Постанова

від 24.02.2014 по справі 821/201/14

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 821/201/14 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пекного А.С.,

при секретарі: Осташевському Е.Є.,

за участю представника позивача Ломакіної А.М. та відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Бериславського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

Бериславський районний центр зайнятості (далі -позивач або БРЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2), у якому просить стягнути з відповідача кошти, надані як допомога по безробіттю у сумі 11979,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2, будучи зареєстрований як фізична особа-підприємець, всупереч положень Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-ХІІ (далі - Закон №803-ХІІ) подав до БРЦЗ заяву про надання йому статусу безробітного, в якій зазначив неправдиві відомості щодо себе, а саме те, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. На підставі чого незаконно отримував соціальні послуги та матеріальну допомогу упродовж періоду з 26 січня 2011 року по 18 грудня 2011 року, які відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 22.03.2000р. №1533-ІІІ (Далі-Закон №1533-ІІІ) зобов'язаний повернути, але в добровільному порядку цього не зробив.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2013 року постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Скасовуючи постановлені у справі судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами недостатньо з'ясовані і перевірені обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Так, суд касаційної інстанції указав на те, що судом першої інстанції не було встановлено характеру сплачених відповідачу коштів та підстави для їх виплати, у зв'язку з чим ним зроблено необґрунтований висновок, що такі суми є витратами Центру зайнятості та прийнято передчасне рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив. Крім того, Вищий адміністративний суд України посилався на те, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову не узгоджується з ч.3 ст.46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців». Відповідно до ч.5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З огляду на викладене, суд розглядає справу з урахуванням наведених в ухвалі Вищого адміністративного суду України 05 листопада 2013 року висновків і мотивів скасування рішень судів попередніх інстанцій, але ними не обмежується.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав, аналогічним викладеним у письмових запереченнях на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 26 січня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Бериславського районного центру зайнятості із заявою, у якій просив надати йому статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Наказом від 26.01.2011р. №НТ110126 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю, виплата якої розпочата з 26.01.2011р. Наказом від 29.12.2011р. №НТ111229 виплату допомоги по безробіттю припинено з 19.12.2011р. Усього за вказаний період відповідачу було надано допомоги по безробіттю у сумі 4070 грн. 53 коп.

Двадцять шостого січня 2011 року між БРЦЗ та ОСОБА_2 було укладено договір №21/11, згідно з яким останній направлявся на професійне навчання до Товариства з обмеженою відповідальністю Херсонський навчально-курсовий комбінат «Професіонал». Відповідно до умов договору БРЦЗ поніс витрати на професійне навчання відповідача у сумі 109 грн. 87 коп. та витрати на компенсацію вартості проїзду до місця навчання у розмірі 58 грн. 62 коп., що підтверджується довідкою про вартість професійного навчання безробітних, підписаною директором Бериславського районного центру зайнятості Стародубцем С.Л. та наказом від 03.02.2011р. № НТ110203.

Також, на виконання своїх повноважень, позивачем було укладено договір з Тягинською сільською радою №210111020400022 від 04.02.2011 р. про організацію та проведення оплачуваних громадських робіт. Відповідно до цього договору БРЦЗ організовує направлення на громадські роботи осіб, які звернулись до державної служби зайнятості, а Тягинська сільська рада створює тимчасові робочі місця для проведення оплачуваних громадських робіт. Істотною умовою цього договору також є те, що БРЦЗ, на підставі наданих актів виконаних робіт здійснює перерахунок коштів на розрахунковий рахунок Тягинської сільської ради з метою фінансування організації оплачуваних громадських робіт.

Восьмого лютого 2011 року відповідача було направлено на громадські роботи до Тягинської сільської ради, в результаті чого він був прийнятий на посаду інструктора по інформуванню населення щодо запобігання порушень громадського порядку.

Між Тягинською сільською радою та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір на участь у оплачуваних громадських роботах від 09.02.2011р., відповідно до умов якого він виконував покладені на нього обов'язки та отримував заробітну плату до 05.08.2011р. Загальна сума витрат БРЦЗ на фінансування проведених громадські роботи, з урахуванням самої заробітної плати та нарахувань на неї склала 7740 грн. 84 коп., з якої відповідач отримав 4665 грн. 51 коп. за відрахуванням єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших обов'язкових платежів.

Двадцять дев'ятого грудня 2011 року позивачем по справі було складено акт перевірки №104 а, яким встановлено, що ОСОБА_2 перебуваючи на обліку в БРЦЗ одночасно був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Таким чином з'ясовано, що відповідач надав до БРЦЗ недостовірну інформацію стосовно своєї реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності та як наслідок незаконно отримав послуги від служби зайнятості на суму 11979 грн. 86 коп. Від підпису вищезазначеного акту відповідач відмовився.

Третього січня 2011 року позивачем було видано наказ №2, яким наказано вжити заходів щодо повернення коштів у сумі 11979 грн. 86 коп., з яких допомога по безробіттю-4070 грн. 53 коп., кошти за щоденний міжміський проїзд за маршрутним листом-58 грн. 62 коп., кошти за проведене навчання-109 грн. 87 коп., витрати служби зайнятості на участь в оплачуваних громадських роботах-7740 грн. 84 коп.

П'ятого січня 2012 року на адресу відповідача було направлено листа з вимогою повернути вищезазначені кошти. Добровільно виконати вимогу позивача ОСОБА_2 відмовився, в поясненнях зазначив, що вживав заходів, щодо припинення підприємницької діяльності і вважав її такою, що припинена.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №1533-III законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою Закону №803-ХІІ, який був чинний на момент виникнення спірних відносин, встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Відповідно до ст.25 цього Закону, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 22.03.2000р. №1533-ІІІ.

Види забезпечення та соціальні послуги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття встановлені ст. 7 Закону №1533-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.

Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом №803-ХІІ є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону №1533-ІІІ до соціальних послуг, що надаються безробітним відноситься професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях. У разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа забезпечується місцем проживання на період проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та їй компенсуються витрати на проїзд до місця проходження навчання та у зворотному напрямку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Частина 2 ст. 24 Закону №803-ХІІ передбачає, що професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних закладах державної служби зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до статей 2, 11 Закону №803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.

Згідно пп. «б» ч. 3 ст. 1 Закону № 803-ХІІ, до зайнятого населення і відповідно такого, що не можуть бути визнані безробітними, належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Частиною 2 статті 36 Закону №1533-ІІІ закріплено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до пункту 3 цієї статті Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Крім того, відповідно до п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Аналізуючи ці правові норми, суд приходить до висновку, що не можуть бути визнані безробітними громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців та, відповідно, отримувати допомогу по безробіттю і інші види забезпечення; виплачене таким громадянам забезпечення підлягає стягненню на користь Центру зайнятості.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідач отримував від позивача допомогу по безробіттю та соціальні послуги, в тому числі: виплачено допомоги по безробіттю 4070,53 грн., здійснені витрати на професійне навчання відповідача у сумі 109,87 грн. та витрати на компенсацію вартості проїзду до місця навчання у розмірі 58,62 грн.

Факт отримання коштів від позивача та їх суми відповідачем не заперечуються. Крім того, ці обставини підтверджені належними доказами, наявними у справі - наказами БРЦЗ, довідкою про вартість навчання, розрахунком.

В той же час судом встановлено, що ОСОБА_2 на час звернення до позивача та протягом усього періоду, коли йому виплачувалась допомога по безробіттю та надавались соціальні послуги, відносився до категорії зайнятого населення, оскільки був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 21).

Ці обставини сторонами не спростовані.

Твердження відповідача про те, що він не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від неї доходу, а також належним чином припинив підприємницьку діяльність, в тому числі і шляхом звернення до державного реєстратора із заявою про припинення такої діяльності, судом не беруться до уваги, виходячи з наступного.

Дійсно, з Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що державним реєстратором виконавчого комітету Херсонської міської ради 21.12.2004р. внесено до цього Реєстру запис про рішення фізичної особи про припинення підприємницької діяльності за №2 499 005 0001 002101.

Правові відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, урегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Відповідно до ст. 46 цього Закону, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться, зокрема, у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням визначений ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору такі документи: нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.

Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

За відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Таким чином, фізична особа позбавляється статусу підприємця виключно з часу внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Однак зі згаданої вище Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видно, що станом на 21.12.2011р. ОСОБА_2 залишався зареєстрованим фізичною особою-підприємцем, оскільки запису про державну реєстрацію припинення ним підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено не було.

Суд звертає увагу на те, що визначені чинним законодавством (Закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р. № 307 Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності) умови отримання та повернення коштів, призначенням яких є виплата допомоги по безробіттю та соціальних послуг, не ставляться у залежність від факту здійснення підприємницької діяльності чи отримання від неї доходів.

Визначальним у даній ситуації є факт належності особи до категорії зайнятого населення, а саме державної реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця та відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів про припинення ним підприємницької діяльності.

Наявність вказаних обставин дає підстави позивачу у встановленому порядку вимагати від відповідача повернення коштів.

З урахуванням того, що у судовому засіданні встановлено обставини щодо належності відповідача при зверненні до БРЦЗ до категорії громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, невиконання ним в повному обсязі обов'язку подати Центру зайнятості відомості про обставини, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю та відсутності у зв'язку з цим підстав для виплати йому допомоги по безробіттю в сумі 4070,53 грн., оплати витрат БРЦЗ на професійне навчання в сумі 109,87 грн. та компенсації на проїзд до місця навчання в сумі 58,62 грн., а також відмови відповідача добровільно повернути ці кошти, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Водночас суд відмовляє в задоволені позову в частині відшкодування витрат за проведені громадські роботи з наступних підстав.

Частина 2 статті 19 Закону №803-ХІІ серед прав Державної служби зайнятості зазначає, зокрема, направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи.

Відповідно до ст. 23 Закону №803-ХІІ місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і в організаціях комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах, в установах і організаціях.

З особами, які бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.

Фінансування громадських робіт провадиться за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами.

Пунктом 9 «Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 839 від 10.09.2008 року передбачено, що оплачувані громадські роботи організовуються роботодавцями незалежно від форми власності на договірній основі. З особами, зайнятими на оплачуваних громадських роботах, роботодавці відповідно до законодавства про працю укладають у письмовій формі строкові трудові договори. Відповідно до пункту 16 згаданого Положення, оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу за розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до законодавства і не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вже зазначалось вище, позивачем було укладено договір з Тягинською сільською радою №210111020400022 від 04 лютого 2011 року про організацію та проведення оплачуваних громадських робіт, за яким БРЦЗ організовує направлення на громадські роботи осіб, які звернулись до державної служби зайнятості, а Тягинська сільська рада створює тимчасові робочі місця для проведення оплачуваних громадських робіт. При цьому БРЦЗ на підставі наданих актів виконаних робіт здійснює перерахунок коштів на розрахунковий рахунок Тягинської сільської ради з метою фінансування організації оплачуваних громадських робіт. ОСОБА_2 направлено позивачем на громадські роботи 08.02.2011р. Між відповідачем та Тягинською сільською радою 09.02.2011р. було укладено трудовий договір на участь у оплачуваних громадських роботах, відповідно до умов якого він виконував покладені на нього обов'язки та отримував заробітну плату до 05.08.2011р.

За період виконання громадських робіт ОСОБА_2 було отримано від Тягінської сільської ради заробітну плату у розмірі 7740 грн. 84 коп., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Факт виконання відповідачем громадських робіт та отримання заробітної плати за виконану роботу у лютому-серпні 2011 року підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями Бериславського районного центру зайнятості за відповідні місяці, довідкою про доходи, виданою Тягинською сільською радою від 09 лютого 2012 року, поточним звітом за операціями по картковому рахунку від 04 січня 2012 року. Сторонами ці обставини не спростовані.

Отже, відсутні будь-які підстави для повернення ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих ним як заробітна плата заробітної плати на підставі трудового договору, укладеного не із позивачем.

Тобто, позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів в сумі 7740,84 грн. є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача коштів в сумі 4239,02 грн., які складаються з отриманих ним допомоги по безробіттю в сумі 4070,53 грн., оплати витрат на професійне навчання в сумі 109,87 грн. та компенсації на проїзд до місця навчання в сумі 58,62 грн.

В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України , суд, -

постановив :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Бериславського районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22738255) грошові кошти в сумі 4239 (чотири тисячі двісті тридцять дев'ять) грн. 02 (дві) коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 лютого 2014 р.

Суддя Пекний А.С.

кат. 10.2.3