Рішення

від 27.02.2014 по справі 763/6676/13-ц

ГАГАРІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Гагарінський районний суд м.Севастополя

1 інстанція

Єд. ун. № 763/6676/13

Пр. № 2/763/4073/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2014 року Гагарінський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого-судді Лугвіщик А.М.

при секретарі Гуменюк К.П., Драчук К.М.,

за участі прокурорів Верещага А.Л., Зімовнова Ю.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2,

представника відповідача ГУЮ у м. Севастополі Зінченко К.М.,

представника відповідача РС ГУЮ у м. Севастополі Жиліної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі справу за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до ОСОБА_1, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Севастопольської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі про визнання недійсним розпорядження про передачу у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно, визнання недійсним запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

Прокурор Гагарінського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_1, Севастопольської міської державної адміністрації, РС ГУЮ у м. Севастополі, ГУЮ у м. Севастополі про визнання недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1155-р від 06.04.2010 року про передачу у власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 відповідно до ст.. 203, 215 ЦК України; витребування цієї земельної ділянки на користь держави в особі Севастопольської міської Ради з незаконного володіння ОСОБА_1; визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.04.2013 року № 1578092 про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку загальною площею 0, 06 га, кадастровий номер 8536400000:04:003:0297, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за суб»єктом ОСОБА_1; визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 11.04.2013 року індексний номер 2321438, виданого ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; визнання недійсним запису № 636255 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у Севастопольській міській державній адміністрації відсутня компетенція на розпорядження землями у межах Севастополя. Органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Севастопольська міська рада, що передбачено абз. 1 п. 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України ( у редакції, яка була чинною на час прийняття розпорядження № 1155-р). Згідно із ст.. 1 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року № 1699-111, принципове вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту визначається у Генеральному плані населеного пункту. До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Севастополя здійснювала Севастопольська міська рада. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-V1 від 06.09.2012 року з 01.01.2013 року землі вважаються розмежовані та розпоряджається ними Севастопольська міська рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація. Відповідно до п.12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22.06.2011 року № 703, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. В порушення п. 22 Порядку державним реєстратором не долучено до реєстраційної справи копії вказаних документів. Технічна документація на вказану земельну ділянку в порушення ст.. 118 ЗК України відсутня та до Севастопольської міської ради, головного управління Держземагенства у м. Севастополі, Севастопольської міської державної адміністрації не надавалась. Державна реєстрація прав на земельну ділянку службою здійснено в порушення п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст.. 118 ЗК України, п. 22 вищезазначеного Порядку. У зв»язку з чим свідоцтво на право власності від 11.04.2013 року та запис підлягають визнанню недійсними.

У судовому засіданні представники прокуратури та представник заінтересованої особи СМР Вахрамєєва М.Ю. позовні вимоги підтримали і просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 з позовом не згідна і пояснила суду, що відповідачем не порушено жодної норми діючого законодавству при отриманні спірної земельної ділянки у власність. Розпорядження землями в межах населеного пункту м. Севастополь має здійснювати Севастопольська міська рада, за межами населеного пункту - Севастопольська міська державна адміністрація. На час прийняття оскаржуваних розпоряджень межі міста Севастополя відповідно до вимог ст.. 173, 174 ЗК України не встановлені, проект землеустрою не розроблено, не затверджено, державний акт України на право комунальної власності на землю не видано. Відсутність розробленого проекту землеустрою щодо встановлення межі населеного пункту м. Севастополь учасниками судового процесу не заперечувалася, та підтверджується наявними у справі доказами. Наданий позивачем Генеральний план м. Севастополя не може бути прийнятий до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст. 174 ЗК України рішення про встановлення меж районів та міст встановлюється Верховною Радою України за поданням міських рад, а не генеральним планом розвитку міста. Вищевикладене свідчить про те, що на час передачі відповідачу у власність спірної земельної ділянки Севастопольська міська рада не була власником земельної ділянки. Відповідач отримала усі необхідні документи для отримання у власність земельної ділянки, було розроблено проект землеустрою, який погоджений постійно діючою комісією, після чого було видано оскаржуване розпорядження, законність погодження землеустрою постійно діючою комісією позивачем не оскаржувалося. Порушення вимог земельного законодавства органом місцевої виконавчої влади, який може і діяв поза межами власної компетенції, не повинно впливати на правомірні очікування його контрагента, та покладати на останнього негативні наслідки допущенного порушення. Позивачем пропущений строк позовної давності в частині визнання недійсним розпорядження.

Представник відповідача Севастопольської міської державної адміністрації надав заяву про слухання справи у їх відсутність.

