Рішення

від 25.02.2014 по справі 908/146/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 1/2/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2014 Справа № 908/146/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН-УКРАЇНА» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми «НЕК» (69084, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, буд. 48)

про стягнення 7 741 грн. 79 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача - не з явився;е з'явився;

від відповідача - Ткаченко Ю.В. - довіреність б/н від 07.02.2014 року

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАН-УКРАЇНА» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми «НЕК» 7 741 грн. 79 коп., з яких: 2 822 грн. 87 коп. пені та 4 918 грн. 92 коп. 24% річних.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 612, 625, 627 Цивільного кодексу України та ст.ст. 220, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4.3., 5.4 договору поставки № 336/12-П від 15.10.2012 р. та мотивовано тим, що судовим рішенням від 12.06.2013 р. у справі № 908/1137/13, що набрало законної сили, було встановлено факт заборгованості відповідача за поставлений товар та періоди такої заборгованості і вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 27 980 грн. 75 коп., а також суми пені, 24% річних та судового збору. На виконання рішення було видано наказ. Позивач отримав кошти згідно судового рішення 23.12.2013 р. Враховуючи, вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р. пеню в розмірі 2 822 грн. 87 коп. та 24% річних в сумі 4 918 грн. 92 коп.

Позов було прийнято до розгляду, порушено провадження у цій справі.

03.02.2014 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН-УКРАЇНА» надійшли письмові пояснення із нормативним та документальним обґрунтуванням заявлених до стягнення спірних сум пені та річних.

У зв'язку із відпусткою судді, розгляд справи призначений на 11.02.2014 р. було перенесено на 25.02.2014 р., про що сторони були повідомлені належним чином.

24.02.2014 р. від позивача у справі надійшло клопотання, в якому позивач підтвердив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 822 грн. 87 коп. пені, 4 918 грн. 92 коп. 24% річних та 1 827 грн. 00 коп. судового збору; повернути після розгляду справи оригінали наданих документів та розглянути справу без участі представника позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд позов задовольнити частково, судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідач не погоджується із періодом заявленим позивачем до стягнення і надає контррозрахунок пені, що підлягає стягненню з урахуванням шестимісячного періоду нарахування пені, згідно із п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. З урахуванням відсутності коштів на рахунках відповідача, просить суд зменшити розмір 24% річних до 3% річних.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню цього спору.

По закінченні судового засідання судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.06.2013 р. у справі № 908/1137/13 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми «НЕК», м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН-УКРАЇНА», м. Київ 27 980 грн. 75 коп. основного боргу, а також 518 грн. 37 коп. пені та 829 грн. 24 коп. 24% річних за період з 22.12.2012 р. по 29.03.2013 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2013 р. у справі № 908/1137/13 рішення господарського суду Запорізької області від 12.06.2013 р. у справі № 908/1137/13 залишено без змін.

На виконання рішення суду у цій справі було видано наказ.

Відповідачем кошти згідно судового наказу були сплачені позивачу лише 23.12.2013 р.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення з відповідача 2 822 грн. 87 коп. пені та 4 918 грн. 92 коп. 24 % річних за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в силу наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.06.2013 р. у справі № 908/1137/13 встановлений факт заборгованості відповідача та періоди такої заборгованості. Зокрема, судовим рішенням встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати основного боргу в сумі 27 980 грн. 75 коп. та задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та 24% річних за період з 22.12.2012 р. по 29.03.2013 р.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 вказаного кодексу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, та не заперечується відповідачем, у відповідача перед позивачем дійсно існувала заборгованість в сумі 27 980 грн. 75 коп. за поставлений товар за договором поставки № 336/12-П від 15.10.2012 р. та, зокрема, видатковими накладними: № 80261331 від 21.01.2013 р., № 80261995 від 28.01.2013 р., № 80263475 від 11.02.2013 р., яка була стягнута судовим рішенням у справі № 908/1137/13.

Судовим рішенням № 908/1137/13, також було стягнуто з відповідача суму пені та 24 % річних за період з 22.12.2012 р. по 29.03.2013 р.

Як встановлено судом, заборгованість згідно рішення сплачена відповідачем лише 23.12.2013 р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу) (п.п 4.1.- 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.)

За умовами п. 4.3 договору поставки № 336/12-П від 15.10.2012 р., сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення (прострочення) грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 24% річних.

Отже, сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 4.3 договору, дійшли до іншого розміру процентів, та встановили 24 % річних.

Враховуючи вищенаведене, позивач правомірно заявив до стягнення 4 918 грн. 92 коп. 24% річних, у зв'язку з простроченням сплати боргу, за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р.

Враховуючи, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (або інший їх розмір встановлений договором) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, клопотання відповідача щодо зменшення 24% річних до 3% річних від суми боргу не підлягає задоволенню, та контррозрахунок 3% річних судом до уваги не приймається.

Правомірними і вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 822 грн. 87 коп. пені за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.).

За умовами п. 4.3 договору поставки, за прострочення оплати поставлених товарів (п. 3.2 договору), покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.4 цього ж договору, сторони дійшли згоди до наступного: строк позовної давності по стягненню та нарахуванню пені становить 3 (три) роки. Вказане застереження до договору є договором про встановлення сторонами строку позовної давності.

Отже, цим пунктом договору, сторони, збільшили як строк позовної давності саме по стягненню пені, так і збільшили тривалість періоду саме нарахування (як зазначено у п. 5.4 договору поставки) пені, і встановили трирічний строк позовної давності щодо стягнення пені і трирічний строк (період) нарахування пені.

Враховуючи вищевикладене, позивач правомірно заявив до стягнення суму пені в розмірі 2 822 грн. 87 коп. пені за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р., а заперечення відповідача щодо перевищення позивачем періоду нарахування суми пені є безпідставними.

Таким чином, позов позивача щодо стягнення з відповідача 2 822 грн. 87 коп. пені та 4 918 грн. 92 коп. 24% річних за період з 30.03.2013 р. по 22.12.2013 р. є обґрунтованим, документально підтвердженим, правомірно заявленими та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовом в сумі 1 827 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - торгівельної фірми «НЕК» (69084, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, буд. 48, код 20498723, п/р 2600710540301 в АТ «МетаБанк», МФО 313582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан - Україна» (04116, м. Київ, вул. Довнар - Запольського, буд. 5, код 30384724, п/р 26004426592 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) 2 822 (дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 87 коп. пені, 4 918 (чотири тисячі дев'ятсот вісімнадцять) грн. 92 коп. 24 % річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 03» березня 2014 року.