Рішення

від 26.02.2014 по справі 919/26/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року справа № 919/26/14

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Тимоген

(вул. Паршина, 4, м. Севастополь, 99012)

до Військової частини НОМЕР_1

( АДРЕСА_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі

(вул. Балаклавська, 9, м.Севастополь, 99011)

про стягнення 53977,41 грн,

за участю представників сторін:

позивача Тіман Г.З., довіреність б/н від 02.01.2014;

відповідача - Краснопюр Д.А., довіреність № б/н від 29.01.2014;

третьої особи не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство Тимоген звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення заборгованості за Договором надання послуг з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів Військової частини НОМЕР_2 № 54 від 17.12.2012 у розмірі 53977,41 грн, з яких: 42150,00 грн основна заборгованість, 7671,30 грн пеня, 1205,61 грн 3% річних, 2950,50 грн 7% штрафу.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 526, 625, 903 Цивільного кодексу України та статті 231, 232 Господарського кодексів України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Ухвалою від 13.01.2014 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Цією ж ухвалою в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі.

Ухвалою від 12.02.2014 залучено до участі у справі в якості правонаступника Військової частини НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 , оскільки Військова частина НОМЕР_2 ліквідована на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 №Д-322/1/02 Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2013 році та директиви Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 12.07.2013 №ДК-14/1/178дск Про проведення додаткових організаційних заходів у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у 2013 році зі змінами, внесеними директивою Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.09.2013 №ДК-14/1/307дск Про визначення ліміту чисельності Військово-Морських Сил на 2013 рік та проведення додаткових організаційних заходів у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у 2013 році, правонаступником Військової частини НОМЕР_2 визначена Військова частина НОМЕР_1 .

Крім того, на запит суду, Головне управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства Оборони України повідомив, що Військова частина НОМЕР_2 розформовано, правонаступником визначено Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) (арк.с.58).

Третя особа явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

У зв`язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , письмового відзиву на позовну заяву суду не надав, але в ході судового розгляду надав усні пояснення та зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною організацією та фінансується з Державного бюджету несвоєчасно, що в свою чергу не дає змоги належним чином виконувати договірні зобов`язання.

Представникам сторін в судовому засіданні роз`яснені їх процесуальні права і обов`язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2012 між Військовою частиною НОМЕР_2 (Замовник) та Приватним підприємством Тимоген (Виконавець) укладено договір надання послуг з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів Військової частини НОМЕР_2 № 54 від 17.12.2012 (далі - Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується на свій ризик, за завданням Замовника надати послуги з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів автокраном КС 45-717 К-1, зі своїми навченими та атестованими машиністами та спеціальними пристроями для вивантаження головних двигунів, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги на умовах цього Договору (арк.с. 16-22).

Ціна Договору формується на основі діючої у Виконавця, на момент виконання робіт, ціни однієї години роботи автокрану з урахуванням часу на перебазування техніки на об`єкт та використанням спеціальних пристроїв для вивантаження головних двигунів (пункт 1.3 Договору).

Згідно пункту 3.1 Договору Виконавець зобов`язується надати послуги до 27.12.2012.

Сторони встановлюють, що підтвердження завершення надання послуг за цим Договором є підписання Сторонами Акту приймання та здавання наданих послуг. Закінчення терміну надання послуг вважається дата підписання Замовником цього Акту (пункт 3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору Сторони встановлюють, що для визначення вартості послуг, що надаються, за взаємною згодою, застосовується договірна ціна, яка на час підпису цього Договору є орієнтованою та належить переводу у тверду.

Орієнтована договірна ціна розраховується калькуляцією орієнтованої вартості надання послуг (додаток 1 до Договору) відповідно до нормативних документів з ціноутворення Виконавця, погоджених Сторонами під час укладання Договору.

Орієнтована договірна ціна оформлюється Протоколом погодження орієнтованої договірної ціни (додаток 2 до Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Договору орієнтована договірна ціна складає 52500,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 8750,00 грн.

Після надання послуг у обсязі 80% Виконавець повідомляє Замовника про це, а після надання послуг в обсязі, визначеному договірною ціною, або закінчення надання послуг подає Замовнику на узгодження та затвердження розрахунок твердої договірної ціни. Тверда договірна ціна розраховується кошторисом за фактичний обсяг наданих послуг відповідно до затвердженого нормативного ціноутворення Виконавця та визначається ціною однієї години роботи автокрана, діючої у Виконавця на момент виконання робіт, з урахуванням часу перебазування техніки на об`єкт та використанням спеціальних пристроїв для вивантаження головних двигунів. Під час погодження Замовником твердої договірної ціни Виконавець надає завірені копії документів, які обґрунтовують фактичні витрати Виконавця (пункт 4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору визначено, що тверда договірна ціна затверджується Сторонами Протоколом погодження твердої договірної ціни, який становиться невід`ємною частиною цього Договору. Тверда договірна ціна перегляду не підлягає та є остаточною ціною договору.

Згідно з пунктом 4.5 Договору тверда договірна ціна не може перевищувати 52500,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 8750,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата наданих послуг, що надаються згідно цього Договору, здійснюються протягом 3 банківських днів з дати підписання Акту приймання та здавання наданих послуг, після надання Виконавцем рахунку та необхідних документів, які обґрунтовують ціну.

Замовник здійснює розрахунки з Виконавцем за надання послуги шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця через відповідні реєстраційні рахунки Військової частини НОМЕР_2 , відкриті в Головному управлінні Державного казначейства у місті Севастополі (пункт 5.3 Договору).

