Постанова

від 27.02.2014 по справі 916/2971/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2014 р.Справа № 916/2971/13 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників:

ТОВ „Власта КП" - не з'явився,

ТОВ" Наталка-Торгцентр" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Наталка-Торгцентр" на рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2014р. по справі № 916/2971/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ Власта КП" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наталка-Торгцентр" про стягнення 42986,87грн.

ВСТАНОВИЛА:

31.10.2013 р. у господарському суді Одеської області Товариством з обмеженою відповідальністю „Власта КП" (далі по тексту:позивач) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наталка-Торгцентр" (далі по тексту: відповідач) про стягнення 42986,87 грн. з яких 42 545,70 грн. заборгованості за поставлені товари за договором поставки №Ю-5 від 20.04.2013 р. та 441,17 грн. пені.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 1720,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами спору договору поставки №Ю-5 від 20.04.2013 р. не розрахувався у встановлені цим договором строки за поставлений йому товар і має вищезазначену заборгованість, на яку він (позивач) нарахував пеню передбачену умовами договору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі .

В процесі розгляду справи представник відповідача заявив клопотання про перенесення розгляду справи для надання можливості розрахуватись з позивачем (а. с. 160, т.3), тобто фактично визнав позовні вимоги позивача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.01.2014 р. (повний текст якого складено та підписано суддею Желейною С.П. 20.01.2014 р.) позовні вимоги задоволено повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 42 545,70 грн. заборгованості за поставлені товари за договором поставки №Ю-5 від 20.04.2013р. та 441,17грн. пені , а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50 грн..

Обґрунтовуючи це рішення місцевий суд послався на те, що позивач довів належними та достатніми доказами факт поставки відповідачу товару, в т.ч. на зазначену у позові суму заборгованості , а відповідач не надав будь-яких доказів його оплати.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить це рішення скасувати, та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити .

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач у порушення ст..5 ГПК України та умов договору не здійснив досудовий порядок врегулювання спору з метою збільшення своїх позовних вимог. Скаржник також зазначив, що позивач повинен був спочатку зажадати товар, що не був реалізований і тільки у разі його неповернення вимагати отримання грошової компенсації.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р. зазначену апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.02.2014 р. об 11.3, про що всі сторони були належним чином повідомлені. Крім того цією ухвалою скаржника було зобов'язано доплатити судовий збір.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і не повідомили суд про причини свого нез'явлення.

Враховуючи вказані обставини колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представників сторін..

Оскільки сторони не з'явились в судове засідання фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась але вівся протокол судового засідання.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і ці обставини дослідив місцевий суд 29.04.2013 р. між позивачем -ТОВ „Власта КП" (постачальник) та відповідачем - ТОВ „Наталка - Торгцентр" (покупець) було укладено договір поставки № Ю-5 (далі Договір), у відповідності до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність Покупця за його заявками, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати якісні продовольчі та/або непродовольчі товари.

У п.п. 4.6, 4.8 Договору сторони узгодили, що приймання-передача товару Покупцю здійснюється на підставі накладних, які підписуються у двох примірниках представниками обох сторін, наділених відповідними повноваженнями. Право власності на поставлений товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару. Датою фактичної передачі товару вважається дата підписання накладної.

У пункті 5.5. Договору сторони узгодили, що товар який поставляється по цьому договору підлягає оплаті в порядку відстрочки платежу на протязі 45 календарних днів з дати фактичної передачі товару розрахованої згідно п.4.8 Договору.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивачем було передано у власність відповідача товар загальною вартістю 56 170,83 грн., а відповідачем вказаний товар було прийнято.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних № 388 від 18.07.2013 р., № 389 від 18.07.2013р., № 390 від 18.07.2013 р., № 526 від 25.07.2013 р., № 527 від 25.07.2013 р., № 528 від 25.07.2013 р., № 529 від 25.07.2013р., № 530 від 25.07.2013р., № 532 від 25.07.2013р., № 533 від 25.07.2013р., № 534 від 25.07.2013р., № 535 від 25.07.2013р., № 536 від 25.07.2013р., № 531 від 25.07.2013р., № 537 від 25.07.2013р., № 13 від 01.0.82013р., № 14 від 01.08.2013р., № 15 від 01.08.2013р., № 16 від 01.08.2013р., № 17 від 01.08.2013р., № 18 від 01.08.2013р., № 19 від 01.08.2013р., № 20 від 01.08.2013р., № 21 від 01.08.2013р., № 22 від 01.08.2013р., № 23 від 01.08.2013р., № 24 від 01.08.2013р., № 155 від 08.08.2013р., № 156 від 08.08.2013р., № 157 від 08.08.2013р., № 158 від 08.08.2013р., № 159 від 08.08.2013р., № 160 від 08.08.2013р., № 296 від 16.08.2013р., № 297 від 16.08.2013р., № 298 від 16.08.2013р., № 299 від 16.08.2013р., № 300 від 16.08.2013р., № 301 від 16.08.2013р., № 302 від 16.08.2013р., № 427 від 22.08.2013р., № 428 від 22.08.2013р., № 429 від 22.08.2013р., № 430 від 22.08.2013р., № 431 від 22.08.2013р., № 432 від 22.08.2013р., № 433 від 22.08.2013р., № 573 від 29.08.2013р., № 574 від 29.08.2013р., № 575 від 29.08.2013р., № 576 від 29.08.2013р., № 577 від 29.08.2013р., № 578 від 29.08.2013р., № 579 від 29.08.2013р., № 580 від 29.08.2013р., № 581 від 29.08.2013р., № 118 від 06.09.2013р., № 119 від 06.09.2013р., № 120 від 06.09.2013р., № 121 від 06.09.2013р., № 122 від 06.09.2013р., № 123 від 06.09.2013р., № 124 від 06.09.2013р., № 125 від 06.09.2013р., № 126 від 06.09.2013р., які від імені відповідача підписані повноважними особами та скріплені відповідними штампами відповідача.

Водночас матеріали справи свідчать, що за накладними № А.М1.ВТп00009185 від 12.09.2013р., б/н від 12.09.2013р., № А.М14.ВТп0001228 від 12.09.2013р., б/н від 12.09.2013р., № А.М9.ВТп00002580 від 13.09.2013р., № А.М5.ВТп00002208 від 13.09.2013р., № А.М4.ВТп00001649 від 13.09.2013р., № А.М11.Втп00004864 від 13.09.2013р., № А.М16.ВТп0001168 від 13.09.2013р., № А.М11.Втп0004865 від 13.09.2013р., № А.М12.ВТп0001504 від 13.09.2013р., № А.М2.ВТп00000416 від 13.09.2013р., № А.М17.ВТп0001961 від 13.09.2013р. /т.1, а.с. 94 - 102/ відповідачем було повернуто позивачу частину придбаного товару загальною вартістю 13 250,18 грн.

З викладеного вбачається, що загальна вартість товару, придбаного відповідачем у позивача, з урахуванням повернутого товару, на виконання умов Договору протягом спірного періоду, складає 42 920,65 грн.

За твердженнями позивача відповідач здійснив лише часткову оплату вартості товару, поставленого протягом спірного періоду, в результаті чого за ним утворилась прострочена сума заборгованості в розмірі 42 545,70 грн., стягнення якої і є предметом цього спору.

Факт наявності цієї заборгованості підтверджується наявним у матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2013р. по 18.09.2013р.

Відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не надав суду першої інстанції будь-яких доказів які б спростовували вищезазначені докази, щодо отримання ним товару за цим договором на вказану в позові сумі, або що він сплатив позивачу грошові кошти за вказаний товар у визначеному в позові розмірі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано, на підставі наявних у справі доказів, правильно застосувавши норми матеріального права, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену заборгованість.

Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення пені колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При визначені періоду нарахування пені слід враховувати приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, п. 6.1 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено методологічно і арифметично вірно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення в сумі 441,17 грн .

Оцінюючи доводи апелянта про те, що позивач порушення ст..5 ГПК України та умов договору не здійснив досудовий порядок врегулювання спору (з метою збільшення своїх позовних вимог), а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно ст. 5 ГПК України та умовами договору передбачена можливість досудового врегулювання спору.

Проте ця умова не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом безпосередньо, без попереднього досудового врегулювання спору, оскільки нормами ГПК України та умовами Договору передбачена саме можливість, а не обов'язковість досудового врегулювання спору, а відтак не звернення позивача до відповідача з відповідною претензією(вимогою) про сплату заборгованості не може розцінюватись як порушення вимог чинного законодавства та умов договору та бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Зазначений висновок суду ґрунтується на позиції Конституційного Суду України викладеної у Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) згідно якої положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що позивач повинен був спочатку зажадати товар, що не був реалізований і тільки у разі його неповернення вимагати отримання грошової компенсації, колегія суддів дійшла висновку, що вони не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки умовами договору на позивача не покладено обов'язку вимагати повернення товару у разі його не сплати покупцем і він відповідно має право вимагати його оплати без будь-яких умов, що узгоджується з приписами ч.3 ст. 692 ЦК України.

Будь-яких інших доводів щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та висновків місцевого суду скаржник у скарзі не навів.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012 р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги, що скаржник не виконав вимогу суду апеляційної інстанції щодо здійснення доплати судового збору за розгляд скарги в розмірі 53 грн.25 коп., то ця сума, з урахуванням того що в задоволенні його скарги відмовлено, підлягає стягненню з нього до Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101-105, ГПК України,-

колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2014 р. по справі № 916/2971/13 залишити без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Наталка-Торгцентр" - без задоволення .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Наталка-Торгцентр" до Державного бюджету України - 53 грн. (п'ятдесят три грн.) 25 коп.

3. Зобов'язати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 15.01.2014р. по справі № 916/2971/13 та резолютивної частини цієї постанови, з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін .

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 27.02.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.