Постанова

від 18.02.2014 по справі 926/1281/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2014 р. Справа № 926/1281/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Томкевич Н.М.

за участю представників:

від позивача: Рак В.М., Філіпова О.В.;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продпакко" б/н від 17.01.14р. (вх. № 01-05/460/14 від 29.01.14р.)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р.

у справі № 926/1281/13, суддя Проскурняк О.Г.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Яричів", с. Старий Яричів, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продпакко", м. Чернівці

про стягнення заборгованості у сумі 231 842, 81 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р. у справі № 926/1281/13 позов задоволено. З Товариства з обмеженою відповідальністю "Продпакко" (вул. Заводська, 19, м. Чернівці, код 36636404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Яричів (вул. Заводська, 1, с. Старий Яричів, код 34928161, р/р 26007301128567 у ЛД ПАТ "Банк Форум", МФО 322948) стягнуто 231 842,81 грн. боргу та 4 636, 86 грн. судового збору (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 23.01.2014р.).

Не погодившись з рішенням господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р. у справі № 926/1281/13, товариство з обмеженою відповідальністю "Продпакко" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 17.01.14р. (вх. № 01-05/460/14 від 29.01.14р.), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р. у даній справі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи тим, зокрема, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено факт поставки товару на заявлену до стягнення суму по договору поставки, на підставі якого заявлено позов у даній справі, оскільки не подано належних та допустимих доказів.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 29.01.2014р. справу за № 926/1281/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням в.о. голови суду від 29.01.2014р. у склад колегії для розгляду справи № 926/1281/13 введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.02.2014р.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі - залишити без змін.

В судовому засіданні представники позивача висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Скаржник участі свого представника в судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника скаржника.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р. у справі № 926/1281/13 залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2010 року між ТОВ "Яричів" та ТОВ "Продпакко" було укладено договір поставки № 01-29/03, згідно пункту 1.1 якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняти та оплатити його вартість.

Пунктом 2.3 договору № 01-29/03 встановлено, що товар постачається з відстрочкою платежу 30 календарних днів з дати поставки. Днем оплати вважається день надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання умов договору, в період з 31.03.2010р. по 01.09.2011р. позивач здійснив поставку товару товариству з обмеженою відповідальністю "Продпакко" на загальну суму 3 670 937, 97 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними ( а.с. 12-48).

За отриманий від позивача товар відповідач розрахувався частково (докази сплати наявні в матеріалах справи, а.с. 49-64), заборгувавши позивачу 231 842,81 грн., які останній просить стягнути в примусовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що позивачем доведено належними доказами факт поставки відповідачу товару на заявлену до стягнення суму, тому доводи позивача щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань є підставними, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на ту обставину, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено факт поставки товару на спірну суму, зазначаючи при цьому, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, які свідчать про факт здійснення господарської операції. При цьому, посилається на те, зокрема, що ціни на товар не були узгоджені сторонами; замовлень на поставку товару відповідач позивачу не надавав; у наданих позивачем накладних не вказано П.І.Б. особи, уповноваженої на отримання товару; довіреностей на отримання товару від імені відповідача позивач не надав; у платіжних документах про проведення відповідачем оплати не зазначено, що такі проводились саме на виконання договору поставки, на підставі якого заявлено позов у даній справі; згідно п. 4.11. Договору сторони дійшли згоди про щоквартальне складання актів звірки взаєморозрахунків, однак такі акти не складались, оскільки поставка та розрахунки за вказаним договором не проводились.

Проте, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду не може погодитись з даними твердженнями скаржника, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України

від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні містять обов'язкові реквізити, окрім прізвища особи від імені отримувача, відповідальної за здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Водночас, усі без виключення видаткові та товарно-транспортні накладні містять відтиски печаток підприємств, зокрема, відповідача, а тому підтверджують факт отримання відповідачем товару на спірну суму.

Слід зазначити, що відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, в підтвердження того, що його печатка, проставлена на накладних, була проставлена не ним чи/та не перебувала у його користуванні (вибула поза його волею).

Твердження скаржника про те, що у платіжних документах про проведення відповідачем оплати не зазначено, що такі проводились саме на виконання договору поставки, на підставі якого заявлено позов у даній справі, є безпідставними, оскільки у графі «призначення платежу» відповідачем зазначались номери та дати накладних, а в самих накладних підставою поставки товару зазначено номер та дату договору, на підставі якого заявлено позов у справі.

Водночас, судова колегія зазначає, що сам факт здійснення господарської операції (поставка та отримання товару) і є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично отриманий товар, в незалежності від того чи був отриманий товар в межах договору чи поза його рамками, так як відповідач не подав доказів того, що повернув товар позивачу чи відмовився від його прийняття в цілому.

Доводи скаржника про те, що згідно п. 4.11. Договору сторони дійшли згоди про щоквартальне складання актів звірки взаєморозрахунків, однак такі акти не складались, оскільки поставка та розрахунки за вказаним договором не проводились, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2011р. та станом на 29.11.2013р., підписані позивачем, та докази надіслання вказаних актів на адресу відповідача (а.с. 65-67).

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів оплати товару на заявлену до стягнення суму.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.01.14р. у справі № 926/1281/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 25 лютого 2014р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.