Рішення

від 17.02.2014 по справі 910/23618/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23618/13 17.02.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер»

про стягнення 1 003 568, 62 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Братащук А.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 875 175, 05 грн.. а також 97 531, 12 грн. - пені за прострочення виконання грошового зобов?язання та 30 862, 45 грн. - 3 % від простроченої суми. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. щодо поставки товару у встановлений вищевказаним договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23618/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.01.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі за клопотанням відповідача.

14.02.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту прав та невірно визначено розмір пені, оскільки позовні вимоги щодо стягнення пені, встановлену ст. 258 Цивільного кодексу України позовну давність, поширюються на період з 05.12.2012 р. до 05.12.2013 р. та без урахування шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, встановленого ст. 232 Господарського кодексу України.

Також 14.02.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв?язку з перебуванням представника у відпустці.

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, суд відмовляє у його задоволенні з тих підстав, що відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України юридична особа не обмежена колом осіб, які мають право представляти її інтереси у судовому процесі.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідач вдруге не з'явився у судове засідання, з огляду на встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України двомісячний термін розгляду спору, враховуючи достатність наявних у справі документів для розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 17.02.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровінер» укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 31/05/2012, за умовами якого відповідач зобов?язався передати, а позивач - прийняти у власність сільськогосподарську техніку та оплатити його вартість, технічні характеристики, специфікація та склад якої визначається у додатку № 1 (специфікація) до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору загальна вартість товару складає гривневий еквівалент 252 000, 00 Євро, що підлягає сплаті по курсу продажу Євро на дату перерахунку. На дату підписання договору гривневий еквівалент вартості товару складає 2 532 600, 00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору відповідач передає товар позивачу на його склад протягом 10-ти календарних днів з дати зарахування на поточний рахунок відповідача 80 % ціни договору від позивача, але не пізніше 05.09.2012 р. У разі якщо позивач порушить умови оплати, строк передання товару автоматично пролонгується на строк затримки, але не менше ніж на 10 робочих днів.

Згідно з п. 5.1. договору позивач зобов?язаний сплатити 30 % від загальної вартості товару, що становить 75 600, 00 грн. Євро, що підлягають оплаті по курсу продажу Євро Комерційного банку «ПриватБанк» на день оплати: 30 000, 00 Євро - до 05.06.2012 р., 22 800, 00 Євро - до 10.06.2012 р., 22 800, 00 Євро - до 30.06.2012 р.; 50 % від загальної вартості товару, що становить 126 000, 00 Євро, що підлягають оплаті по курсу продажу Євро Комерційного банку «ПриватБанк» на день оплати, на підставі повідомлення відповідача за 5 банківських днів до відвантаження виробником; 20 % від загальної вартості товару, що становить 50 400, 00 Євро, що підлягають оплаті по курсу продажу Євро Комерційного банку «ПриватБанк» на день оплати до 30.11.2012 р.

У відповідності до п. 8.2. договору у випадку прострочення поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожний десятий календарний день прострочення поставки товару по день поставки включно.

Договір, відповідно до п. 9.1., набирає сили з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами умов цього договору.

Відповідно до специфікації до договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. предметом договору є жатка кукурузна DBF Energy загальною кількістю 7 штук: модель ТМ-2, 8 - рядна, з подрібнювачем, подвійний привід для комбайну John Deere Т660, колір жатки жовтий; модель ТМ-2, 8 - рядна, з подрібнювачем, подвійний привід для комбайну Class Lexion 570, колір жатки жовтий.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжними дорученнями № 8220 від 15.06.2012 р., № 8458 від 04.07.2012 р., № 8790 від 20.07.2012 р., № 9486 від 12.09.2012 р., засвідченні копії яких долучені до справи, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 2 125 386, 00 грн. у якості оплати за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р.

16.11.2012 р. відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, обумовлений договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р., на загальну суму 1 138 599, 61 грн.. що підтверджується видатковою накладною № РН-0000425, копію якого долучено до матеріалів даної справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії видаткових накладних № РН-0000057 від 11.03.2013 р., № РН-0000056 від 11.03.2013 р. та № 0000212 від 08.07.2013 р., які свідчать про поставку відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» товару на загальну суму 111 611, 34 грн.

При цьому, суд відзначає, що поставлений за вищевказаними видатковими накладними товар, не є предметом договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р., однак прийнятий Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке», про що свідчить підпис представника позивача на вказаних накладних та підтверджується поясненнями представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке», присутнього у судових засіданнях.

30.08.2013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» з претензією про повернення сплачених за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. коштів у розмірі 875 175, 05 грн., у зв?язку з простроченням відповідачем поставки товару за вищевказаним договором.

Як свідчить зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення, долучене до матеріалів даної справи, вищезазначена претензія отримана представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» 03.09.2013 р., що підтверджуються підписом останнього.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. в частині строків поставки товару, у зв?язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» 875 175, 05 грн.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст.ст. 525, 526, 693 Цивільного кодексу України, якими закріплено обов?язковість виконання договірних зобов?язань сторонами та встановлені наслідки такого невиконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав визначені умовам договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. зобов?язання та перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Агровінер» грошові кошти на загальну суму 2 125 386, 00 грн.

Тож, виходячи з умов договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р., відповідач зобов?язаний був поставити, обумовлений вищевказаним договором товар, не пізніше 05.09.2012 р.

При цьому, судом встановлено, що фактично відповідачем поставлено товар на суму 1 138 599, 61 грн., про що свідчить видаткова накладна від 16.11.2012 р. № РН-0000425.

Таким чином, вартість непоставленого товару у визначений договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. строк, становить 986 786, 39 грн.

Між тим, суд вважає за необхідне відзначити, що зі змісту позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке», в тому числі, приймаючи нормативно-правове обґрунтування заявлених позовних вимог, вбачається, що фактично позивачем заявлено вимогу про стягнення попередньої оплати, у зв?язку з непоставленням товару у визначений договором строк.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував та не надав суду доказів належного виконання зобов?язань за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. щодо поставки товару, а також доказів наявності об?єктивних причин щодо неможливості їх виконання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р.

Як вже зазначалось вище, за висновками суду, вартість непоставленого товару у визначений договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. строк, становить 986 786, 39 грн.

Між тим, суд відзначає, що з наявних у справі документів вбачається також поставка відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» товару, який не є предметом договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р., на загальну суму 111 611, 34 грн.

З приводу наведеного, суд відзначає, що згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, врегульовані норами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом зобов'язання, що випливає із правовідносин сторін, суд вважає, що фактично між сторонами укладений правочин у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Таким чином, в межах договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб шляхом вчинення фактичних дій, відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 111 611, 34 грн.

Суд приймає до уваги, що за змістом позовної заяви частину коштів, перерахованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» на виконання умов договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р., останнім фактично в односторонньому порядку скеровано на оплату товару, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровінер» на виконання договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

Документально підтверджених відомостей щодо зарахування відповідачем вищевказаних коштів саме у якості оплати за товари, поставлені за договором, укладеним у спрощений спосіб, сторонами суду не надано.

В той же час, за приписами Господарського процесуального кодексу України, суд вирішує спір в межах заявлених позивачем вимог.

Щодо тверджень відповідача стосовно невірно обраного способу захисту порушених прав, суд відзначає, що виходячи з аналізу заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку, що фактично Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» заявлено позов про стягнення, про що також свідчить наведення позивачем у прохальній частині позову мотивів стягнення 3 % річних.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що за змістом ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд уповноважений вийти за межі позовних вимог лише у разі необхідності для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, оскільки наявними у справі документами підтверджується здійснення позивачем попередньої оплати вартості товару, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р.

При цьому, з огляду на те, що заявлена до стягнення позивачем сума не перевищує вартості товару, непоставленого у визначений умовами договору № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. строк, суд дійшов висновку про задоволення вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» в частині стягнення з відповідача 875 175, 05 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 97 531, 12 грн. - пені за прострочення виконання грошового зобов?язання та 30 862, 45 грн. - 3 % від простроченої суми.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Крім того, відповідно до положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тож, приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобов?язань за договором № 31/05/2012 від 31.05.2012 р. в частині поставки товару, враховуючи встановлені умовами договору штрафні санкції у вигляді стягнення пені, суд дійшов висновку, про наявність підстав для нарахування пені за прострочення виконання зобов?язань.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 97 531, 12 грн. за період з 26.09.2012 р. до 26.03.2013 р. у розмірі 97 531, 12 грн.

Між тим, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо ін ше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, оскільки позов до Господарського суду міста Києва Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» подано до 05.12.2013 р., приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давньої, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені за період з 26.09.2012 р. (дата виникнення прострочення) до 05.12.2012 р. (гранична дата поза межами позовної давності)

Тож, здійснивши власний розрахунок пені за період з 06.12.2012 р. (дата в межах спеціальної позовної давності) до 26.02.2013 р. (граничний термін нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) судом визначено пеню у розмірі 32 982, 26 грн.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення 30 862, 45 грн. - 3 % від простроченої суми, суд відзначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, стягнення суми попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, що узгоджується з позицією Верховного Суду України, що викладено у постанові від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012, а відтак - суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: 875 175, 05 грн. - основного боргу та 32 982, 26 грн. - пені.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровінер» (03127, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10, код ЄДРПОУ 36885717), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Мокіївці, код ЄДРПОУ 32678262) 875 175, 05 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч сто сімдесят п'ять грн. 05 коп.) грн., 32 982, 26 (тридцять дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дві грн. 26 коп.) грн. - пені та 18 163, 15 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят три грн. 15 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.