Представник відповідача ГУЮ у м. Севастополі з позовом до ГУЮ, як відповідача, не згідна, оскільки вони не являються належним відповідачем. У складі головних управлінь юстиції діють реєстраційні служби, які є структурними підрозділами головних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби та підпорядковані безпосередньо Укрдержреєстратору. І саме забезпечення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження відповідно до законодавства, контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, вживання заходів до запобігання порушенням у цій сфері та прийняття відповідних обов»язків до виконання рішень здійснює безпосередньо реєстраційна служба.

Представник РС ГУЮ у м. Севастополі з позовом не згідна і пояснив суду, що підстави для визнання рішення про державну реєстрацію прав власності на спірну земельну ділянку недійсним відсутні, оскільки державному реєстратору були надані всі необхідні для проведення державної реєстрації права власності документи. Перевіряти дійсність рішення органу виконавчої влади не входить в компетенцію державного реєстратора Реєстраційної служби.

Відповідно до вимог ст.. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача Севастопольської міської державної адміністрації.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації «Про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в бухті Козача» № 1155-р від 06.04.2010 року затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки зі встановленням меж в натурі (на місцевості) площею 0,06 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої в б. Козача, та передана земельна ділянка у власність ОСОБА_1 у власність з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.

На підставі зазначеного розпорядження Державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_8 постановив рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1578092 від 11.04.2013 року, згідно якого вирішив провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 за суб»єктом ОСОБА_1 і видав Свідоцтво про право власності (індексний номер: 2321438) від 11.04.2013 року на земельну ділянку АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_1.

З врахуванням наданих до суду документів сторонами у справі суд приходить до наступного.

Згідно до ч.1-3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Так, згідно статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.. 122 цього Кодексу.

Згідно до ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. «б» ст.. 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно цього Кодексу.

Згідно п. «а» ст.. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції 2001 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями ( крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно до ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів , їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу .

У даному випадку прокурор та заінтересована особа не надали до суду доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у межах адміністративно-територіальної одиниці, населеного пункту м. Севастополя.

Відповідно до ч.1 ст. 174 рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних утворень (до яких відносяться зокрема межі населеного пункту - міста Севастополя згідно ст. 173 ЗК України) посвідчуються державним актом України, а право комунальної власності на землю згідно ст. 14 Законом України «По розмежування земель державної та комунальної власності» також посвідчується державним актом. Проте прокурором та заінтересованою особою не було надано підтверджень на наявність державного акту на право комунальної власності територіальної громади на землі населеного пункту - м. Севастополя взагалі та на спірну земельну ділянку зокрема. Крім того, межі міста Севастополя як населеного пункту, на час передачі відповідачу у власність земельної ділянки не були встановлені. І тільки Рішенням 3 сесії Севастопольської міської Ради № 695 від 19.04.2011 року було вирішено розробити проект землеустрою відносно встановлення межі міста Севастополя.

Предметом дослідження були Рішення виконкому Севастопольської міської Ради депутатів трудящих № 3/93 від 08.02.1977 року «Про межі районів міста Севастополя» та Генеральний план м. Севастополя, який підлягає затвердженню згідно рішення Севастопольської міської Ради № 4114 від 13.12.2005 року до 2025 року на заплановану територію загальною площею суші 86, 4 тис. га. Однак, ці рішення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не являються належним доказом.

Так, у судовому засіданні знайшов підтвердження факт того, що відповідно до ст. 173-176 ЗК України до цього часу межа населеного пункту саме м. Севастополя, яка відокремлює територію населеного пункту від інших населених пунктів і територій приміської зони на території Севастопольської міської ради, не встановлена ( проект землеустрою щодо встановлення межі населеного пункту міста Севастополя відповідно до ст. 173 ЗК України, а також ст. 46 Закону України «Про землеустрій» не розроблявся, постанова Верховної Ради України про встановлення межі населеного пункту міста Севастополя відповідно до ст. 174 ЗК України не приймалась).

Твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку - безспірно підтверджує знаходження її в межах населеного пункту, безпідставні. Так , відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови відносяться земельні ділянки лише в межах населених пунктів, відповідно норми законодавства про дану категорію земель не поширюються на земельні ділянки під поселеннями за межами населених пунктів. Між тим, будинки та споруди можуть знаходитися і поза межами населених пунктів на землях, наданих для садівництва (ст. 35 ЗКУ), ведення особистого підсобного (ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство") або фермерського господарства (ст. 16 та ін. Закону України "Про фермерське господарство"); на землях рекреаційного призначення (ст. 51 ЗКУ), землях транспорту (приміщення для проживання стрілочників, бакенників), оборони тощо. Ні в главі 6 ЗК України, ні в жодному іншому нормативно-правовому акті не передбачено заборони на зведення житлових будинків та господарських будівель за межами населених пунктів. За відсутності такої заборони діє загальне правило, яке надає право будь-якому власнику землі землекористувачу "споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди" (п. "д" ч. 1 ст. 90, п. "ґ" ч. 1 ст. 95 ЗК України) (звичайно, якщо немає якихось спеціальних заборон). Таким чином, заборони на індивідуальне будівництво, а отже, і на надання земельних ділянок для індивідуального будівництва за межами населених пунктів законодавство ні прямо, ні опосередковано не встановлює.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про те, що на час передачі відповідачу у власність спірної земельної ділянки Севастопольська міська Рада не була власником земельної ділянки АДРЕСА_1

Згідно із ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до Постанови ВСУ від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13 особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особами власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У даному випадку прокурором не наведений жодний суспільний інтерес, а незаконність дій Севастопольської міської державної адміністрації та порушення прав Севастопольської міської Ради є припущенням, яке не являється доказом відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 року у заяві № 29979/04 «Рисовський проти України» принцип «належного урядування», як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. … Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. …

З врахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1155-р від 06.04.2010 року та витребування земельної ділянки з незаконного володіння безпідставні і в їх задоволенні необхідно відмовити. При цьому, позивачем не наведені норми Закону, на підставі яких необхідно витребувати у відповідача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

У ході судового слідства не знайшли підтвердження доводи позивача про порушення державним реєстратором вимог ст.. 118 ЗК України, п. 12 Перехідних Положень ЗК України та п. 22 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.

Так, згідно ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Отже, діючим законодавством не передбачено перевіряти законність рішення органу виконавчої влади державним реєстратором Реєстраційної служби при проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно до п. 22 зазначено Порядку державний реєстратор долучає до реєстраційної справи заяву про державну реєстрацію, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, документ про сплату державного мита, а також інші документи, що видані, оформлені або отримані ним під час проведення державної реєстрації прав.

У матеріали справи наданий ПРОЕКТ землеустрою щодо відведення земельної ділянки з встановленням меж в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1, розроблений Севастопольським підприємством геодезії, землеустрою і проектування. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 02.04.2010 року № 977-р, яке не оскаржується.

Згідно технічної документації вбачається, що документація погоджена постійно діючою у м. Севастополі комісією.

Прокурор та представник заінтересованої особи не заперечують законність вищезазначеної технічної документації із землеустрою, яка явилась підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. І саме цей Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку згідно картки прийому заяви № 1589080 був наданий державному реєстратору для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У зв»язку з викладеним безпідставні твердження прокурора про порушення державним реєстратором п. 22 Порядку ( не доручення до реєстраційної справи копії технічної документації) та ст. 118 ЗК України.

Державним реєстратором на підставі вищезазначених Закону та Порядку було видано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1578092 від 11.04.2013 року про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 за суб»єктом ОСОБА_1 та оформлено Свідоцтва про право власності (індексний номер: 2321438) від 11.04.2013 року на земельну ділянку АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_1.

Безпідставні твердження прокурора і про порушення державним реєстратором п. 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки даний пункт виключений з ЗК України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-V1 від 06.09.2012 року.

Отже, позовні вимоги безпідставні і в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 154 ЦПК України у зв»язку з відмовою у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню обрані запобіжні заходи у вигляді арешту на спірну земельну ділянку.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 79, 88, 154, 208, 209, 213-218, 294-296 ЦПК України, ст. 16, 202, 203, 215, 331 ЦК України, ст. 9 , 17, 51, 52, 81, ч.4 ст. 83, ст. 84, 116, 118, 121, 122, 140, 173-176, п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

Р І Ш И В :

У задоволенні позову прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до ОСОБА_1, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Севастопольської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі про визнання недійсним розпорядження про передачу у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно, визнання недійсним запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку в і д м о в и т и.

Скасувати заборону на вчинення будь-яких правових дій відносно земельної ділянки площею 0, 060 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 8536400000:04:003:0297, яка належить ОСОБА_1, накладену згідно ухвали судді Гагарінського районного суду м. Севастополя від 16 вересня 2013 року.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Севастопольський апеляційний суд через Гагарінський районний суд м. Севастополя протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. У разі постановлення рішення у вісутність особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення складено власноручно в єдиному екземплярі.

Головуючий-суддя: