Рішення від 19.02.2014 по справі 908/4286/13

номер провадження справи 3/95/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2014 Справа № 908/4286/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке регіональне зовнішньоекономічне агентство" (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, 4, ідентифікаційний код 05584023)

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

про стягнення понесених збитків в сумі 187 500, 00 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Красносельский О.В., довіреність № 5 від 21.01.2014р.;

Філіпова Н.О., юрисконсульт, довіреність № 1 від 14.01.2014р.

від відповідача: ОСОБА_1, приватний підприємець, паспорт НОМЕР_5, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 13.05.1997р.;

ОСОБА_4, довіреність № б/н від 17.01.2014р.

ТОВ "ЗРЗА" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача збитків за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 09.10.2012р. № 09101 в сумі 187 500, 00 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 30.12.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 22, 509, 525, 526, 528, 598, 599, 611, 618, 623, 929, 932 ЦК України, ст. 173, 174, 175, 181, 193, 316 ГК України та ст. 1, 2, 12, 13, 15, 32, 33, 44, 49, 54 ГПК України та ст. 2, 11, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Ухвалою від 31.12.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4286/13, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 21.01.2014р. об 11 год. 00 хв.

В судових засіданнях 21.01.2014р., 29.01.2014р. оголошувалась перерва.

В судовому засіданні 19.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 24.02.2014р.

За усним клопотанням представника відповідача під час розгляду справи здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 19.02.2014р. представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві (а.с.3-9), у додаткових письмових поясненнях від 28.01.2014р. № 14, від 18.02.2014р. № 26, та просять суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені збитки за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 09.10.2012р. № 09101 в сумі 187 500, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 13.06.2013р. між ТОВ "ЗРЗА" (постачальник) та ПуАТ "Полтавакондитер" (покупець) був укладений договір поставки № 30/06-13/ОВ за яким постачальник мав поставити покупцю виноград сушений в кількості 7, 5 тонн вартістю 187 500, 00 грн.

Оскільки між ТОВ "ЗРЗА" та ПП ОСОБА_1 укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 09.10.2012р. № 09101, на виконання вказаного договору позивач звернувся 10.07.2013р. по телефону до відповідача з заявкою щодо перевезення винограду сушеного в кількості 7,5 тонн вартістю 187 500, 00 грн. покупцю.

Отримавши замовлення, відповідач надіслав на адресу завантаження вказаного вантажу автомобіль марки МАN, державний номер НОМЕР_2, водій ОСОБА_5, якому було передано представником позивача вантаж та оригінали товаросупровідних документів.

11.07.2013р. виявилось, що вантаж не було доставлено кінцевому вантажоотримувачу - ПуАТ "Полтавакондитер".

12.07.2013р. позивач звернувся до Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС в Запорізькій області про порушення кримінального провадження у зв'язку із незаконним заволодінням майном товариства.

18.11.2013р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату понесених збитків в сумі 187 500, 00 грн., яка залишена без задоволення.

В судовому засіданні 19.02.2014р. відповідач та його представник проти позовних вимоги заперечили повністю з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву від 18.01.2014р. (а.с.51-54).

Зокрема вказали, що позивач порушив порядок досудового врегулювання господарського спору та здійснив підробку доказів надсилання на адресу відповідача претензії № 149 від 18.11.2013р.

Також зазначили, що відповідно до п. 3.4 договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 09.10.2012р. № 09101 виконавець зобов'язується забезпечити схоронність вантажу з моменту його прийняття до перевезення та до моменту його видачі вантажоодержувачу, тобто обов'язок відповідача забезпечити схоронність вантажу, а у разі його втрати - відшкодувати збитки виникає з моменту передачі вантажу замовником виконавцю. Проте позивачем вантаж ПП ОСОБА_1 не передавався, а водій ОСОБА_5, якому передано вантаж, не перебуває з відповідачем у будь-яких трудових чи договірних відносинах.

Крім того, в порушення п. 7.3 договору № 09101 від 09.10.2012р., письмова заявка на перевезення винограду сушеного в кількості 7, 5 тонн вартістю 187 500, 00 грн. відповідачу від позивача не надходила.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "ЗРЗА" (Постачальник) та ПуАТ "Полтавакондитер" (Покупець) укладений договір поставки № 30/06-13/ОВ від 13.06.2013р. за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість (п.1.1 Договору).

Листом від 01.07.2013р. № 1201 на адресу директора ТОВ "ЗРЗА" директор з логістики ПуАТ "Полтавакондитер" підтвердив заявку на відвантаження ізюму, виготовленого з винограду виду Vitis Vinifera L. № партії 17942 в кількості 17 тонн, орієнтовна дата поставки до 10.07.2013р.

