Постанова

від 14.02.2014 по справі 810/220/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15:05

14 лютого 2014 року 810/220/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання Акопян Е.Н., за участю представників сторін:

від позивача: Романченко М.В.,

від відповідача : Литвин В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс плюс» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 № 0000021601 та № 0000011601, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітекс плюс» (далі - позивач) з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мін доходів у Київській області (далі - відповідач), - про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000021601 та № 0000011601.

Предметом позову становлять відносини з приводу підставності та законності податкових повідомлень-рішень, прийнятих відповідачем 07.02.2013 № 0000021601 та № 0000011601, якими позивачу було нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Із матеріалів справи слідує, що оскаржувані рішення було винесене у зв'язку з висновками, викладеними в акті відповідача від 23.01.2013 № 1/16-018/35875467 «Прорезультати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс плюс» (код за ЄДРПОУ 35875467) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврогранбуд» (код за ЄДРПОУ 37106523) за період з 01.01.2011 по 30.09.2012.

Зі змісту Акта перевірки слідує, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Єврогранбуд» відповідач вважає недійсним (нікчемним) правочином на підставі норм Цивільного кодексу України. А також, одночасно із зазначеним, відповідач прийшов до висновку, що господарські операції проведені між позивачем та ТОВ «Єврогранбуд» у підзвітному періоді - є безтоварними.

За наслідками висновків Акта перевірки та у зв'язку з такими висновками відповідачем було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000021601 та № 0000011601, які позивач просить скасувати як безпідставні.

Дослідивши зміст господарських відносин, які були предметом перевірки відповідачем, суд встановив наступне.

Між ТОВ «Вітекс плюс» та ТОВ «Єврограндбуд», 20.06.2011 було укладено договір про перевезення вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування № 2006 та договір про надання посередницьких послуг від 01.04.2011 № 0104.

За умовами договору від 01.04.2011 № 0104 позивач є замовником, а ТОВ «Єврограндбуд» - виконавцем. Предмет зазначеного договору складають відносини по наданню посередницьких послуг, а саме підбір клієнтської бази для збуту продукції; ведення переговорів та надання рекомендацій щодо укладених договорів (угод, контрактів) протягом 3-ох місяців після підписання договору; а атож за вказаним Договором виконавець дії в межах території України в сфері продажу паливно-мастильних матеріалів.

Як слідує зі змісту вказаного Договору, сам Договір № 0104 не містить ніяких конкретних ознак робіт, які мали бути виконані ТОВ «Єврограндбуд» для позивача. Єдиним документом, що мав містити ознаки таких робіт і щодо укладення якого сторони договору домовились є - Акт, який мав складатись сторонами в строк 1-го робочого дня після виконання всіх обов'язків виконавцем.

За умовами договору від 20.06.2011 № 2006 позивач є Експедитором-1, а ТОВ «Єврограндбуд» - Експедитором-2. Предмет зазначеного договору складають відносини по наданню послуг по перевезенню вантажів та транспортно-експедиційне обслуговування, а саме встановлення порядку взаємовідносин, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні перевезень вантажів у міжміському автомобільному сполученні, і порядку розрахунків по цих перевезеннях між Експедитором-1 та Експедитором-2. За умовами вказаного договору Експедитор-1 за заявкою доручає, а Експедитор-2 бере на себе зобов'язання по забезпеченню своєчасного перевезення вантажів Експедитора-1 найнятим ним транспортом до пункту призначення і передачі їх вантажоотримувачу, згідно заяви Експедитора-1.

Зі змісту вказаного Договору № 2006 не слідує конкретних ознак вантажу, який мав перевозитись та ознак автомобілів, якими мало здійснюватись таке перевезення. Єдиним документом, який повинен був містити ознаки вантажу, який мав перевозитись була заявка. Документів, які мали містити б ознаки автомобілів, якими мав перевозитись вантаж позивача в договорі сторонами не визначено.

Позивач, спростовуючи висновки відповідача про безтоварність вказував на те, що виконання Договорів № 0104 та № 2006 підтверджується наступними документами позивача, які надавались відповідачу до перевірки, та копії яких завірені позивачем були надані останнім до матеріалів справи:

- самими Договорами № 0104 та №2006;

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які були оформлені між ТОВ «Вітекс плюс» та ТОВ «Єврограндбуд» (а.с. 50-77);

- договорами-заявками (а.с. 78-104);

- рахунками-фактурами, які було виписано ТОВ «Єврограндбуд» на ім'я ТОВ «Вітекс плюс» (а.с. 105-132);

- податковими накладними (а.с.133-160), складеними ТОВ «Єврограндбуд» для позивача (покупець).

Натомість, з пояснень представника відповідача слідує та не спростовано позивачем у справі, що до перевірки відповідачу не була надано підтвердження позивачем будь-яких документів, з яких можна було б встановити індивідуальні ознаки посередницьких послуг, які були проведені ТОВ «Єврограндбуд» в порядку виконання Договору № 0104, як-то: перелік підібраної клієнтської бази для збуту продукції; підтвердження ведення переговорів та надання позивачу рекомендацій щодо укладених договорів (угод, контрактів), тощо.

Так само, позивачем не спростовано, що до перевірки позивачем не було надано відповідачу будь-яких документів, з яких можна було б встановити індивідуальні ознаки послуг щодо перевезення вантажів та транспортно-експедиційного обслуговування за Договором № 2006, зокрема таких як: товарно-транспортних накладних, шляхових листів, тощо.

В свою чергу, суд також зауважує, що акти прийому виконаних робіт, рівно як і інші документи, подані позивачем як докази правомірності позовних вимог суду, не містять ніяких відомостей щодо змісту посередницьких послуг за Договором № 0104 та змісту і ознак здійснення перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування за Договором № 2006, які б давали відповідачу чи суду можливість встановити дійсність господарських операцій, проведених в порядку виконання Договору № 0104 та № 2006.

Також, із матеріалів справи слідує, що висновки Акта перевірки базувались також на висновках справи, яка розглядалась Святошинськом районним судом міста Києва, та в ході якої було встановлено наступне: «На початку 2011 року, обвинувачена особа, використовуючи важке матеріальне становище Особи 1, запропонувала за разову грошову винагороду придбати та зареєструвати підприємство ТОВ «Єврогранбуд» (код за ЄДРПОУ 37106523), переконавши в законності та правомірності своїх дій. Особа 1, будучіи необізнаним про дійсні злочинні наміри обвинуваченої особи, погодився на його пропозицію, після чого 03.06.2011, прибувши разом з обвинуваченою особою до офісного приміщення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, підписав надані обвинуваченою особою документи, необхідні для придбання та державної перереєстрації ТОВ «Єврограндбуд», а саме: протокол загальних зборів учасників від 03.06.2011 № 3-к про призначення директором товариства та вхід до складу учасників товариства з затвердженням його частки у розмірі 100% статутного капіталу, наказ від 03.06.2011 № 3-к про призначення директором. Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перереєстровано суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Єврограндбуд» за адресою: м. Київ, вул.. Пироговського, 19, корпус 6, офіс 2».

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 25.10.2012 у справі № 2608/15013/12 було встановлено, що ТОВ «Єврограндбуд» було створено та перереєстроване з метою прикриття незаконної діяльності, тобто ТОВ «Єврограндбуд» не могло здійснити надання послуг.

Також в судовому засіданні були допитані свідки зі сторони позивача: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт НОМЕР_1) та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт НОМЕР_2).

Зі свідчень ОСОБА_3 слідує, що вона на час укладення Договору №0104 та Договору №2006 працювала головним бухгалтером позивача у період 2009 - 2012 років. З її свідчень слідує, що позивач укладав договори з третіми особами, зокрема і з ТОВ «Інфо терра», на перевезення за якими зобов'язувався надати послуги з перевезення вантажів. В червні 2011 року за словами свідка збільшились обсяги замовлень від ТОВ «Інфо терра», тому позивач з метою виконання зобов'язань перед ТОВ «Інфо терра» уклав Договір №2006 з ТОВ «Єврограндбуд». Разом з тим, цей свідок не пояснила, яка особа підписувала господарсько-фінансові документи, і зокрема податкові накладні, від імені ТОВ «Єврограндбуд», та визнала, що податкові накладні були складені з порушенням законодавства, оскільки не містять вказівку на особу - її прізвище, ім?я та по-батькові.

Щодо Договору №0104 свідок ОСОБА_3 пояснила, що ТОВ «Єврограндбуд» надавав позивачу посередницькі послуги у зв?язку з продажем позивачем палива третім особам, однак як саме ці послуги надавались, які особи були безпосередніми учасниками відносин з надання таких послуг свідок не пояснила. Загалом свідчення ОСОБА_3 щодо Договору №0104 не містили конкретних відомостей, які б надавали суду можливість ідентифікувати дії позивача чи ТОВ «Єврограндбуд» безпосередньо як виконання договору.

Зі свідчень ОСОБА_4 слідує, що вона працювала в період квітень 2011 - вересень 2011 року менеджером-логістом позивача, а в період вересень 2011 - вересень 2012 року - заступником керівника відділу логістики позивача. Зазначений свідок надавала свідчення лише щодо Договору №2006. Зі свідчень ОСОБА_4 слідує, що маючи потребу у організації транспортних перевезень, позивач скористався розміщеною в мережі Інтернет пропозицією ТОВ «Єврограндбуд» щодо надання таких послуг. Всі обставини перевезень за словами свідка обговорювались між представниками позивача та ТОВ «Єврограндбуд» за допомогою електронною пошти. Свідчення ОСОБА_4 щодо Договору №2006 мали загальний описовий характер мети укладення договору, однак не містили конкретних відомостей, які б надавали суду можливість ідентифікувати дії позивача чи ТОВ «Єврограндбуд» безпосередньо як виконання зазначеного договору.

Досліджуючи документи, на які сторони посилаються як на докази в справі, суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Акти прийому виконаних робіт, договори-заявки, рахунки-фактури та податкові накладні, надані представником позивача не містять вказівку на осіб із зазначенням посади, прізвища, імені та по-батькові, які їх складали, що позбавляє суд можливості встановити безпосередніх учасників виконання робіт та/чи їх прийому.

Ці та зазначені вище обставини в їх системному значенні приводять суд до висновку, про те, що відповідачу при перевірці та суду при розгляді даної справи, не було надано достатніх доказів, з яких можливо було б встановити зміст господарських операцій, виконаних ТОВ «Єврограндбуд» за Договором № 0104 та № 2006, безпосередніх учасників цих операцій, що при формальному змісті поданих позивачем документів нівелює значення останніх, як таких, що засвідчують реальність господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, які складають предмет позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З приводу встановлення факту нікчемності договору укладеного позивачем із контрагентом - ТОВ «Єврограндбуд», суд зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З приводу безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ «Єврограндбуд», суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

З приводу безпідставного віднесення позивачем сум до валових витрат по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ «Єврограндбуд», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи наведене суд, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно з ч. 3 ст. 4 від 08.07.2011 № 3674-УІ Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітекс плюс" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 088 (три тисячі вісімдесят вісім) грн. 37 коп.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 19 лютого 2014 р.