Рішення

від 24.02.2014 по справі 914/4873/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2014 р. Справа № 914/4873/13

За позовом: Приватного підприємства «ОККО Нафтопродукт», м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Інтер Лайф», м. Львів

про: стягнення 78 771,71 грн.,

Суддя Долінська О.З.

При секретарі Вашкевич Н.

За участю представників:

позивача: Бігун Н.В. - дов. № 10-64/13 від 01.11.2013 року,

відповідача: не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Приватного підприємства «ОККО Нафтопродукт» до Приватного підприємства «Інтер Лайф» про стягнення 78 771,71 грн. Ухвалою від 31.12.2013 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.01.2014р.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених у наявних матеріалах справи ухвалах суду.

В судове засідання 24.02.2014 р. представник позивача з'явився, позов підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, вимоги ухвали суду виконав.

В судове засідання 24.02.2014 р. явки свого представника не забезпечив, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, у визначеному законом порядку проти позову не заперечив, відзив на позов не подав, вимог ухвал суду не виконав.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч. 1 та 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності . Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Господарським судом Львівської області встановлено, що ухвали господарського суду Львівської області у даній справі надсилались місцевим господарським судом на адресу Приватного підприємства «Інтер Лайф» (код ЄДРПОУ 36659987), яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.02.2014 р., що містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, поштові конверти з ухвалою повернулися на адресу Господарського суду Львівської області з відміткою: "за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, судом вжито усі передбачені дії і дотримано встановлені вимоги щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду даної справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оглянувши оригінали документів, суд встановив.

04.01.2011р. між Приватним підприємством «ОККО - Нафтопродукт» та Приватним підприємством «Інтер Лайф» укладено договір купівлі - продажу товарів №О/2-1-11/6 (надалі - Договір), згідно якого Продавець (відповідач у справі) зобов'язався передавати товар у власність покупця відповідно до його письмового замовлення, а покупець (позивач у справі) зобов'язується приймати та оплачувати продукцію та на умовах, зазначених у договорі.

Відповідно до ч. 3 п.2.3. Договору, факт передачі у власність (поставки) продукції підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

Згідно з пунктом 2.8. Договору, прийом продукції по кількості та асортименту проводиться в момент передачі продукції у складських приміщення покупця відповідно до переліку, вказаного у письмовому замовленні покупця. Підтвердженням отримання відповідної партії продукції покупцем є підписана ним (його уповноваженим представником) видаткова накладна, другий примірник якої залишається у покупця.

Відповідно до п.3.5. Договору, оплата по цьому Договору за передану у власність (поставки) покупцеві відповідної партії продукції здійснюється покупцем протягом 60 календарних днів з моменту передачі у власність (поставки) покупцеві відповідної партії продукції.

Відповідачем отримано продукцію та необхідно було перехувати на розрахунковий рахунок відповідача кошти в розмірі 3 155,92 грн. Натомість позивачем помилково перераховано 76 244,72 грн., що на 73 088,80 грн. перевищує вартість поставленої продукції.

За період дії Договору, відповідачем поставлено Товар на суму 1 667007,14 грн., що підтверджується видатковими накладними (містяться в матеріалах справи), а позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 1 740 095,94 грн. (копії платіжних доручень додаються), з яких 1 667 007, 14 грн. за поставлену продукцію та 73 088,80 грн. - помилково перераховані.

02.11.2012 р. позивачем на адресу відповідача надіслано лист з вимогою повернути помилково перераховані кошти в сумі 73 088,80 грн. Відповідач надав відповідь 16.11.2012 р. в якій вказав, що при можливості здійснення оплат першочергово поверне помилково перераховані кошти в сумі 73 088,80 грн. Однак відповідачем станом на час розгляду справи, спірну суму коштів на розрахунковий рахунок позивача не перерахував.

Відповідно до цього, позивач нарахував відповідачу відсотки за користування чужими коштами у розмірі 5 682,91 грн., які просить стягнути з відповідача на його користь 5 682,91 грн. за період з 16.11.2012 р. по 20.12.2013 р., виходячи із облікової ставки НБУ, а також просить стягнути з відповідача грошові кошти на оплату судового збору.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі до стягнення з відповідача на користь позивача 73 088,80 грн., а в частині стягнення з відповідача 5 682,91 грн. відсотків за користування чужими коштами слід відмовити, виходячи з наступного.

Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю у відповідача правових підстав для набуття грошових коштів у сумі 73 088,80 грн. та направлено на стягнення з Приватного підприємства «Інтер Лайф» безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 73 088,80 грн. та 5 682,91 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Згідно ч. 1 ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вбачається з пояснень представника позивача та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами, грошові кошти, перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача, отриманні останнім без достатньої правової підстави.

З урахуванням викладеного, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені у даному випадку є відсутніми.

Отже, зі змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України , необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Як зазначалося вище, факт перерахування грошових коштів в сумі 73 088,80 грн. на рахунок відповідача підтверджується матеріалами справи.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь - які докази наявності правових підстав для отримання від позивача грошових коштів в сумі 73 088,80 грн. У відповідь на лист позивача від 02.11. з вимогою повернути йому помилково перераховані кошти в сумі 73 088,80 грн., відповідач визнав отримання цих коштів від позивача без достатньої правової підстави, що при можливості здійснення оплат, першочергово поверне позивачу помилково перераховані кошти в сумі 73 088,80 грн. (лист від 16.11.2012 р. є в матеріалах справи).

Станом на час прийняття рішення у даній справі сторони не представили суду доказів перерахування відповідачем вказаної вище суми на розрахунковий рахунок позивача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, у зв'язку з тим що відповідачем не наведено суду законних підстав для набуття грошових коштів в сумі 30000грн., грошові кошти, перераховані позивачем, з урахуванням вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України , підлягають поверненню відповідачем, як безпідставно одержані, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Інтер Лайф» безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 73 088,80 грн. є правомірними, а відтак підлягають задоволенню судом у цій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України , у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу ).

Положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається із п. 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», підставами для застосування правовідносин сторін статті 536 ЦК України, є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. (наприклад, статтями 1048, 1054,1061 ЦК України).

В нашому випадку нарахування і стягнення таких відсотків сторони в договорі не передбачили.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, позивач здійснив нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України ) та на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України , якою передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України , якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Проте, застосування за аналогією до спірних правовідносин положень частини першої статті 1048 ЦК України , якою визначено розмір відсотків за договором позики, є безпідставним, оскільки відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

Крім того, правова конструкція положень ст. 536 Цивільного кодексу України трансформується до встановлення факту договірних відносин між фізичними особами, тоді як у даному випадку відносини виникли між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, що також унеможливлює нарахування процентів на суму безпідставно отриманих коштів, безпідставно набутих грошових коштів.

За таких обставин, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 73 088,80 грн. Позовні вимоги в частині стягнення відсотків в сумі 5 682,90 грн. задоволенню не підлягають.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, як у даній справі спір виник з вини відповідача, то в силу приписів ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача в повному розмірі.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 27, 32 - 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Інтер Лайф» (адреса: 79037, м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 212, корпус 2, код ЄДРПОУ 36659987 ) на користь Приватного підприємства «ОККО Нафтопродукт» (адреса: 79056, м. Львів, вул. Пластова, 1; код ЄДРПОУ 36670361) 73 088,80 грн. - безпідставно набутих коштів та 1 720,50 грн. витрат понесених на сплату судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.02.2014 р.

Суддя Долінська О.З.