Рішення

від 25.02.2014 по справі 910/695/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/695/14 25.02.14 За позовом ПП "Авторух-Стандарт"

до ТОВ "Ерфол Стейт Групп"

про стягнення 4314,82 грн

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням договору-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг № 126 від 20.05.2013 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні у розмірі 4 314, 82 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.01.2014 порушено провадження у справі № 910/695/14 та призначено до розгляду на 11.02.2014.

Представник позивача 11.02.2014 прибув в судове засідання, надав пояснення по суті справи, подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 11.02.2014 не з'явився, проте через канцелярію господарського суду м. Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання та відклав розгляд справи на 25.02.2014.

Представник позивача в судове засідання 25.02.2014 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 25.02.2014 вдруге не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 11.02.2014, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 01021 0707342 3, яке отримане уповноваженим представником 14.02.2014 (ухвала про відкладення розгляду справи від 11.02.2014).

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2013 між приватним підприємством «Авторух -Стандарт» (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ерфол Стейт Групп» (далі відповідач) було укладено договір-заявку № 126 на транспортно-експедиційне обслуговування.

Згідно п.1 Договору - заявки позивач був зобов'язаний доставити вантаж у міжнародному сполученні за маршрутом м.Київ, Україна - м.Мінськ, Республіка Беларусь.

Відповідно до п.17 Договору - заявки вартість перевезення становила 7100 грн.

Міжнародне перевезення вантажу здійснювалось транспортним засобом марки Рено державний реєстраційний номер АС8513ВЕ/АС2869ХТ.

Як свідчать матеріали справи, перевезення вантажу здійснювалось із використанням наступних товаросупровідних документів:

- міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 557941від 21.05.2013;

- книжки МДП (книжка міжнародних дорожніх перевезень) серія GX № 71980690.

Після виконання своїх зобов'язань позивач направив відповідачу (квитанція №4410107169065 від 07.06.2013):

- оригінали акту здачі приймання робіт(надання послуг)№41 від 06.06.2013 - 2 прим.

-оригінал CMR№ 557941 від 21.05.2013 - 1 прим.

-договір -заявка №126 від 20.05.2013 - 2 прим.

-рахунок №41 від 06.06.2013 - 1 прим.

Відповідач заборгованість визнав, що підтверджується підписаним ним та скріпленим печаткою актом здачі приймання робіт(наданих послуг) № 41 від 06.06.2013.

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказану ТТН позивач надав суду і суд її приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Тобто матеріалами справи підтверджено, що свої зобов'язання за умовами даного договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від відповідача не надходило.

Згідно п.17 договору-заявки №126 відповідач зобов'язаний був на підставі наданих позивачем документів переконатись у виконанні позивачем своїх зобов'язань, підписати акт здачі приймання робіт (надання послуг) і сплатити позивачу 7100 грн. протягом 10-12 банківських днів віддати отримання вказаних документів.

Згідно інформації Укрпошти відповідач отримав вказане поштове відправлення 12.06.2013 і зобов'язаний був сплатити позивачу 7100 грн. до 28.06.2013.

Відповідач здійснив часткову оплату наданої послуги 02.08.2013 в сумі 3000 грн згідно платіжного доручення №1536 від 02.08.2013.

У зв'язку з тим, що у вказані строки відповідач не сплатив в повному обсязі вартість наданих послуг, з метою повернення позивачу коштів в сумі 4100 грн останній звернувся до відповідача з претензією № 3 від 14.11.2013.

Позивач направив відповідачу претензію 18.11.2013 (квитанція №4410107230007 від 18.11.2013). Згідно даних Укрпошти відправлення за номером 4410107230007 вручене відповідачу за довіреністю 02.12.2013.

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, борг не сплатив.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість послуг, наданих позивачем відповідачу складає 7100,00 грн., які відповідачем оплачені частково в сумі 3000,00 грн. і станом на день розгляду справи вартість несплачених послуг становить 4100,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, перевезення вантажу

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов"язання. Відповідачем по справі не було надано суду належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем за вищевказаними договорами-заявками, або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4100,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача даної основної заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 67,00 грн. та інфляційні збитки в розмірі 147,82 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 67,00 грн., а інфляційні збитки становлять 147,82 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства «Авторух -Стандарт» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ерфол Стейт Групп" (01021, м. Київ, Печерський район, вул. М.Грушевського, буд. 28/2, код ЄДРПОУ 37955465) на користь приватного підприємства «Авторух-Стандарт» (44100, Волинська обл., Ратнівський район, смт. Ратне, вул. Серпнева, буд. 14, код ЄДРПОУ 37236565) основну заборгованість в розмірі 4100 (чотири тисячі сто) грн. 00 коп., інфляційні збитки в сумі 147 (сто сорок сім) грн. 82 коп., 3% річних в сумі 67 (шістдесят сім) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 28.02.2014