Рішення

від 25.02.2014 по справі 723/3645/13-ц

СТОРОЖИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 723/3645/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

25.02.2014 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області

у складі головуючого судді Яківчика І.В.

при секретарі Чокан Д.В.

за участю: позивача і його представника ОСОБА_1

відповідача і його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Сторожинець, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в особі представника до ОСОБА_4 про визнання правочинів дарування житлового будинку і земельної ділянки недійсними

встановив:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4, про визнання правочинів дарування житлового будинку і земельної ділянки недійсними посилаючись на те, що він є людиною похилого віку, пенсіонером, ветераном війни і тому у віці 88 років він погодився вчинити відчуження свого житлового будинку і земельної ділянки на користь свого сина ОСОБА_4, який обіцяв переїхати до нього жити, допомагати йому в побуті, купувати продукти харчування, ліки та надавати йому матеріальну допомогу. Уклавши 25.02.2013 року договори дарування житлового будинку і земельної ділянки, він залишився проживати в цьому будинку, який розташований в АДРЕСА_1. З реєстрації не знявся і своїх речей з будинку не вивозив. Після укладення договорів, син не переїхав до нього жити. Почав проявляти неповагу до нього та погрожувати і відмовився його доглядати, а також вигнав його з будинку забравши ключі від будинку, внаслідок чого, він змушений був жити в господарській будівлі, а також розпродав його речі, одяг і худобу. Також посилається на те, що він продовжує проживати в спірному господарстві, іншого житла не має, є старою, хворою людиною, яка потребує сторонньої допомоги. Волевиявлення на позбавлення себе власності на житло в нього не було, а бажав отримати довічне утримання. Просив визнати правочини дарування недійсними так як вчинив їх під впливом помилки щодо природи правочинів, а також прав і обов'язків які створюють ці правочини. Просив також застосувати реституцію та стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник, позовні вимоги підтримали, посилаючись на зазначені обставини і додатково пояснили, що застосування реституції пов'язане з тим, що відчужене позивачем нерухоме майно під впливом помилки, необхідно йому повернути.

Позивач ОСОБА_3, будучи допитаним в якості свідка, в суді показав, що він із сином, який є відповідачем по справі домовились, що той буде його до смерті доглядати. Документацією займався син і власне син зробив дарування, а не утримання. Він договір не читав бо йому ніхто не пропонував його читати. Нотаріус з ним майже не говорила, і він не чув щоб договір йому читали. Потім син забрав його вівці, телевізор, та його одежу з хати та закрив хату, забравши ключі. Деколи приїжджав і вони сварились так як син йому погрожував та казав що тепер він хазяй і може все продати, а вже десь біля двох місяців назад син кинув йому ключі від хати і з того часу до нього не приходить. Він потребував і потребує догляду так як старий і не може далеко ходити, а йому треба до магазину, щоб купити хліба. До себе в АДРЕСА_2, син його не забирав, а він і не хотів їхати із своєї хати.

Відповідач і його представник письмовим запереченням та в судовому засіданні, пояснили, що позивач дійсно 25.02.2013 року подарував відповідачу житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2500га.. З юридичними наслідками дарування позивача ознайомив секретар сільради с. Старі Бросківці та приватний нотаріус. Нотаріусом позивачу було роз'яснено все що стосується договору дарування, а тому підстав для задоволення позову немає через безпідставність вимог. Крім цього, відповідач в судовому засіданні пояснив, що позивач є його татом і майно тато дав, щоб він за ним дивився, тобто: давав їсти, прав білизну і доглядав за господарством. Він говорив татові, що якщо треба доглядати, то треба дати йому хату, щоб інші діти не мали претензій. Коли оформляли дарування то нотаріус їм читала договори, а вони розписалися. Після дарування він періодично приїжджав до тата із АДРЕСА_2 де і проживає. Косив сіно, доглядав за вівцями, а потім продав вівці, тому що так сказав тато. Спочатку він забрав ключі від хати але пізніше, десь біля двох місяців назад, повернув ключі татові так як вони посварилися і він більше до сьогоднішнього дня до тата не появлявся. В даний час за батьком ніхто не дивиться, він живе сам.

