Постанова

від 20.02.2014 по справі 804/16930/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2014 р. Справа № 804/16930/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Мізера А.В.

за участю: представник позивача - Шут А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративнй позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогою щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 4 листопада 2013 року №0000372203 форма «Р» винесене Державною податковою інспекцією у Бабукінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки № 411/223/34864888 від 06.09.2013р. на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи. До канцелярії суду були надані заперечення, в обґрунтування яких зазначено, що перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» була проведена на виконання повноважень податкового органу, при наявності порушень позивачем податкового законодавства та спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній доказами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги Кодексу адміністративного судочинства України щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи, а відсутність представника відповідача, відповідно до ст.128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту перевірки № 411/223/34864888 від 06.09.2013р. - Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» (далі за текстом - ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ» або позивач) зареєстроване 28.02.2007 року Виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська. Код суб'єкта господарювання 34824888. Податкова адреса суб'єкта господарювання, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Плеханова, буд. 15-Б, кв. 42. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.02.2007 року за №12031, станом на дату перевірки перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі за текстом ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська або відповідач).

Так, на підставі наказу від 05.09.2013 року за №332, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та відповідно до підпункту 79.1, пункту 79.2 статті 79 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) фахівцем ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з податку на додану вартість ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ» (код ЄДРПОУ 34824888) з питань фінансово-господарських відносин з ПП «АТМ» (код ЄДРПОУ 24606641) за період: червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року.

Вказаною перевіркою встановлені порушення:

- нереальність здійснення господарських відносин з ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ», а саме встановлена відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ПП «АТМ» (код ЄДРПОУ 24606641);

- порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року на загальну суму 45 125,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем 06.09.2013 року складено акт №411/223/34864888 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ» (код СДРПОУ 34824888) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ під час здійснення взаємовідносин з ПП «АТМ» (код СДРПОУ 24606641) за період: червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 04.11.2013р. №0000372203 яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, у розмірі 56 406,25 грн.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям, у період з червня 2012 року по жовтень 2012 року.

Суд вважає, що висновки зазначені в Акті перевірки є передчасними, та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряє мого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, судом встановлено, що між ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ» (Покупець) та ПП «АТМ» (Продавець) 26.06.2012 року було укладено договір № 348. За умовами цього договору Продавець поставляє, а Покупець приймає товар (металодеталі).

Реальність виконання умов Договору №348 від 26.06.2012 року підтверджується наступними документами: отриманими податковими накладними ПП «ATM»: №500 від 10.07.12 на загальну суму 18768,00 грн. з ПДВ; №501 від 17.04.12 на загальну суму 48960,00 грн. з ПДВ; №502 від 30.07.12 на загальну суму 40800, 00 гри. з ПДВ; №594 від 15.08.12 на загальну суму 57600,00 грн. з ПДВ; №595 від 27.08.12 на загальну суму 30870,00 грн. з ПДВ; №596 від 30.08.12 на загальну суму 55860,00 грн. з ПДВ; №601 від 07.09.12 па загальну суму 1 7892,00 грн. з ПДВ.

Також податковими накладними ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ»: №1 від 06.06.12 на загальну суму 92000,00 грн.; №5 від 14.06.12 на загальну суму 53821,00 грн.; №8 від 27.06.12 на загальну суму 138000,00 грн.; №4 від 20.07.12 на загальну суму 708,00 грн.

На підтвердження отримання товару ПП «АТМ» було надано наступні видаткові накладні (які в свою чергу засвідчені печатками обох підприємств): №2635 від 10.07.12 на загальну суму 18768,00 грн. з ПДВ; №2656 від 17.04.12 на загальну суму 48960,00 грн. з ПДВ; №2637 від 30.07.12 на загальну суму 40800,00 грн. з ПДВ; №2718 від 15.08.12 на загальну суму 57600,00 грн. з ПДВ; №2719 від 27.08.12 на загальну суму 30870,00 грн. з ПДВ; №2720 від 30.08.12 па загальну суму 55860,00 грн. з ПДВ; №2731 від 07.09.12 на загальну суму 1 7892,00 грн. з ПДВ.

Також видаткові накладні ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ»: №РН-0000069 від 16.07.12 на загальну суму 92001,60 грн.; №РН-0000075 від 20.07.12 па загальну суму 708,00 грн.; №РН-0000082 від 15.08.12 на загальну суму 22099,74 грн.; №РН-0000083 від 15.08.12 на загальну суму 225000,00 грн.

Окрім цього були надані товарно-транспортні накладні ТОВ «СП ТЕХНОЛІТ»: №69 від 16.07.12; №82 від 15.08.12; №83 від 15.08.12.

Також були надані товарно-транспортні накладні ТОВ «ATM»: №2635 від 10.07.12; №2636 від 17.04.12,;№2637 від 30.07.12; №2718 від 15.08.12; №2719 від 27.08.12; №2720 від 30.08.12; №2731 від 07.09.12.

Всі розрахунки по вказаному вище договору № 348 від 26.06.2012 року були проведені в безготівковій формі в повному обсязі, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість.

Суми податку на додану вартість включено до податковою кредиту за перевіряємий період, відображено в реєстрі отриманих податкових накладних та вони відповідають даним податкових декларацій з ПДВ.

Таким чином сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операцій та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати по вказаним вище господарським операціям.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що проведені господарські операції є цілком прозорими та фактично здійсненими, мають реальний цикл походження товару, у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, що фактично і досягнуто, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство -контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутні порушення щодо нереальності здійснення господарських відносин з ПП «АТМ», та порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року на загальну суму 45 125,00 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000372203 від 04.11.2013р., прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Отже, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № 0000372203 від 04.11.2013р. винесене у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ТЕХНОЛІТ».

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений 25.02.2014р.

Суддя Е.О. Юрков