Рішення

від 25.02.2014 по справі 910/25802/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25802/13 25.02.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Служба порятунку Бетону Плюс"

до фізичної особи підприємця Іваха Сергія Анатолійовича

про стягнення 7 200,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору-заявки на перевезення вантажу від 14.05.2013 в розмірі 7 200, 00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.01.2014 порушено провадження у справі №910/25802/13 та призначено до розгляду на 21.01.2014.

Представники сторін в судове засідання 21.01.2014 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 06.02.2014.

Представники сторін в судове засідання 06.02.2014 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 25.02.2014.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 25.02.2014 не з'явилися, відповідач причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Позивач через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Ухвала суду від 06.02.2014 отримана відповідачем, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 03179 0657190 4 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Судом встановлено, що 14.05.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Служба порятунку бетону Плюс» (далі позивач, замовник за договорами-заявками) та фізичною особою підприємцем Івах Сергієм Анатолійовичем (далі відповідач, виконавець за договорами-заявками) було укладено договори-заявки(на перевезення вантажу)(далі договори-заявки).

Згідно вказаних договорів-заявок позивач замовив у відповідача перевезення товару, а саме газобетонних блоків з м. Бровари до м. Чернівці.

Згідно рахунку фактури № 5 від 14.05.2013, який виписав відповідач, дану послугу по перевозці товару було оцінено в сумі 7200 грн.

Згідно платіжних доручень № 421 від 14.05.2013 та № 1192 від 14.05.2013 позивач оплатив відповідачу дані послуги.

Проте, станом на день розгляду справи відповідач свої зобов'язання за договорами-заявками не виконав. Вартість перевезення обумовлювалася сторонами щоразу в момент підписання замовлення та зазначалася у замовленнях, що підписувалися сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі накладної № 421 від 14.05.2013 відповідачу були оплачені послуги за перевозку вантажу в сумі 3600 грн. На підставі накладної № 1192 від 20.05.2013 відповідачу були оплачені послуги за перевозку вантажу в сумі 3600 грн.

Отже, свої зобов'язання по договорах-заявках ,а саме щодо оплати послуг відповідача, замовник виконав повністю, однак відповідач товар у місце призначення так і не доставив.

У зв'язку із тим, що строк виконання відповідачем обов'язку надати послуги не встановлений умовами договорів-заявок, відповідно до п.2. ст.530 Цивільного кодексу України позивач 02.07.2013 направив на адресу відповідача вимогу здійснити повернення перерахованих коштів в повному обсязі на розрахунковий рахунок ТОВ «Служба порятунку Бетону Плюс». Дану претензію відповідач отримав 08.07.2013 (копія претензії та докази відправки та отримання претензії відповідачем в матеріалах справи), однак відповідач відповіді на претензію не надав, свої зобов'язання за договором щодо перевезення вантажу не виконав.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за невиконані послуги становить 7 200,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України «Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор мас право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договорів-заявок між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є, зокрема, договори та інші правочини.

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

В ст. 328 ЦК України сказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави(безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов"язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідач користувався коштами позивача безпідставно, оскільки взятих на себе зобов'язань щодо перевезення вантажу не виконав, отже позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за ненадані відповідачем послуги.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Отже, факт ненадання відповідачем позивачу послуг по перевезенню вантажу належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача повернути позивачу попередню за неотримані послуги по перевезенню вантажу, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 7 200,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Служба порятунку Бетону Плюс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Іваха Сергія Анатолійовича (03179, м. Київ, Святошинський район, вул. Прилужна, буд. 10, кв. 105, ідентифікаційний номер 2997318512) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Служба порятунку Бетону Плюс" (46011, Тернопільська обл., м. Тернопіль, Проспект С.Бандери, буд. 42/2, код ЄДРПОУ 37138356) основну заборгованість в розмірі 7 200(сім тисяч двісті) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 1 720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 28.02.2014