Рішення

від 25.02.2014 по справі 905/26/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 25.02.2014                                                                                                          Справа № 905/26/14                                Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства “УВК Україна”, м. Вишневе до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд”, м.Донецьк, про: стягнення 3871грн.57коп. за участю уповноважених представників: від Позивача: не з'явився; від Відповідача: не з'явився;                                                                                                       СУТЬ СПОРУ: Приватне акціонерне товариство “УВК Україна”, м. Вишневе (далі – позивач), звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд”, м.Донецьк, про стягнення суми основного боргу у розмірі 3083грн.16коп., процентів річних у розмірі 584грн.92коп., пені у розмірі 203грн.49коп., що разом становить 3871грн.57коп. В позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання логістичних послуг № 258-10 від 29.11.2010р. щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг.           11.02.2014р. позивач надав суду в тому числі уточнений розрахунок пені та відсотків, відповідно до якого пеня складає 203грн. 22коп., 35% річних складає 579грн. 26коп. Між тим, з заявою про зменшення розміру позовних вимог в порядку, встановленому ст. 22 ГПК України, позивач не звертався. У зв'язку з чим суд розглядає позовні вимоги у розмірі, який був заявлений у позовній заяві.           У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав. Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялись Товариству з обмеженою відповідальністю «Перфект фуд», ідентифікаційний код 36380386 за адресою, вказаною у позові, договорі надання логістичних послуг №258-10 від 29.11.2010р. та яка підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців Серії АГ № 983152 станом на 04.02.2014р. – 83037, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Кірова, будинок 90. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Однак, направлена відповідачу ухвала суду повернулася на адресу суду у зв'язку з закінченням терміну зберігання. За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.          Представники сторін у судове засідання 25.02.2014р. не з'явилися, вимоги ухвали суду від 11.02.2014р. не виконали.         Ухвалою суду від 11.02.2014р. явка представників сторін у судове засідання 25.02.2014р. не визнавалася обов'язковою. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання. Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ: 29.11.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд”, м.Донецьк (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УВК Україна”, м. Вишневе (виконавцем) був укладений договір про надання логістичних послуг № 258-10 (далі – договір), згідно з яким сторони погодили, що у порядку та на умовах, визначених цим договором та додатками до нього, виконавець зобов'язується надати логістичні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів замовника, а замовник зобов'язується надавати замовлення на надання послуг, відповідно до умов даного договору, приймати та своєчасн6о сплачувати надані послуги. Згідно п. 1.2 договору, на підтвердження надання виконавцем послуг за цим договором, складаються та підписуються відповідні акти приймання – передачі наданих послуг.. Відповідно до п. 2.1 договору, підставою для надання логістичних послуг є замовлення, надане замовником електронною поштою відповідно до розкладу. Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що послуги за даним договором надаються за тарифами, викладеними у додатках до нього. Відповідно до п. 5.3 договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданого рахунку. Згідно з п. 5.4 договору, визначено що термін сплати: протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем. У пункті 5.5 договору сторони погодили, що разом з рахунком замовникові надається два примірники акту приймання-передачі наданих послуг та податкова накладна (далі за текстом – «Акт»). Як визначено п.5.7 договору, періодичності виставлення рахунків: за домовленістю сторін, але не рідше одного разу на місяць. Відповідно до п.10.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє протягом трьох років з дати його підписання, але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. На виконання умов п. 5.1 договору сторони уклали Додаткову угоду № 2 до договору,  якою погодили вартість послуг. Договір та Додаткова угода до нього підписані сторонами без будь-яких заперечень та скріплені печатками. З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АБ №992643 станом на 04.04.2013р. вбачається, що Приватне акціонерне товариство «УВК Україна» (код ЄДРПОУ 36449095) є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «УВК Україна» (код ЄДРПОУ 36449095). В позовній заяві позивач посилається на те, що у квітні – травні 2013р. на виконання умов  договору №258-10 від 29.11.2010р. надав відповідачу логістичні послуги, пов'язанні з обслуговуванням вантажів замовника на загальну суму 3360грн.37коп., однак надані послуги були сплачені відповідачем лише частково у розмірі 277грн.21коп., у зв'язку з чим за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 3083грн.16коп., яка в тому числі заявлена до стягнення.         Оскільки заборгованість у розмірі 3083грн.16коп. не була сплачена відповідачем, вказана обставина призвела до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків: Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Предметом позову є стягнення суми боргу в розмірі 3083грн.16коп., процентів річних у сумі 584грн.92коп. та пені в сумі 203грн.49коп., всього 3871грн.57коп. Підставою позову є договір про надання логістичних послуг № 258-10 від 29.11.2010р. Договір № 258-10 від 29.11.2010р.  є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 258-10 від 29.11.2010р. позивач зобов'язується надати відповідачу логістичні послуги, в свою чергу відповідач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити отримані послуги. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до актів приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг): №УВЦ-0000001656 від 30.04.2013р., №УВЦ-0000002136 від 31.05.2013р., відповідач відповідно до умов договору № 258-10 від 29.11.2010р. отримав від позивача логістичні послуги у квітні та травні 2013р. на загальну суму 3360грн.37коп. Вищезазначені акти скріплені печатками Приватного акціонерного товариства “УВК Україна” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд” без будь-яких заперечень. Господарський суд приймає до уваги, що замовником при отриманні послуг не подавалося жодних заперечень відносно виконання виконавцем прийнятих за договором зобов'язань. Зокрема, вищевказаними актами підтверджено, що сторони претензій одна до одної не мають. Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, враховуючи підписання актів здачі-прийняття робіт без жодних заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 258-10 від 29.11.2010р. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами. Як вже зазначалося, сторони у п. 5.4 договору дійшли згоди щодо строків оплати - протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем. Матеріали справи містять рахунок-фактуру №6657 від 30.04.2013р. на суму 2177грн.21коп. та рахунок-фактуру  №7137 від 31.05.2013р. на суму 1183грн.16коп. Як свідчить накладна кур'єрської служби № 028130 від 28.05.2013р., рахунок-фактура №6657 від 30.04.2013р. був отриманий відповідачем 30.05.2013р., рахунок-фактура №7137 від 31.05.2013р. відповідно до накладної кур'єрської служби №027914 від 05.06.2013р. був отриманий відповідачем 07.06.2013р. Враховуючи передбачені п.5.4. умови договору щодо строків оплати, граничний строк оплати послуг за рахунком-фактурою №6657 від 30.04.2013р. настав для відповідача 06.06.2013р.; граничний строк оплати послуг за рахунком-фактурою №7137 від 31.05.2013р наступив для відповідача 14.06.2013р., тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за надані послуги. Як свідчить наявна в матеріалах справи довідка ПАТ «Альфа-Банк» від 21.01.2014р. №4473-28.1-165319, підтверджується позивачем, відповідачем 04.06.2013р. здійснена часткова оплата вартості отриманих послуг за рахунком-фактурою №6657 від 30.04.2013р. в сумі 277грн.27коп. Як стверджує позивач, інше не доведено наявними в матеріалах справи доказами, рахунок-фактура №7137 від 31.05.2013р. залишився повністю неоплаченим відповідачем. Таким чином, за відповідачем виникла заборгованість у загальному розмірі 3083грн.16коп. Враховуючи, що факт отримання послуг відповідачем підтверджується матеріалами справи, докази погашення боргу в сумі 3083грн.16коп. суду не представлені, заявлений розмір боргу не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення господарське зобов'язання належним чином перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 3083грн.16коп. підлягають задоволенню. Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 35% річних у сумі 584грн.92коп. Суд при вирішенні спору застосовує уточнений розрахунок 35% річних, який наданий позивачем суду 11.02.2014р., відповідно до якого 35% річних остаточно нараховані позивачем наступним чином: -          за рахунком-фактурою №6657 від 30.04.2013р. за період з 07.06.2013р. по 23.12.2013р. на суму 1900грн.00коп.; -           за рахунком-фактурою №7137 від 31.05.2013р. за період з 15.06.2013р. по 23.12.2013р. на суму 1183грн.16коп. Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, сторони у п.6.9 договору дійшли згоди, що у випадку наявної заборгованості з боку замовника, виконавець в порядку частини 4 статті 232 Господарського кодексу України вправі нараховувати відсотки за користування грошовими коштами виконавця у розмірі 35% річних, виходячи з фактичного строку користування грошовими коштами, який дорівнює строку прострочення грошового зобов'язання. Відсотки нараховуються на суму простроченого зобов'язання і припиняють нараховуватись в день повного виконання замовником грошового зобов'язання, передбаченого договором. Дослідивши розрахунок суд встановив, що позивачем вірно визначений момент настання у відповідача прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманих послуг. Здійснивши власний розрахунок 35% річних за спірними актами, в межах обраних позивачем періодів нарахування, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, суд встановив, що сума 35% річних складає 582грн. 21коп., у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні 35% річних у розмірі 2грн.71коп. В зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати отриманих послуг позивач, посилаючись на п. 6.8 договору, просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 203грн.49коп. Суд при вирішенні спору застосовує уточнений розрахунок пені, який наданий позивачем суду 11.02.2014р., відповідно до якого пеня остаточно нарахована позивачем наступним чином: -          за рахунком-фактурою №6657 від 30.04.2013р. за період з 07.06.2013р. по 09.06.2013р., з 10.06.2013р. по 12.08.2013р., з 13.08.2013р. по 04.12.2013р. на суму 1900грн.00коп.; -           за рахунком-фактурою №7137 від 31.05.2013р. за період з 15.06.2013р. по 12.08.2013р., з 13.08.2013р. по 12.12.2013р. на суму 1183грн.16коп. Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою. З огляду на встановлений ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд. Так, сторони у п. 6.8 договору дійшли згоди, що за несвоєчасну сплату наданих послуг замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, але не більше 50% від вартості простроченого зобов'язання.   Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Як вбачається з наданого суду розрахунку, позивач здійснює нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Дослідивши розрахунок суд встановив, що позивачем вірно визначений момент настання у відповідача прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманих послуг. Суд, зробивши власний розрахунок пені, в тому числі за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, в межах обраного позивачем періоду нарахування, встановив, що сума пені, що заявлена до стягнення у розмірі 203грн. 49коп. не перевищує розмір пені, якій може нарахований. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, заявлена у позові пеня підлягає задоволенню. Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Наведене правило  застосовується незалежно від того,  за якою ставкою сплачений судовий збір. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 63, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 625, 627, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “УВК Україна”, м. Вишневе до Товариства з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд”, м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 3083грн.16коп., процентів річних у сумі 584грн.92коп. та пені в сумі 203грн.49коп.- задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Перфект фуд” (місцезнаходження: 83037, м.Донецьк, вул. Кірова, буд. 90, код ЄДРПОУ 36380386) на користь Приватного акціонерного товариства “УВК Україна” (08132, Київська область, м.Вишневе, вул. Промислова, буд.5, код ЄДРПОУ 36449095) суму основного боргу у розмірі 3083грн.16коп, процентів  річних у сумі 582грн.21коп. та пеню в сумі 203грн.49коп., судовий збір у розмірі 1719грн. 30коп. Видати наказ після набрання рішення законної сили. У задоволенні решти позовних вимог -  відмовити. У судовому засіданні 25.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.                                        Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2014р. Суддя                                                                                                               Ю.В. Макарова