Рішення

від 19.02.2014 по справі 910/25054/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25054/13 19.02.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран», м.Київ, ЄДРПОУ 36475874

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 38690264

про стягнення 780 850 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Годня А.А. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елран», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД», м.Київ про стягнення 790 897, 26 грн. заборгованості за договором поставки №11/09 від 11.09.2013р., в тому числі, 700 000 грн. основного боргу, неустойки в розмірі 75 900 грн., пені в розмірі 12 350, 68 грн. та 3% річних в сумі 2 646,58 грн.

06.02.2014р. до господарського суду надійшла заява б/н від 05.02.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран» про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 700 000 грн. та неустойку в розмірі 80 850 грн.

Враховуючи, що заява позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає остаточні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран» з урахуванням змісту вказаної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №11/09 від 11.09.2013р. в частині здійснення поставки товару у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судових засіданнях 29.01.2014р. та 19.02.2014р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви б/н від 05.02.2014р.

Відповідач у судові засідання 22.01.2014р. та 19.02.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Воровського, буд.4.

Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

На зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 25.12.2013р. та від 29.01.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Проте, конверт з ухвалою про порушення провадження повернувся до суду з відміткою «За закінченням строку зберігання». Одночасно, конверт з ухвалою від 29.01.2014р. повернуто не було.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД», яка наявна у матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність поштового повернення та реєстру поштових відправлень суду від 03.02.2014р., враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судові засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елран» (покупець) було укладено договір поставки №11/09.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.1.1 договору №11/09 від 11.09.2013р. постачальник зобов'язується поставити (передати у власність покупця), а покупець прийняти та оплатити паливо котельне коксохімічне ТУ У 24.1-00190443-121-2001 в порядку та на умовах договору та додатків до нього.

Пунктом 1.1 спірного правочину передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014р. включно, а в частині взаємних фінансових розрахунків - до повного і остаточного їх завершення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №11/09 від 11.09.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

За змістом п.4.2 договору №11/09 від 11.09.2013р. оплата покупцем поставки товару, в тому числі, його вартості і всіх витрат, пов'язаних з завантаженням, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі отриманого рахунку або рахунку-фактури, виставлених постачальником. Умови та термін оплати узгоджується сторонами в додатку до договору. Моментом оплати поставки товару вважається зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Додатком №1 від 11.09.2013р. до договору №11/09 від 11.09.2013р. передбачено наступні умови оплати товару: 40% попередня оплата товару та 60% протягом 5 банківських днів від дати поставки. Предметом поставки визначено паливо котельне коксохімічне у кількості 500 тон на загальну суму 1 650 000 грн.

Наразі судом встановлено, що 15.09.2014р. відповідачем було виставлену позивачу рахунок-фактуру на суму 1 650 000 грн.

Як наслідок, позивачем було здійснено попередню оплату товару 15.10.2013р. в сумі 350 000 грн. та 16.10.2013р. в розмірі 350 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 15.10.2013р. по 17.10.2013р. з рахунку позивача.

Ухвалами господарського суду від 25.12.2013р.та 29.01.2014р. відповідача було зобов'язано надати письмові заперечення (у разі наявності) щодо отримання попередньої оплати за договором №11/09 від 11.09.2013р. поставки товару.

Наразі, жодних заперечень щодо належного виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним правочином відповідачем до матеріалів справи представлено не було.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строк виконання обов'язку продавця передати товар покупцю було передбачено сторонами у додатку №1 від 11.09.2013р. до договору №11/09 від 11.09.2013р., відповідно до якого товар повинен бути поставлений на протязі 20 днів з моменту здійснення попередньої оплати.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» не виконало своїх обов'язків за договором №11/09 від 11.09.2013р. про поставку товару, не поставило та не передало у власність позивача 500 т палива котельного коксохімічного.

Відповідачем будь-яких доказів здійснення на виконання умов спірного правочину поставки товару до матеріалів справи представлено не було.

Таким чином, судом за наявними в матеріалах справи документами встановлено, що станом на день розгляду спору Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» не було виконано своїх зобов'язань з поставки товару.

Крім того, з наявного в матеріалах справи акту звірки між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елран» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» за період з 01.10.2013р. по 31.10.2013р. вбачається, що позивач перерахував, а відповідач прийняв в якості попередньої оплати за договором №11/09 від 11.09.2013р. грошові кошти в сумі 700 000 грн. Наведений документ підписано обома сторонами без зауважень та заперечень і скріплено печатками товариств.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Отже, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Як вже зазначалось, матеріалами справи виконання відповідачем зобов'язання поставити товар за договором №11/09 від 11.09.2013р. не підтверджується. Доказів протилежного відповідачем не надано.

За таких обставин, за висновками суду, попередня оплата товару у розмірі 700 000 грн. за договором №11/09 від 11.09.2013р. про поставку товару підлягає поверненню покупцю.

При цьому, судом враховано, що позивачем було оплачено 700 000 грн., хоча за змістом положень додаткової угоди №1 від 15.09.2013р. сторони дійшли згоди, що при поставці котельного палива покупець здійснює попередню оплату товару в розмірі 40% від загальної вартості обладнання, що за підрахунками суду становить 660 000. Тобто, позивачем було сплачено попередню оплату у більшому розмірі, ніж погоджено спірним правочином. При цьому, за висновками суду, 40 000 грн. фактично є попередньою оплатою, оскільки грошові кошти у визначеній сумі були перераховані до поставки товару.

Такі дії відповідача лише свідчать про дострокове виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Елран» обов'язку оплати товар, який передбачено договором №11/09 від 11.09.2013р. про поставку товару та додатком №1 до нього.

Відповідно до ст.531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Умовами укладеного між сторонами правочину та додатку до нього жодних обмежень права позивача щодо перерахування попередньої оплати у розмірі більшому, ніж визначено, чи здійснення дострокової оплати товару не встановлено.

Ухвалою господарського суду від 25.12.2013р. сторін було зобов'язано надати всі додаткові угоди до договору №11/09 від 11.09.2013р. поставки товару.

На виконання вимог суду позивачем було представлено письмові пояснення б/н від 11.09.2013р., за змістом яких будь-яких інших додатків до спірного правочину, окрім додатку №1 від 11.09.2013р., між сторонами не укладалось. Відповідачем жодних пояснень чи заперечень з цього приводу до матеріалів справи не надано.

Крім того, сторонами не повідомлено суду жодної норми законодавства, якою заборонено покупцю здійснити попередню оплату товару у розмірі, що перевищує встановлений в договорі. Із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту вказана заборона також не випливає.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу грошових коштів в сумі 700 000 грн., що були сплачені в якості попередньої оплати товару.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТДт» про стягнення заборгованості в розмірі 700 000 грн. є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 80 850 грн. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

Відповідно до п.5.4 договору №11/09 від 11.09.2013р. за прострочення термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю штрафну неустойку в розмірі 0,1% від суми простроченої поставки продукції за кожний календарний день прострочення, але не більше ніж 10% від зазначеної суми.

Крім того, господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, господарський суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки.

За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г.

Керуючись умовами договору №11/09 від 11.09.2013р. поставки товару позивачем було нараховано неустойку за період з 05.11.2013р. по 23.12.2013р. в розмірі 80 850 грн.

Після проведення господарським судом перевірки розрахунку неустойки, наведеного позивачем, судом встановлено, що представлений до матеріалів справи розрахунок є помилковим.

Наразі, оскільки попередня оплата здійснювалась позивачем двома платежами, а саме 15.10.2013р. та 16.10.2013р. рівними частинами по 350 000 грн., то обов'язок поставити товар у відповідача виник 17.10.2013р., то право на стягнення неустойки винило лише 06.11.2013р.

За таких обставин, стягненню підлягає неустойка за період з 06.11.2013р. по 23.12.2013р. у розмірі 79 200 грн.

Таким чином, враховуючи викладене вище, з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, передбачених договором №11/09 від 11.09.2013р., господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 79 200 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог до 780 850 грн., судовий збір у розмірі 201 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №43 від 20.12.2013р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України в сумі 15 617 грн. підлягає стягненню зі сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД», м.Київ про стягнення попередньої оплати в розмірі 700 000 грн. та неустойки в сумі 80 850 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТР СІНС ЛТД» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Воровського, буд.4, ЄДРПОУ 38690264) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елран» (03148, м.Київ, Святошинський район, вул.Гната Юри, буд.9, кім.417, ЄДРПОУ 36475874) попередню оплату в сумі 700 000 грн., неустойку в розмірі 79 200 грн. та судовий збір в розмірі 15 583 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Елран» (03148, м.Київ, Святошинський район, вул.Гната Юри, буд.9, кім.417, ЄДРПОУ 36475874) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 201 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №43 від 20.12.2013р.

У судовому засіданні 19.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.02.2014р.

Суддя М.О.Любченко