Рішення

від 25.02.2014 по справі 902/63/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 лютого 2014 р. Справа № 902/63/14

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача: Ляховича О.С. - довіреність №05/02-3 від 05.02.14р., паспорт серії АВ202676 виданий Козятинським РВ УМВС України в Вінницькій області 19.01.2001 р.;

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто агро трейдинг" (Військовий проїзд, б. 1, Печерський район, м. Київ, 01103; вул. Театральна, 43, м. Вінниця, 21050)

до : фермерського господарства "Сатурн-К" (вул. І. Богуна, б. 67-Б, с. Хижинці, Вінницький район, Вінницька область, 23208)

про стягнення 336820 грн,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто агро трейдинг" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фермерського господарства "Сатурн-К" 336820 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач доводить, що на виконання вимог п. 3.3. Договору поставки зерна майбутнього врожаю №08/06-2013Р від 19.06.2013р. здійснив попередню оплату товару в сумі 255000 грн згідно платіжного доручення №1014 від 21.06.2013р., однак відповідачем не виконано свого обов'язку щодо поставки товару обумовленого в договорі, в зв'язку з чим останній вимагає повернення попередньої оплати товару в сумі 336820 грн, окрім того просить стягнути штрафні санкції та 3% річних за порушення виконання зобов"язання.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.01.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/63/14 з призначенням її до розгляду.

06.02.2014р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 25.02.2014р. через неявку представника відповідача та неподання останнім витребуваних судом доказів.

В судовому засіданні (25.02.2014р.) представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому, при цьому уточнивши, що сума у розмірі 1020 грн є 3% річних, а не відсотками за користування чужими коштами.

Натомість, представник відповідача повторно не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча завчасно та належним чином двічі повідомлявся про судовий розгляд справи ухвалами суду від 20.01.2014р. та від 06.02.2014 року, які надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак його процесуальна позиція щодо заявленого позову суду невідома.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Натомість, згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №679 від 06.02.2014р. (а.с. 26), відповідач був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще 04 лютого 2014р., а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.06.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Кусто агро трейдинг" та фермерським господарством "Сатурн-К" укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №08/06-2013Р (а.с. 14-17).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах договору постачальник у визначений сторонами строк (термін) поставляє покупцю сільськогосподарську продукцію: найменування товару - кукурудза 3-го класу для кормових потреб українського походження врожаю 2013р., одиниця виміру товару - метрична тонна; кількість товару - 10000 тонн, а покупець зобов'язується прийняти товар в повному обсязі та оплатити його.

Пунктом 1.1.1 Договору сторони передбачили якісні показники товару: смітна домішка -2,0% макс; вологість - 14,0% макс.; зернова домішка - 10, 0% макс., в т.ч. битих - 5% макс; пошкоджених - 5% макс.

Термін поставки товару до 30.10.2013р. включно. Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником акту приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки передбачених договором (п.п. 1.2, 1.2.1 Договору).

Згідно із п. 1.3 Договору умови поставки: EXW- Елеватор, Вінницька область, 23100, м. Жмеринка, вул. Барляєва, буд. 28А (згідно ІНКОТЕРМС 2010), якщо інший сертифікований зерновий склад (зерносховище) не вказаний (е) у листі покупця, що направлений на адресу для листування постачальника, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна орієнтовна вартість товару на момент укладення договору складає 600000 грн, з ПДВ.

Пунктом 3.3 Договору сторони обумовили, що покупець в якості передоплати за товар, який зазначений в п. 1.1 Договору на підставі рахунку-фактури продавця здійснює перерахування грошових сум на рахунок продавця в розмірі 255000 грн.

Згідно із п. 4.1 Договору остаточний розрахунок за поставлений покупцю товар здійснюється покупцем (на підставі рахунку-фактури постачальника) протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання покупцем рахунку-фактури.

Строк дії Договору, відповідно до п.п. 8.2 та 8.6 Договору з моменту його укладення до моменту повного та належного виконання зобов'язань за цим Договором.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору поставки зерна майбутнього врожаю №08/06-2013Р позивач виконав належним чином, здійснивши передоплату на поставку зерна в розмірі 255000 грн, факт здійснення якої підтверджується платіжним дорученням №1014 від 21.06.2013р., копією банківської виписки від 21.06.2013р. (а.с. 18, 25), поясненнями позивача та іншими матеріалами справи.

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання не виконав, товар в кількості 600 тонн у строк до 30.10.2013 року позивачу не передав.

В зв'язку з не проведенням поставки зерна згідно умов укладеного між сторонами договору, позивачем направлялася на адресу відповідача вимога-претензія про повернення сплачених відповідачу в якості предоплати грошових коштів в сумі 255000 грн та сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в розмірі 82087 грн (а.с. 19-20), проте, як стверджує його представник, відповіді на дані вимоги позивачем отримано не було, в зв'язку з чим останній звернувся з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №08/06-2013Р від 19.06.2013р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Однак відповідач у встановлений Договором строк (до 30.10.2013р.) товар в кількості 600 тонн позивачу не поставив/не передав.

У ч. 3 ст. 612 ЦК України обумовлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Верховного Суду України від 28.11.2011р. у справі №43/308-10).

Згідно із вимогами ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми передплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 255000 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10800 грн пені, 70000 грн штрафу та 1020 грн-3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу, господарський суд враховує наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У частині другій статті 9 ЦК України зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною першою статті 216 та частиною другою статті 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За змістом статті 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Пунктом 6.3 Договору сторони встановили, що у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період несвоєчасності поставки, від вартості непоставленого товару, за кожен день прострочення зобов'язання.

Як встановлено судом, відповідач у встановлений Договором строк товар не поставив/не передав.

Здійснивши обрахунок пені у вказаному позивачем періоді за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив її в сумі 10684 грн 93 коп., яка в сукупності є меншою ніж та, що заявлена позивачем (10800 грн), а тому решта заявленої до стягнення 115 грн 07 коп. пені задоволенню судом не підлягає.

Крім того, пунктом 6.4 Договору, сторони погодили, що у разі односторонньої відмови від виконання поставки товару за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 70000 грн.

Виходячи із положень вказаного пункту Договору, штраф підлягає нарахуванню у випадку односторонньої відмови відповідача від виконання зобов"язання. Як мінімум, на думу суду, вказана відмова повинна чітко бути ініційована останнім у якійсь активній поведінці, зокрема, шляхом надіслання листа, телеграми і таке інше.

Проте, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази (листи, повідомлення, будь-яка інша переписка, тощо) щодо односторонньої відмови відповідача від виконання ним своїх зобов'язань за договором.

Враховуючи, що матеріалами справи відсутні будь-які докази односторонньої відмови відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором поставки зерна майбутнього врожаю №08/06-2013Р від 19.06.2013р., суд вважає необґрунтованим нарахування штрафу в розмірі 70000 грн, а тому дійшов висновку відмовити в задоволенні заявленого позивачем штрафу на підставі вищевказаного пункту договору.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 1020 грн, які, як уточнив представник позивача в судовому засіданні 25.02.2014р., є 3% річних, а не відсотками за користування чужими коштами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, у п. 5.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Поряд із цим зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за непоставлений у строк товар, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо здійснення поставки товару.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки ця санкція застосовується у випадку порушення грошових зобов'язань, проте за договором у відповідача виникло зобов'язання поставити товар, тобто негрошове зобов'язання, в свою чергу повернення попередньої оплати також не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов Договору. В зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених ст. 625 ЦК України за порушення виконання грошового зобов'язання.

А тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1020 грн - 3% річних задоволенню судом не підлягають.

Нарахування таких відсотків буде можливим лише у разі невиконання відповідачем рішення суду у цій справі, з моменту набрання ним чинності (пункт 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/224/2012 від 27.02.2012р., постанова Верховного Суду України від 05.12.2011 року у справі № 16/164(2010).

Окрім того, виходячи із змісту позовної заяви, правило частини 3 ст. 693 ЦК України на правовідносини з порушення виконання зобов'язання не застосовується.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Сатурн-К" (вул. І. Богуна, б. 67-Б, с. Хижинці, Вінницький район, Вінницька область, 23208, код ЄДРПОУ 35558781) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто агро трейдинг" (Військовий проїзд, б. 1, Печерський район, м. Київ, 01103; вул. Театральна, 43, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 38346838) 255000 грн попередньої оплати товару; 10684 грн 93 коп. пені та 5313 грн 70 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частині стягнення 115 грн 07 коп. пені, 70000 грн штрафу та 1020 грн- 3% річних відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 03 березня 2014 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. І. Богуна, б. 67-Б, с. Хижинці, Вінницький район, Вінницька область, 23208)