Будучи допитаними, в судовому засіданні, свідки відповідача суду показали: - свідок ОСОБА_5 показав, що йому відомо із слів відповідача що тато подарував йому хату. Позивач потребує сторонньої допомоги, а відповідач допомагав татові збирати сіно, варив їсти; - свідок ОСОБА_6, показала, що син допомагав татові по господарству. Також їй відомо що позивач літом декілька днів ночував у сусідів, а також у своєї сестри але чому він там ночував вона не знає. Восени позивач із відповідачем посварились, і з того часу син до тата не приходив; - ОСОБА_7 показав, що відповідач допомагав позивачу доглядати за вівцями і косити сіно; - ОСОБА_8 показав, що працює секретарем Старо-Бросківської сільради і з приводу дарування ОСОБА_3 своєму синові майна йому нічого не відомо, так як з цього приводу вони до нього не звертались.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона працює приватним нотаріусом і посвідчувала договори дарування які вчиняв ОСОБА_3 на користь свого сина. Вона добре пам'ятає ті правочини так як це було в той час коли вводились нові правила реєстрації нерухомості. Батько казав, що син живе в іншому районі, і він хоче тільки йому подарувати майно. Вона була впевнена в тому, що дарувальник хотів саме те, що вона робила. Вона роз'яснювала всі ризики і дарувальник читав договір, однак чому в договорі цього не зазначено вона пояснити не може.

Свідок позивача ОСОБА_10, суду показав, що знає позивача з дитинства, і вони товаришують. З приводу відчуження будинку йому нічого не відомо але після смерті свого старшого сина, позивач живе самий, і певний час жив в літній кухні, так як відповідач забрав ключі від хати.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши інші докази по справі, судом встановлені фактичні обставини справи, і відповідні правовідносини, виходячи з чого суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За правилами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 5 цієї статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність, або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Неправильне сприйняття може бути викликане найрізноманітнішими обставинами. Для визначення правочину недійсним як укладеного під впливом помилки, необхідно щоб помилка мала істотне значення.

Судом встановлено, що між позивачем який проживає в АДРЕСА_1 (а.с.22), який являвся власником цього нерухомого майна та відповідачем, який фактично проживає і зареєстрований в АДРЕСА_2 (а.с.26), 25 лютого 2013 року було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 належними до нього господарськими будівлями і спорудами (а.с.17) та земельної ділянки розташованої там же, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с.19). Договори посвідчені приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за №№ відповідно 294 та 296. Право власності за відповідачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.61-65)

Сторонами не заперечується, що відповідач ОСОБА_4, як до укладення договорів так і після їх укладення в подарованому йому будинку не проживає, що відповідно до вимог ст.61 ЦПК України, доказуванню не підлягає. Відомостей щодо утримання відповідачем ОСОБА_4 будинку, господарських споруд та земельної ділянки, сплати земельного чи будь-якого іншого, необхідного податку, суду не надано. Прийняття обдарованим дарунку відповідно до ч.1 ст.722 ЦК України не відбулося і інше в суді не доведено. Відповідач в суді не намагався довести прийняття ним дарунка, а намагався спростувати підстави позову, що йому і не вдалося, оскільки показаннями заявлених ним свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в суді доведено тільки факт надання відповідачем допомоги своєму батькові по збору сіна та обробітку городу, що на думку суду, є його обов'язком передбаченим статтею 202 СК України, згідно якого повнолітній син, зобов'язаний утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Також судом встановлено і сторонами не заперечувалося, що позивач ОСОБА_3, знаходиться в дуже похилому віці, йому виповнилося 88 років, він потребує постійної сторонньої допомоги, так як залишився один. У нього не має іншого житла, крім будинку який став об'єктом дарування. Після укладення зазначених договорів дарування і до цього часу позивач продовжує проживати у подарованому ним будинку і доглядати за подарованою ним земельною ділянкою.

Судом також встановлено в тому числі і з пояснень відповідача і сторонами не заперечувалось, що восени 2013 року відповідач віддав батькові ключі від будинку і з того часу до свого батька не навідується та не надає йому посильну допомогу, яку до цього надавав протягом весни-літа 2013 року.

