Рішення

від 25.02.2014 по справі 919/91/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року справа № 919/91/14 За позовом Приватного підприємства «Флот Індустрія»,

ідентифікаційний код 34301327 (99003, м. Севастополь, вул. Київська, 24)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „КП Чисте місто",

ідентифікаційний код 32117462 (99040, м. Севастополь, вул. Геловані, буд. 1)

про стягнення 41325,27 грн,.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ПП "Флот Індустрія") - Донюшкіна К.О., довіреність № 4 від 16.01.2014;

Відповідач (ТОВ " КП Чисте місто") - Шамрай Р.В., довіреність № б/н від 03.01.2014.

Суть спору:

ПП «Флот Індустрія» звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до ТОВ «КП Чисте місто» про стягнення 41325,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору поставки №6 від 02.03.2012 в частині належної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою від 20.01.2014 позовну заяву прийнято до розгляду судом.

У порядку положень статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач надав відзив на позовну заяву, вказавши про те, що наявність заборгованості перед позивачем визнає, однак у зв'язку із важким фінансовим станом підприємства просить зменшити суму штрафних санкцій у два разі та встановити розстрочку виконання рішення строком на 6 місяців (а.с. 48-51).

У порядку положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивачем надано письмову заяву про недоцільність надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду та зменшення суми пені та 3% річних (вх. №2113/14 від 21.02.2014).

У судовому засіданні 25.02.2014 представник відповідача надав заяву, за якою визнав суму заборгованості в повному обсязі, просив суд зменшити суму штрафних санкцій та надати розстрочку виконання рішення (вх. 2258/14 від 25.02.2014).

У судовому засіданні 25.02.2014 представник позивача виклав зміст позовних вимог, просив позов задовольнити в повному обсязі, у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення та зменшення суми штрафу просив відмовити.

Розглянувши матеріали справі, оцінивши в сукупності представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.03.2012 між приватним підприємством «Флот Індустрія» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Чисте місто» (покупець) був укладений Договір №6 поставки товару, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно з видатковими накладними, де вказується номенклатура, кількість, вартість товару (п. 1.1 Договору).

Згідно з положенням пункту 3.1 Договору оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури.

Оплата вартості товару, вказаного в рахунку, проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату (п. 3.2 Договору).

Відповідно до положень пункту 3.4 Договору за згодою сторін розрахунки за договором можуть здійснюватись на умовах відстрочки платежу протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з п. 4.2 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент її нарахування, від суми заборгованості за кожен календарний день за весь період прострочення.

Сплата передбачених договором санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про бажання припинити данні правовідносини - даний договір продовжується ще на рік.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 58100,31 грн відповідно до видаткових накладних (а.с. 9-26).

Свої обов'язки по оплаті товару відповідачем було виконано лише частково, при цьому його заборгованість перед позивачем з оплати товару складала 36647,31 грн.

Означена сума заборгованості підтверджується наявними у справі доказами, а саме актом звірення взаємних розрахунків сторін, який підписаний уповноважними представниками сторін, а також вказана сума заборгованості повністю визнана відповідачем у ході розгляду справи.

Листом-претензією на суму 36647,31 грн від 09.10.2013 №29 позивач звернувся до відповідача з вимогами про погашення наявної заборгованості (а.с. 27).

Листом від 11.11.2013 №803/2236 відповідачем повідомлено про визнання заборгованості та прийняття заходів щодо її погашення, а також викладено прохання про розгляд питання про розстрочення погашення заборгованості на один рік (а.с. 29).

Несплата заборгованості відповідача за поставлений товар і стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми основного боргу, а також пені та 3% річних.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за договором товару, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 3.2 Договору оплата вартості товару, вказаного в рахунку проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату. За згодою сторін розрахунки за договором можуть здійснюватись на умовах відстрочки платежу протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару (п. 3.4).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав товар відповідачеві належним чином, проте, вартість отриманого товару в повному обсязі не була сплачена відповідачем.

Відповідачем у ході розгляду справи було визнано наявність заборгованості за отриманий товар перед позивачем у повному обсязі в сумі 36647,31 грн.

