Постанова

від 11.02.2014 по справі 2а-2078/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/49224/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року

у справі № 2а-2078/11/1270

за позовом ОСОБА_3

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання дій протиправними та зобов'язання утриматись від вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3 як засновника та власника Приватного підприємства «ВКФ «Лугсервіс» (позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (відповідач) задоволено повністю. Визнано неправомірними дії Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо визнання нікчемними угод ПП «ВКФ «Лугсервіс» із суб'єктами господарювання, за якими виникли податкові зобов'язання та податковий кредит підприємства у квітні, травні та червні 2010 року, та зобов'язано відповідача врахувати у поданій звітності ПП «ВКФ «Лугсервіс» фінансові результати за деклараціями з податку на додану вартість за квітень, травень та червень 2010 року. Зобов'язано Ленінську МДПІ у м. Луганську утриматись від вчинення певних дій, а саме - утриматись від використання неправомірного акту № 1702/16/36901576 від 13 серпня 2010 року «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «ВКФ «Лугсервіс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, за якими сформовані податкові зобов'язання за квітень, травень, червень 2010 року» при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання-контрагентів шляхом направлення до податкових органів за місцем знаходження цих суб'єктів господарювання листів про проведення перевірок у зв'язку з визнанням правочинів нікчемними за квітень, травень та червень 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Ленінська МДПІ у м. Луганську, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ПП «ВКФ «Лугсервіс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, за якими сформовані податкові зобов'язання за квітень, травень, червень 2010 року, за результатами якої складено акт № 1702/16/36901576 від 13 серпня 2010 року.

У висновку вказаного акту перевірки контролюючим органом викладено думку про нікчемність угод, укладених з підприємствами, за якими ПП «ВКФ «Лугсервіс» сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у квітні, травні, червні 2010 року, з підстав відсутності в останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також неперебування ПП «ВКФ «Лугсервіс» за юридичною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем під час проведення перевірки не досліджено договорів та документів, які підтверджують виконання обумовлених зобов'язань, а також не наведено жодного доказу, на якому ґрунтується його висновок щодо нікчемності угод, укладених ПП «ВКФ «Лугсервіс» із суб'єктами господарювання, вказаними в акті перевірки № 1702/16/36901576 від 13 серпня 2010 року, в квітні, травні та червні 2010 року.

Проте, із зазначеними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З огляду на викладене, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватись таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

При цьому оспорювані дії повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

В свою чергу, діяльність із складання актів перевірок є службовою діяльністю працівників органу державної податкової служби на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків.

Виходячи з наведеного, дії контролюючого органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків, а також щодо використання складеного за результатами проведеної перевірки акту в службовій діяльності, зокрема, при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

В разі ж, якщо платник податків вважає, що викладена в акті перевірки інформація є такою, що не відповідає дійсності та/або зашкоджує його діловій репутації, такий платник не позбавлений можливості здійснити захист своєї ділової репутації в порядку цивільного або господарського судочинства.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача врахувати у поданій ПП «ВКФ «Лугсервіс» звітності фінансові результати за деклараціями з податку на додану вартість за квітень, травень та червень 2010 року, то слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, яку підтримали попередні судові інстанції, позивач посилався на ненаправлення контролюючим органом на адресу ПП «ВКФ «Лугсервіс» будь-яких повідомлень про причини невизнання поданих підприємством декларацій.

Однак, вказане твердження спростовується наявним в матеріалах справи реєстром відправленої Ленінською МДПІ у м. Луганську 25 серпня 2010 року кореспонденції, а будь-яких інших доводів на підтвердження своєї правової позиції позивачем не наведено.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську задовольнити.

Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Сірош М.В.