продажу №28/01-11 від 28.01.11 та обґрунтовано положеннями статей 530, 610,612, 625 Цивільного та 193 Господарського кодексів України.

В судовому засіданні 18.02.14 оголошувалася перерва до 20.02.14.

Представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог (вх.№2470/14 від 17.02.14) та позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог, мотивовану частковим погашенням відповідачем заборгованості.

Враховуючи закріплений ст.129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, який визначений ст.22 ГПК України щодо права позивача до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог. Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача 113100,00грн. основного боргу, 33285,05грн. пені та 6828,60грн. 3 % річних.

Крім того, позивачем подано заяву про забезпечення позову вх.№2484/14 від 17.02.14.

Розглянувши дану заяву, суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, зі змісту ст. 66 ГПК України вбачається, що заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються судом у разі достатньо обгрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Крім того, згідно приписів статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову сплачується судовий збір.

Позивачем не подану суду доказів сплати судового збору, не обґрунтовано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову та не доведено належними доказами, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача у письмовій заяві вх.№2508/14 від 17.02.14 та в судовому засіданні щодо позову заперечив, вказав на те, що умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу не визначено термінів оплати поставленого позивачем товару, і позивач не звертався до відповідача в порядку ст.530 Цивільного кодексу України з вимогою щодо виконання зобов"язання, тому вважає, що термін виконання зобов"язання не настав.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

28.01.11 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу №28/01-11. За умовами даного договору постачальник (позивач) зобов"язався поставити покупцю (відповідачу) товар, а відповідач, у свою чергу, - прийняти та оплатити цей товар на умовах, викладених у даному договорі (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 спірного договору асортимент, ціна, кількість і загальна вартість зазначається сторонами на кожну окрему партію товару в накладній, яка є невід"ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.1 даного договору сторони погодили, що оплата здійснюється покупцем у гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець зобов"язується прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором(п.2.2 договору).

Пунктом 4.1 спірного договору сторони визначили, що передача товару від продавця (постачальника) здійснюється за видатковою накладною та оформленою покупцем довіреністю на одержання товару.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань, згідно наявних в матеріалах справи копій видаткової накладної №РН-0000001 від 01.02.11 та податкової накладної № 1 від 01.02.11, позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 135600,00грн. Судом оглянуто зазначену видаткову накладну та встановлено, що вона підписана представниками сторін та скріплена їх печатками, складена належним чином, а відтак вона є належними засобами доказування, що підтверджує факт здійснення поставки товарів позивачем відповідачу.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, на суму 22500,00грн., внаслідок чого заборгованість відповідача на час винесення рішення судом становить 113100,00грн., що підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

Керуючись нормами чинного законодавства, позивачем за порушення відповідачем договірних зобов"язань нараховано 33285,05грн. пені та 6 828,60грн. 3% річних.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Наведена правова норма кореспондується зі ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Судом встановлено, що сторонами не був погоджений строк оплати товару, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми ст. 692 ЦК України, які визначають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду України викладена у постанові від 17.05.12 у справі №13/196 та від 01.11.12 у справі №37/464-55/166-2012.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятого на себе зобов"язання, вимога щодо стягнення з відповідача 113100,00грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення. При цьому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що термін виконання зобов"язання не настав, оскільки обов"язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього встановлено статтею 692 Цивільного кодексу України. Положення частини 2 статті 530 ЦК України, на яку посилається відповідач, розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких зобов'язань, які виникають в цивільному обороті, якщо інше не встановлено спеціальними нормами. В даному випадку спеціальною нормою права - ст. 692 ЦК України, яка регулює правовідносини купівлі - продажу, що виникли між сторонами у даній справі, встановлено строк виконання зобов'язання з оплати переданого товару продавцем покупцеві, а саме : після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що товар за видатковою накладною одержано відповідачем 01.02.11, відтак в силу наведених вище положень законодавства з наступного дня у відповідача виник обов'язок оплатити одержаний товар.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ч. 2 статті 343 Господарського Кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 7.3 спірного договору сторони погодили, що у випадку затримки проведення розрахунків покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та штрафом та погодили строк їх нарахування.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ст.625 Цивільного кодексу України).

Керуючись нормами чинного законодавства, позивачем за порушення відповідачем договірних зобов"язань нараховано 33285,05грн. пені та 6 828,60грн. 3% річних за період 01.01.12 по 24.12.13.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст.55 Господарського процесуального кодексу України, судом здійснено перерахунок пені у відповідності до вищенаведеної правової норми та задоволено її частково, на суму 33183,40грн., оскільки наявний в матеріалах справи розрахунок позивача є арифметично невірним. Вимогу щодо стягнення 6828,60грн. 3% річних задоволено у повному обсязі з огляду на правильність їх нарахування.

В контексті вищенаведеного, позов підлягає до задоволення частково. При цьому судом враховано практику Вищого господарського суду України з розгляду подібних спорів, викладену, зокрема, у постанові від 07.08.13 у справі №5011-33/18033-2012.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони, судові витрати, у відповідності до ст.49 ГПК України, покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 612, 614, 625, 629, 692, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 193, 216, 230,265, 343 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-7, 43, 49, 55, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпропозиція" до товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" про стягнення 155213,65грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо"(Галицький район, с.Залуква, вул.Верхня, 1 а, код ЄДРПОУ 31789715) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпропозиція" ( м.Київ, вул.Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ 30022327) 113100,00(сто тринадцять тисяч сто гривень) основного боргу, 33183,40(тридцять три тисячі сто вісімдесят три гривні сорок копійок) пені, 6828,60(шість тисяч вісімсот двадцять вісім гривень шістдесят копійок) 3% річних та 3062,24( три тисячі шістдесят дві гривні двадцять чотири копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.02.14

Суддя Матуляк П. Я.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"