Згідно з частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про його задоволення за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що докази погашення відповідачем наявної заборгованості відсутні та визнання останнім суми заборгованості в повному обсязі, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 36647,31 грн . такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача суму пені за порушення останнім грошового зобов'язання у розмірі 2771,14 грн.

Відповідно до положень пункту 4.2 Договору, за порушення термінів оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент її нарахування від суми заборгованості за кожен календарний день за весь період прострочення.

Судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору стосовно оплати товару.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на те, що відповідачем порушені умови договору поставки в частині оплати товару, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача пені.

Суд, вивчивши розрахунок суми, зроблений позивачем (а.с. 31), визнав його обґрунтованим, та таким, що відповідає положенням діючого законодавства та підлягає задоволенню в повному обсязі.

У ході розгляду справи відповідач просив зменшити суму штрафних санкцій в два рази у зв'язку з важким фінансовим станом на підприємстві через заборгованість з оплати споживачами наданих послуг, зростанням цін на паливо, автотехніку, послуги по здійсненню ремонту та інші витрати.

Стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора , суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Позивач заперечує проти зменшення суми пені та наполягає на задоволенні її в повному обсязі, враховуючи те, що сума пені, яка заявлена до стягнення не є надмірно великою порівняно зі сумою заборгованості, а також те, що протягом тривалого часу відповідач не виконував свої зобов'язання по сплаті боргу.

Питання про зменшення розміру штрафу вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також суд приймає до уваги те, що відповідачем протягом тривалого часу не погашено заборгованість за договором. Розмір заявленої до стягнення суми пені не є надмірно великим порівняно з сумою боргу. Тому, суд вважає недоцільним зменшення розміру заявленої до стягнення пені та задовольняє означені вимоги позивача в повному обсязі - у сумі 2771,14 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1903,56 грн. за порушення виконання останнім зобов'язання згідно з наданим розрахунком (а.с. 31-34).

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, суд, вивчивши розрахунок процентів річних, представлений позивачем, визнав його обґрунтованим та вимоги позивача щодо стягнення 1903,56 грн - доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36647,31 грн - сума основного боргу, 2771,14 грн - сума пені, 1903,56 грн - 3% річних.

Згідно з пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач просив розстрочити виконання рішення строком на 6 місяців рівними частками від загальної суми заборгованості.

Позивач заперечував проти надання відповідачеві розстрочки.

Суд вважає клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення таким, що не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, а також можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк.

До таких обставин, зокрема, відносяться матеріально-правові факти щодо фінансового стану сторін, а також інші обставини, що заслуговують на увагу.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідач посилається на важкий фінансовий стан, що склався на підприємстві, через несплату споживачами вартості отриманих послуг, зростання цін на паливо та ремонт автотехніки та інш.

Згідно з п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із зазначених положень випливає, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, за наявності доказів, що встановлюють обставини, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 121 ГПК України, при вирішенні питання про надання розстрочки виконання судового рішення на певний строк господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Отже, при вирішенні питання щодо можливої доцільності надання розстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що обставини, наведені відповідачем в обґрунтування необхідності надати розстрочку виконання рішення не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду. Нестача грошових коштів для погашення боргів підприємства не звільняє його від обов`язку виконувати рішення суду.

З огляду на зазначене, заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „КП Чисте місто", ідентифікаційний код 32117462 (99040, м. Севастополь, вул. Геловані, буд. 1) на користь Приватного підприємства «Флот Індустрія», ідентифікаційний код 34301327 (99003, м. Севастополь, вул. Київська, 24) 36647,31 грн - суму основного боргу, 2771,14 грн - суму пені, 1903,56 грн - 3% річних. , а всього - 41325,27 грн (сорок одна тисяча триста двадцять п'ять грн. 27 коп.), а також суму судового збору у розмірі 1827,00 грн (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.02.2014.

Суддя підпис О.С. Погребняк

Згідно з оригіналом помічник судді І.О. Кузьміна 26.02.2014

919/91/14/3988/14