Згідно з пунктом 5.4 Договору фінансування договору передбачено за спеціальним фондом бюджету та буде здійснюватися за умови надходження коштів спеціального фонду бюджету на рахунки Замовника.

Замовник зобов`язаний протягом трьох робочих днів з моменту надходження коштів на рахунки за спеціальним фондом повідомити про це Виконавця (пункт 5.5 Договору).

Відповідно до пункту 15.1 Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2012) він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2013, або до повного виконання Сторонами умов Договору.

Додатковою угодою № 1 від 25.12.2012 Сторони узгодили викласти пункт 4.2 Договору у наступній редакції: «Фактична договірна ціна цього Договору визначається згідно додатку №5 до Договору №54 від 17.12.2012 «калькуляція фактичної вартості надання послуг з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів військової частини НОМЕР_2 » (читати у новій редакції, додається до додаткової угоди і є невід`ємною частиною Договору) та додатку №6 до Договору №54 від 17.12.2012 «протокол погодження фактичної договірної ціни» (читати у новій редакції, додається до додаткової угоди і є невід`ємною частиною Договору) та складає 42150,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 7025,00 грн». Інші умови Договору залишились без змін (арк.с. 25).

Протоколом погодження фактичної договірної ціни, з урахуванням Калькуляції фактичної вартості надання послуг, Сторони домовились про встановлення фактичної договірної ціни по наданню послуг з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів Військової частини НОМЕР_2 у розмірі 42150,00 грн (арк.с. 23, 24).

За наслідками виконання Договору, Приватне підприємство «Тимоген» надав, а Військова частина НОМЕР_2 прийняв послуги з вантажопідйомних робіт по вивантаженню озброєння та військової техніки з військових кораблів Військової частини НОМЕР_2 , про що сторонами складений та підписаний акт приймання та здавання наданих послуг від 25.12.2012 (арк.с.27).

Факт отримання послуг у поновному обсязі відповідачем не спростовувався.

В порядку, передбаченому пунктом 5.1 Договору, позивач надав рахунок № 293 від 25.12.2012 на оплату послуг за Договором на суму 42150,00 грн, який отриманий уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_2 (арк.с.50).

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання за Договором відповідачем належним чином не виконані, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 42150,00 грн,.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за Договором в частині здійснення своєчасної оплати за надані послуги, і стало причиною звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення зазначеного, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів сплати вартості наданих послуг за Договором у сумі 42150,00 грн.

Частина позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення у сумі 7671,30 грн та штрафу у розмірі 7% у сумі 2950,50 грн, задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

За змістом положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну.

Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 по справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 по справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 по справі № 3-11гс11, від 04.02.2014 по справі № 903/610/13.

Відповідно до частини третьої статті 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Враховуючи, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, що передбачено статтею 901 Цивільного кодексу України, суд вважає, що договір про надання послуг складається із двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку та правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Виходячи з положень глави 47 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Отже, грошове зобов`язання це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.

Між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати Виіськовою частиною А 0825 виконаних Приватним підприємством «Тимоген» робіт за Договором про надання послуг.

У пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 роз`яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Оскільки судом встановлено, що між сторонами у цієї справі виникло грошове зобов`язання, пов`язане з виконанням робіт з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу, суд дійшов висновку про необґрунтованість застосування позивачем положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України щодо визначення розміру застосованих штрафних санкцій.

При цьому, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 3-4 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що умовами Договору взагалі не узгоджено умов щодо стягнення пені та не встановлено її розміру за неналежне виконання умов Договору саме Замовником - Військовою частиною НОМЕР_2 .

Так, пунктом 10.2 Договору визначено лише відповідальність Виконавця - Приватного підприємства «Тимоген».

Таким чином, у суду відсутні правові підстави щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій (штраф, пеня) за неналежне виконання умов Договору в іншому розміру певного виду штрафних санкцій, ніж визначено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, та те, що пеня та штраф у зазначеному розмірі не передбачені умовами Договору та не відповідають вимогам статті 231 Господарського кодексу України, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення у сумі 7671,30 грн та штрафу у розмірі 7% у сумі 2950,50 грн такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 02.01.2013 по 15.12.2013 у розмірі 1205,61 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 02.01.2013 по 15.12.2013, визнав його вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1205,61 грн такими, що підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що боржник прострочив виконання грошового зобов`язання.

Твердження позивача щодо відсутності його вини за порушення умов Договору, суд вважає хибними, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина друга статті 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Отже, чинним законодавством України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Виходячи з умов Договору, будь-які застереження щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором з підстав, зазначених відповідачем, в Договорі відсутні, за наявності реальної можливості їх передбачення під час укладання зазначеного Договору.

Згідно з частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Положення частини другої статті 218 Господарського кодексу України та частини другої статті 617 Цивільного кодексу України передбачають, що порушення зобов`язань контрагентами боржника, відсутність у боржника необхідних коштів тощо, не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за Договором і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання по своєчасної сплаті отриманих послуг за Договором.

Враховуючи відсутність доказів погашення відповідачем наявної заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства Тимоген про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у сумі 43355,61 грн, з яких: 42150,00 грн основна заборгованість, 1205,61 грн 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 , відомості про рахунки в установах банку відсутні) на користь Приватного підприємства Тимоген (вул. Паршина, 4, м. Севастополь, 99012; код ЄДРПОУ 13789236, відомості прорахунки в установах банку відсутні) заборгованість у розмірі 43355,61 грн, з яких: 42150,00 грн основна заборгованість, 1205,61 грн 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1381,94 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 03.03.2014.

Суддя О.О. Єфременко

919/26/14/4141/14