09.10.2012р. ПП ОСОБА_1 (Виконавець) та ТОВ "ЗРЗА" (Замовник) укладений договір на транспортно - експедиційне обслуговування № 09101, за умовами якого Виконавець бере на себе організацію транспортно - експедиційного обслуговування ввіреному його Замовником вантажу (згідно транспортної накладної) до пункту призначення згідно заявки, а Замовник зобов'язується оплатити за транспортно - експедиційне обслуговування суму згідно виставленому рахунку, за виконану роботу (п.1.1 Договору).

Як зазначено в п. 2.1 договору № 09101, завантаження та розвантаження вантажу здійснюється згідно усної заявки Замовника.

Відповідно до Розділу 3 договору № 09101, Виконавець зобов'язаний:

3.1. Визначити тип та кількість автомобілів, необхідних для перевезення.

3.2. Визначити та організувати оптимальне розташування вантажу у кузові вантажного автомобіля.

3.3. Забезпечити своєчасну подачу автотранспорту для завантаження, згідно заявки.

3.4. Забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення та до моменту його видачі вантажоодержувачу.

3.5. Забезпечувати відстеження, вести постійний моніторинг руху автомобіля з вантажем по маршруту та вирішувати виниклі питання в процесі пересування вантажу, автомобіля на маршруті.

Пунктом 3.6 договору № 09101 визначено, що Виконавець може залучати до виконання робіт третіх осіб та сторонні організації.

Відповідно до Розділу 4 договору № 09101, Замовник зобов'язаний:

4.1. До прибуття автомобіля під завантаження підготувати вантаж для перевезення (опломбувати, заповнити товарно-транспортну накладну та інш.).

4.2. Перевірити придатність наданого транспорту (в тому числі контейнера або кузова) для забезпечення фізичного та якісного збереженості вантажу під час перевезення.

4.3. Забезпечити своєчасне та повне оформлення в установленому порядку транспортних документів.

Відповідно до п.5.1 договору № 09101, розрахунки між Виконавцем та Замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, після пред'явлення рахунку, податкової накладної, акта виконаних робіт та товарно-транспортної накладної.

Вартість перевезення визначається за згодою сторін (п. 5.2 договору № 09101).

Оплата здійснюється на протязі трьох банківських днів після доставки вантажу (п.5.3 договору № 09101).

Пунктом 7.1 договору № 09101 сторони передбачили, що договір вступає в силу з дати підписання та діє по 31.12.2012р. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить за 30 календарних днів про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік.

Пунктом 7.3 Договору визначено, що виконання договору здійснюється при наявності письмової заявки.

Господарському суду Запорізької області позивачем надано товарно-транспортну накладну № 01АА від 10.07.2013р. в якій зазначено, що ТОВ "ЗРЗА" завантажило на пункті завантаження у місті Запоріжжі, вул. Південне шосе, 32 в автомобіль МАN НОМЕР_2, водій-експедитор ОСОБА_5, для доставки вантажоодержувачу ПАТ "Полтавакондитер" виноград сушений у кількості 7 500 кг на загальну суму 187 500 грн. у пункт розвантаження: м. Полтава, вул. Зінківська, 56А.

З вантажем слідують документи: накладна.

В графі "Автопідприємство" у товарно-транспортній накладній вказано ТОВ "Транс-Компані"/ФОП ОСОБА_1, код НОМЕР_6.

11.07.2013р. комісією ТОВ "ЗРЗА" у складі Красносельського О.В. - заступника генерального директора (голова комісії), Плахути М.Є. - менеджера по ЗЕД, Ніколаєва А.В., менеджера зі збуту (члени комісії) складений акт про втрату вантажу перевізником - ПП ОСОБА_1 на підставі договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 09101 від 09.10.2013р.

Згідно витягу з кримінального провадження № 12013080080002651, 12.07.2013р. до чергової частини Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС в Запорізькій області із заявою звернувся генеральний директор ТОВ "ЗРЗА" з проханням притягнути до кримінальної відповідальності невстановлену особу яка 10.07.2013р. заволоділа майном ТОВ "ЗРЗА", а саме ізюмом масою 7,5 тонн, чим спричинила матеріальну шкоду підприємству на суму 118 096, 57 грн.