Таким чином аналізуючи всі встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позивач ОСОБА_3, маючи похилий вік, вади здоров'я, є одинокою особою, потребуючи постійного стороннього догляду та отримавши згоду відповідача на надання догляду взамін на перехід права власності на належне йому майно і не маючи наміру безоплатної передачі власності за життя, помилялася щодо обставин які мають істотне значення, а саме щодо юридичної правової природи договорів дарування, оскільки в нього було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження будинку за своє життя,

Виходячи з цього суд знаходить, що оспорювані договори дарування були укладені під впливом помилки, яка викривила уяву позивача про зміст правочинів, їх правову природу, що має істотне значення, а тому вказані правочини є недійсними, на що вказує норма ст. 229 ЦК України, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема, ч. 3 ст. 203 ЦК України, так як внутрішня воля позивача не відповідала її зовнішньому прояву волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки.

Такий висновок суду, став можливий також і внаслідок аналізу доказів наданих суду позивачем щодо вад його зору, пояснення позивача і показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_3 щодо підписання і ознайомлення позивача в нотаріальній конторі із змістом оспорюваних договорів, а також аналізу «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 в редакції чинній на час вчинення нотаріальних дій.

Так згідно пояснень відповідача ОСОБА_4 вбачається, що коли оформляли дарування то нотаріус їм читала договори, а вони розписалися.

Позивач ОСОБА_3 даючи показання в якості свідка, показав, що він договір не читав бо йому ніхто не пропонував його читати, а нотаріус з ним майже не говорила і він не чув щоб договір йому читали.

Свідок ОСОБА_9, яка є приватним нотаріусом, і яка посвідчувала оспорювані правочини, суду показала, що вона роз'яснювала всі ризики, і дарувальник читав договір, однак чому в договорі цього не зазначено вона пояснити не може.

Таким чином, судом отримано три різні позиції, щодо цього питання, від трьох безпосередніх учасників процедури оформлення договорів дарування.

Приймаючи одну із позицій та критично оцінюючи дві інших, суд вважає, що позивач ОСОБА_3 не був ознайомлений із змістом договорів дарування ним свого нерухомого майна і вказане підтверджено показаннями його як свідка.

Крім цього, суд враховує вік позивача, який на думку суду, не давав йому можливості в повній мірі оцінити правові підстави та життєві наслідки безоплатної передачі ним належного йому майна, а також і виявлені вади здоров'я позивача.

Згідно заключення ЛКК № 445 від 07.02.2014 року ОСОБА_3 хворіє міопією високого ступеня обох очей, макулодистрофією обох очей, 10% зору з корекцією 3.5.Д

Таким чином, очевидною є, на час розгляду цивільної справи, короткозорість позивача і поступова втрата ним зору. Діагностування цього захворювання у позивача, його вік та відсоток його зору на сьогоднішній день свідчать про те, що захворювання має тривалий характер і не виникло протягом декількох місяців, а тому на думку суду існувало і на час оформлення оспорюваних договорів дарування

Згідно п.3 і п.6 Глави 9 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», перед підписанням документа нотаріус зобов'язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників). Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Зважаючи на показання свідка ОСОБА_3, який заперечує будь-яке читання як йому, так і ним текстів договорів, а також зважаючи на показання свідка ОСОБА_9 яка зазначала, що дарувальник читав договори, що об'єктивно не підтверджується поясненнями відповідача ОСОБА_4 який зазначав, що договори зачитувала нотаріус, а також зважаючи на фізичні вади зору позивача і відсутність будь-якої відмітки в договорах дарування про неможливість самостійного прочитання позивачем договорів, суд вважає, що позивач не міг адекватно сприймати дії нотаріуса, а відповідно діяв під впливом помилки, і його воля не була направлена на безоплатне позбавлення себе власності.

Встановлені судом обставини справи щодо бажання позивача укласти договір утримання а не дарування, повністю узгоджуються і з поясненнями відповідача щодо того, що позивач йому дав (подарував) майно, щоб він за ним дивився, тобто: давав їсти, прав білизну і доглядав за господарством.

Наслідками визнання правочину недійсним згідно ст. 216 ЦК України та п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» є двостороння реституція - повернення сторін у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення. Таким чином, при визнанні недійсним спірних договорів, право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку повертається до позивача ОСОБА_3

На підставі ст.ст. 203, 204, 229, 717, 722 ЦК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202, 203 СК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 в особі представника до ОСОБА_4 про визнання правочинів дарування житлового будинку і земельної ділянки недійсними, задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, укладений 25 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 294.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за кадастровим номером 7324589000:01:001:0078 яка знаходиться в АДРЕСА_1, укладений 25 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 296.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернівецької області через Сторожинецький районний суд.

Суддя: