Рішення

від 24.02.2014 по справі 926/1278/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 926/1278/13.

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кам'янка Аграр»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Свіженька Плюс»

про стягнення заборгованості - 32316,76 грн.

Суддя І.В.Марущак

Представники:

Від позивача - Кутровська Н.М., довіреність від 03.12.2013 р.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам'янка Аграр» звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №7 від 08.08.2012 р. в загальній сумі 32316,74 грн., з яких 24945,00 грн.. - основної заборгованості, 3555 грн. - пені, 3005,87 грн. - сума інфляційних та 810,71 грн. 3% річних, а також просить стягнути 700 грн. на правову допомогу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №7 від 08.08.2012 р. відповідачем отримано товар на загальну суму 646057,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №19 від 08.08.2012 р., №20 від 14.08.2012 р., №21 від 17.08.2012 р., №22 від 23.08.2012 р., №23 від 31.08.2012 р., №24 від 07.09.2012 р., №31 від 14.09.2012 р., №33 від 19.09.2012 р., №34 від 24.09.2012 р., №35 від 28.09.2012 р., №36 від 02.10.2012 р., №38 від 10.10.2012 р., №39 від 12.10.2012 р., №40 від 17.10.2012 р., №41 від 19.10.2012 р., №42 від 24.10.2012 р., №59 від 26.10.2012 р., №61 від 06.11.2012 р., №63 від 07.11.2012 р., №64 від 09.11.2012 р., №66 від 13.11.2012 р., №67 від 14.11.2012 р. Відповідачем вартість товару оплачено частково в сумі 621112,00 грн., непогашеною залишилась заборгованість в сумі 24945,00 грн. за що йому нараховано пеню, інфляційні втрати, та 3% річних.

Провадження у справі порушено ухвалою від 11.12.2013 р. Розгляд справи в судових засіданнях неодноразово відкладався. Ухвалою господарського суду від 10.12.2013 р. строк вирішення спору продовжено поза межами двох місяці та відкладено розгляд справи в на 24.02.2014 р., позивача зобов'язано докази сплати судового збору (відмітка про зарахування до бюджету або довідка казначейства), докази отримання відповідачем поставленого товару (всі накладні, рахунки фактури та сертифікати якості зерна по договору поставки №7 від 08.08.2012 р.), докази оплати відповідачем за поставлений товар по договору поставки №7 від 08.08.2012 р., свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю представника, відповідача - копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

В судовому засіданні 24.02.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, частково надав витребувані документи.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, поряд з цим надав суду витребувані документи. В попередньому клопотанні відповідач просив розгляд справи проводити без участі його представника.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

08.08.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Кам'янка Аграр» (далі - Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Свіженька Плюс» (далі -Покупець), було укладено договір №7, згідно з яким постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує ячмінь (далі - Товар) в кількості 150 тон.

Згідно пункту 8, договір №7 від 08.08.2012 р. діє до 31.12.2012 р.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Сторони у пункті 7 договору визначили, що в разі, якщо домовленість не буде досягнуто, спірне питання передається на розгляд господарського суду у відповідності до чинного законодавства України.

Позивач виконав свої зобов'язання по договору та поставив товар згідно умов договору, а уповноважені особи відповідача, прийняли товар, що підтверджується відмітками на видаткових накладних №19 від 08.08.2012 р. на суму 33485,00 грн., №20 від 14.08.2012 р. на суму 32449,00 грн., №21 від 17.08.2012 р. на суму 35779,00 грн., №22 від 23.08.2012 р. на суму 32930,00 грн., №23 від 31.08.2012 р. на суму 34854,00 грн., №24 від 07.09.2012 р. 34965,00 грн., №31 від 14.09.2012 р. на суму 34410,00 грн., №33 від 19.09.2012 р. 31820,00 грн., №34 від 24.09.2012 р. на суму 35982,50 грн., №35 від 28.09.2012 р. на суму 19795,00 грн., №36 від 02.10.2012 р. на суму 52688.00 грн., №38 від 10.10.2012 р. на суму 25086,00 грн., №39 від 12.10.2012 р. 19832,00 грн., №40 від 17.10.2012 р. 18907,00 грн., №41 від 19.10.2012 р. на суму 34040,00 грн., №42 від 24.10.2012 р. на суму 19462,00 грн., №59 від 26.10.2012 р. на суму 35427,50 грн., №61 від 06.11.2012 р. 19887,50 грн., №63 від 07.11.2012 р. на суму 19795,00 грн., №64 від 09.11.2012 р. на суму 19425,00 грн., №66 від 13.11.2012 р. на суму 20165,00 грн., №67 від 14.11.2012 р на суму 34872,50 грн. Всього було поставлено товару на суму 646057,00 грн.

Отримання товару відповідачем також підтверджується частковою оплатою за поставлений товар.

Суд зазначає, що поставки по вищезазначеним накладним проводились договору поставки №7 від 08.08.2012 р., оскільки дійсно в них не зазначено, що вони здійснюються згідно даного договору, однак сторонами не надано доказів в підтвердження укладення між ними іншого договору на поставку ячменю.

Згідно пункту 4.2. Договору №7 від 08.08.2012 р. оплата за товар покупцем проводиться за фактично поставлену кількість товару протягом одного банківського дня з моменту отримання товару на підставі таких документів: рахунок-фактура; свідоцтва якості зерна/сертифіката якості; товарно-транспортної накладної.

Позивачем надані копії свідоцтв якості продукції та сировини.

Однак, відповідач, в порушення умов договору товар прийняв, але оплатив його вартість тільки частково, а саме на суму 621112,00 грн., що підтверджується випискою із банківського рахунку позивача, що міститься в матеріалах справи.

Відповідно не погашеною залишилась заборгованість на загальну суму 24945,00 грн.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Будь-яких доказів на спростування позовних вимог чи про сплату заборгованості, часткового її погашення відповідач до суду не подав.

Судом встановлено, що позивач виконав умови договору в повному обсязі, відповідач же в порушення умов договору за товар розрахувався частково, а відтак суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 24945,00 грн. заснована на договірних відносинах між сторонами і є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить стягнути за період з 16.11.2012 р. по 30.11.2013 р. 3% річних у сумі 810,71 грн. та інфляційні втрати в сумі 3005,87 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд вирішив задовольнити позовні вимоги в цій частині та стягнути 3% річних у сумі 810,71 грн. та інфляційні втрати в сумі 3005,87 грн.

Так, за несвоєчасну оплату наданих послуг позивач нарахував відповідачу 3555 грн. пені за період з 14.11.2012 року по 14.11.2013 року та просить стягнути її відповідно до п.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Підставами (обставинами, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги), щодо звернення стягнення пені позивачем в позовній заяві зазначено посилання на п.2 ст.231 Господарського кодексу України., в подальшому відповідно до вимог ст.22 ГПК України, позивачем не змінювались підстави звернення з позовом.

Хоча, згідно пункту 5.2 договору поставки №7 від 08.08.2012 р., за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен календарний день затримки. Однак посилання на даний пункт договору позивачем не наводилось.

Пунктом 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Так, згідно п.2 ст.22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони у справі відносяться до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, у зв'язку з чим відповідальність, встановлена ч.2 ст.231 ГК України, не може бути застосована.

Відповідно суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення пені в сумі 3555 грн. у зв'язку із необґрунтованістю, також суд звертає увагу на те, що позивачем порушено строк позовної давності, щодо стягнення пені.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У свою чергу п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) - 1 рік.

Як встановлено матеріалами справи, грошове зобов'язання у відповідача виникло з 16 листопада 2012 року. При цьому строк позовної давності, передбачений статтею 258 Цивільного кодексу України, з урахуванням приписів статті 261 Цивільного кодексу України, починається з дати коли у позивача виникло право нарахування, тобто річний строк позовної давності, щодо пені закінчився 16.11.2013 року. Натомість позивач звернувся з позовом 11.12.2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності в частині стягнення неустойки (пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). При цьому, відповідачем заявлено про сплив позовної давності в частині нарахування пені у відзиві на позов.

Щодо судових витрат.

Позивач просить стягнути із відповідача судові витрати, в розмірі 700 грн. за надання юридичних послуг по підготуванню позовної заяви, листа-претензії та представництва інтересів в суді.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21 лютого 2013 року передбачено: «Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.».

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні стягнення витрат, що виразилися у вартості юридичних послуг в розмірі 700 грн., оскільки представником позивача не надано копії свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю представника, який представляв інтереси позивача, ні оригінал ордеру адвоката, також надана копія платіжного доручення №258 від 09.12.2013 р., не є належним доказом сплати даних коштів, оскільки на ній не має печатки про проведення платежу банком.

Судові витрати (судовий збір) у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Свіженька плюс» (60350, с. Тарасівці, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 36430262, р/р 26000013052358 в ПАТ ВТБ Банк МФО 321767) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кам'янка Аграр» (60427, с. Кам'янка, Глибоцького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 35249368, р/р 2600180974 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ МФО 380805) 24945 грн. основного боргу, 3005,87 грн. інфляційних втрат, 810,71 грн. 3% річних та 1626,03 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 24.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 28.02.2014 року.

Суддя І.В. Марущак