Як свідчить повідомлення начальника Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС в Запорізькій області Фомічова О.М. від 11.02.2014р. № 30/12-1580, кримінальне провадження № 12013080080002651 досі знаходиться в провадженні слідчого відділення.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України від 01.04.1994р. № 02-5/215 "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, N 02-5/223 від 12.05.99, Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003) (В редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/239 від 29.12.2007), крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Позивач вважає, що у зв'язку із бездіяльністю ПП ОСОБА_1, халатним відношенням відповідача до виконання умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 09.10.2012р. № 09101 та порушенням вимог діючого законодавства України щодо здійснення експедиторської діяльності призвела до втрати вантажу під час його перевезення.

Тому, на думку позивача, ПП ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати цю шкоду на підставі ст. 528, 618, ч.1 ст. 623, ч. 2 ст. 932, ст. 934 ЦК України, ч. 3 ст. 314 ГК України.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч.1 ст.225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Із змісту цих норм, а також ст. 610, 611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст. 614, 623 ЦК України).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

За приписами ст. 9 Закону України від 01.07.2004р. N 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування, зокрема, є:

вид та найменування вантажу;

права, обов'язки сторін;

відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;

а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

міжнародна автомобільна накладна (CMR);

накладна СМГС (накладна УМВС);

коносамент (Bill of Lading);

накладна ЦІМ (CIM);

вантажна відомість (Cargo Manifest);

інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор має право не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей

вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації,

необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених

договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Частиною 1 статті 12 Закону N 1955-IV визначено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Згідно ч.2, 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Транспортне експедирування також регламентоване главою 65 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ст. 934 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що між ПП ОСОБА_1 (Виконавець) та ТОВ "ЗРЗА" (Замовник) укладений довгостроковий договір транспортного експедирування від 09.10.2012р. № 09101.

Доказів про припинення дії цього договору у відповідності до умов п.7.1 договору станом на 10 липня 2013 року сторонами суду не надано.

Відповідно до п.7.3 Договору визначено, що виконання договору здійснюється при наявності письмової заявки .

Саме така письмова заявка є єдиним належним доказом, підтверджуючим ту обставину, що організацію перевезення спірного вантажу було доручено ПП ОСОБА_1

Приписами ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази оформлення з відповідачем письмової заявки на перевезення вантажоодержувачу ПАТ "Полтавакондитер" вантажу - винограду сушеного у кількості 7 500 кг на загальну суму 187 500,00 грн. за маршрутом м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 32 (пункт навантаження) до м. Полтава, вул. Зінківська, 56А (пункт розвантаження) позивачем суду не надано.

Як не надано і доказів про завчасне надання ПП ОСОБА_1 повної, точної і достовірної інформації щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, кінцевого маршруту тощо, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями представників позивача.

Таким чином, 10.07.2013р. відповідач ПП ОСОБА_1 не приймав на себе обов'язки транспортного експедирування щодо перевезення винограду сушеного у кількості 7 500 кг на загальну суму 187 500,00 грн. за договором № 09101 від 09.10.2012р.

Зазначене виключає та унеможливлює відповідальність відповідача перед позивачем за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування від 09.10.2012р. № 09101 відповідно до глави 51 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що у відповідності до п.3.4 договору № 09101 від 09.10.2012р. обов'язок Виконавця (ПП ОСОБА_1) по забезпеченню збереження вантажу виникає з моменту його прийняття до перевезення та до моменту його видачі вантажоодержувачу.

ПП ОСОБА_1 не тільки не приймав на себе обов'язки транспортного експедирування щодо перевезення винограду сушеного на загальну суму 187 500,00 грн. за договором № 09101 від 09.10.2012р., але і не приймав до перевезення від ТОВ "ЗРЗА" зазначений вантаж 10.07.2013р.

З цих же підстав не приймаються судом пояснення представників позивача про те, що відповідач виступав в якості експедитора при перевезенні спірного вантажу.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази наявності договірних відносин між експедитором ПП ОСОБА_1 та водієм ОСОБА_5, прізвище якого зазначено в товарно-транспортній накладній № 01АА від 10.07.2013р.

Відтак, не може служити таким доказом і наявність підпису водія ОСОБА_5 в графах про прийняття товару водієм-експедитором.

Приймаючи судове рішення на користь відповідача господарський суд звертає увагу на те, що в товарно-транспортній накладній № 01АА від 10.07.2013р. зазначений код НОМЕР_6, який не належить відповідачу ПП ОСОБА_1

Таким чином, у зв'язку із відсутністю складу цивільного чи господарського правопорушення з боку ПП ОСОБА_1, а також те, що позивачем не доведено наявності підстав для відшкодування відповідачем збитків, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При цьому суд не приймає заперечень відповідача з посиланням на порушення позивачем порядку досудового врегулювання господарського спору.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" зробив наступний висновок:

"Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист".

Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Повне рішення складено 24.02.2014р.

Суддя В.М. Соловйов