Ухвала

від 18.02.2014 по справі 826/16806/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16806/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2013 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфсистеми» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Поліграфсистеми» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 06.06.2013 № 0004122203 та № 0004112203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем на підставі наказу від 29.03.2013 №622 та направлень від 11.04.2013 №541/22.3, №542/22.5, №543/22.5, №5446/17.5, №545/17.5, виданих ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, згідно із пп. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання була проведена планова виїзна перевірка TOB «Поліграфсистеми» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.02.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2011 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №2101/22.3-17/37514607 від 07.05.2013, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 139.1.9 статті 139, статті 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 709 805 грн., в тому числі по періодам: 2 квартал 2011 року - 16 651 грн., 2 -3 квартали 2011 року - 425 115 грн. (3 квартал 2012 року - 408 463 грн.), 2 - 4 квартали 2011 року - 657 027 грн. (4 квартал 2012 року - 231 913 грн.), 1 квартал 2012 року - 26 053 грн., півріччя 2012 року - 35 628 грн. (2 квартал 2012 року - 9 575грн.), 3 квартали 2012 року - 52 778грн. (3 квартал 2012 року - 17 150грн.), 2012 рік - 52 778 грн., (4 квартал 2012 року - 0грн.);

- п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, п. 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на суму 621 592 грн., в тому числі по періодам: червень 2011 року - 52 733 грн., липень 2011 року - 33 597 грн., серпень 2011 року - 54 920 грн., вересень 2011 року - 36 944 грн., жовтень 2011 року - 256 685 грн., листопад 2011 року - 128 074 грн., грудень 2011 року - 6 418 грн., січень 2012 року - 9 245 грн., лютий 2012 року - 5 613 грн., березень 2012 року - 4 717 грн., травень 2012 року - 176 грн., червень 2012 року - 4 447 грн., липень 2012 року - 7 057 грн., серпень 2012 року - 12 489 грн., вересень 2012 року - 1 517 грн., листопад 2012 року - 6 960 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 06.06.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004112203, яким за порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, п. 201.1 статті 201 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 816 539 грн., в тому числі основний платіж - 621 592 грн. та штрафні санкції - 194 947 грн.;

- № 0004122203, яким за порушення п.п. 139.1.9 статті 139, статті 138 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 722 999 грн., в тому числі основний платіж - 709 805 грн. та штрафні санкції - 13 194 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що для виконання своїх договірних зобов'язань з поставки товарів перед третіми особами, ТОВ «Поліграфсистеми» за відповідними договорами здійснювало закупівлю товарів у постачальників, у тому числі у ТОВ «Проспера» (код ЄДРПОУ 37474646), а також замовляло складські та транспортно-експедиційні послуги у ТОВ «Лоджистікс Експерт» (код ЄДРПОУ 36157975).

Відповідні товари і послуги були прийняті ТОВ «Поліграфсистеми» за накладними і актами приймання-передачі та у повному обсязі оплачені на підставі виставлених постачальниками рахунків-фактур, а отримані від контрагентів податкові накладні були включені до податкових декларацій з ПДВ у складі податкового кредиту (копії договорів, накладних, актів приймання-передачі, податкових накладних та виписки з банківського рахунку були надані позивачем до матеріалів адміністративної справи.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що первинні документи свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій ТОВ «Поліграфсистеми».

Більш того, судом першої інстанції в якості свідків викликались в судове засідання директори ТОВ «Проспера» та ТОВ «Лоджистікс Експерт», які підтвердили реальність укладених з позивачем договорів.

Посилання апелянта на порушення контрагентом вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а тому доводи відповідача про їх нікчемність є безпідставними, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013 № 0004122203 та № 0004112203.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 24.02.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.