Рішення

від 25.02.2014 по справі 901/4040/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.02.2014 Справа № 901/4040/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М»

до відповідача Євпаторійської міської ради

про визнання недійсним рішення

Суддя Лагутіна Н.М.

Представники:

від позивача - Медарь Н.В., довіреність б/н від 25.11.2013, представник,

від відповідача - Березуцька Т.С., довіреність №1823/02-29 від 29.12.2012, головний спеціаліст.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача Євпаторійської міської ради про визнання недійсним рішення 47 сесії 6 скликання Євпаторійської міської ради №6/47-137 від 27.09.2013 «Про скасування рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду».

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Євпаторійською міською радою при прийнятті рішення 47 сесії 6 скликання №6-47/137 від 27.09.2013 «Про скасування рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду» норм діючого законодавства України. Також позивач вважає прийняте рішення таким, що істотно порушує законні права та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М».

Вказану позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі суддею Господарського суду Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.01.2014 задоволено самовідвід, відведено суддю Господарського суду Автономної Республіки Крим Іщенко І.А. від розгляду справи №901/4040/13, справу передано для розподілу у порядку частини 3 статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату суду №4 від 10.01.2014 у зв'язку із самовідводом судді Господарського суду Автономної Республіки Крим Іщенко І.А., відповідно до пунктів 3.1.10; 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та на підставі ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України призначено автоматичний розподіл справи.

Автоматизованою системою документообігу суду в порядку ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України дана справа розподілена до розгляду судді Лагутіній Н.М.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки від 11.01.2014 справу прийнято до розгляду суддею Господарського суду Автономної Республіки Крим Лагутіною Н.М.

Відповідач у своїх запереченнях проти позову, посилаючись на положення ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, стверджує, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, а тому провадження у справі підлягає припиненню.

З приводу заявлених позовних вимог відповідач заперечує, просить суд відмовити у їх задоволенні. Відповідач вважає, що спірне рішення не породжує правових наслідків, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а тому не підлягають застосуванню положення рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 від 16.04.2009 щодо неможливості органами місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів таких рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Крім того, у вказаному рішенні Конституційного суду України зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконним з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи Законам України). Отже спірне рішення на думку відповідача не суперечить вимогам законодавства.

Також відповідач у своєму відзиві посилається на дію Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах», за яким вводиться мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення земельних ділянок рекреаційного призначення, зокрема, земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту, незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Оскарження рішення Євпаторійської міської ради №6-2/11 від 26.11.2010, яким було задоволено протест прокурора та скасовано рішення Євпаторійської міської ради №5-63/167 від 27.08.2010, зупиняло дію останнього, а з 13.04.2011 набув чинності вказаний Закон, а тому на момент винесення Севастопольським апеляційним господарським судом постанови від 07.12.2011 у справі №5002-22/3050-2011 вже діяли норми Закону щодо введення мораторію.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні від 04.02.2014 оголошено перерву. У продовженому судовому засіданні 25.02.2014 представники сторін підтримали раніш заявлені ними вимоги та заперечення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Євпаторійської міської ради 5-го скликання 63-ї сесії від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду» (а. с. 12) Товариству з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1.2506 га, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду.

Рішенням Євпаторійської міської ради 6-го скликання 2-ї сесії №6-2/11 від 26.11.2010 (а. с. 13) протест прокурора від 06.09.2010 №2418вих./10 на рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду» було задоволено, вказане рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-36/167 скасовано.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2011 у справі №5002-22/3050-2011 (а. с. 16-24) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М» задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.2010 №6-2/11 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду».

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 у справі №5002-22/3050-2011 (а. с. 25-42) апеляційна скарга Євпаторійської міської ради залишена без задоволення, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2011 у справі №5002-22/3050-2011 залишено без змін.

Вказані судові рішення залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012 (а. с. 43-48).

27.09.2013 Євпаторійська міська рада 6-го скликання 47-ї сесії прийняла рішення №6-47/136 (а. с. 11), яким скасувала рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 ««Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду».

Рішення Євпаторійської міської ради №6-47/136 від 27.09.2013 обґрунтовано тим, що надання дозволу на складання проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М» фактично змінює цільове призначення земельних ділянок рекреаційного призначення, що порушає вимоги Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах». Також у вказаному рішенні, із посиланням на рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 по справі №1-9/2009 від 16.04.2009, зазначено про право органу місцевого самоврядування з власної ініціативи чи з ініціативи інших зацікавлених осіб змінювати або скасовувати прийнятий ним правовий акт (в тому числі з мотивів невідповідності Конституції чи Законам України).

Звернувшись до Господарського суду Автономної Республіки Крим за захистом своїх прав та законних інтересів, позивач посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 за №7 та рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, згідно до положень яких органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Позивач вважає, що спірне рішення прийняте відповідачем не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає визнанню недійсним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Так, рішенням Конституційного Суду України у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 за №7-рп/2009 встановлено наступне.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року N 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року N 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25, частина четверта статті 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев'ята статті 59, пункт 15 частини першої статті 26).

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до часини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, при цьому, оцінка щодо недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, здійснюється судом у відповідності до законодавства, яке існувало на момент прийняття спірного акту.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду», яке скасовано спірним рішенням, стосується конкретної юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М», саме їй за вказаним рішенням надається дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки.

Отже, зазначене рішення Євпаторійської міської ради є ненормативним актом, який передбачає приписи, звернені до окремої юридичної особи, застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію. Дане рішення стало підставою виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М», яке в свою чергу заперечує проти зміни чи припинення таких правовідносин.

Оскільки рішення Євпаторійської міської ради №5-63/167 від 27.08.2010 є актом органу місцевого самоврядування індивідуальної дії (актом ненормативного характеру), воно не може бути скасовано за рішенням органу місцевого самоврядування, який його видав, а тому рішення 47 сесії 6 скликання Євпаторійської міської ради №6/47-137 від 27.09.2013 «Про скасування рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду» є недійсним, оскільки суперечить нормам діючого законодавства та порушує права та інтереси позивача.

Таким чином, на підставі встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача відносно того, що спірне рішення не породжує правових наслідків, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, що виключає можливість застосування рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 від 16.04.2009 вже спростовані у даному рішенні та не приймаються судом до уваги.

Відносно посилань відповідача на Закон України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах», за яким вводиться мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення земельних ділянок рекреаційного призначення, зокрема, земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту, незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, та твердження, що на момент винесення Севастопольським апеляційним господарським судом постанови від 07.12.2011 у справі №5002-22/3050-2011 вже діяли норми вказаного Закону, суд зазначає наступне.

Законом України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» введено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Вказаний Закон набрав чинності 13.04.2011 - з моменту його опублікування у офіційному видані Голос України від 13.04.2011 №67.

Згідно частини 2 статті 1 вказаного Закону, дія мораторію не поширюється на суспільні відносини, що виникають у разі передачі у власність або користування земельних ділянок за проектами землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок згідно з одержаннями в установленому порядку до набрання чинності цим Законом дозволами на їх розроблення.

Рішення Євпаторійської міської ради №5-63/167, яким надано дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки було прийнято 27.08.2010, тобто до набрання чинності Законом Україні «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах». Внесення 06.09.2010 протесту прокурора на рішення міської ради його тільки зупинило. Крім того, рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.2011 №6-2/11 про скасування за протестом прокурора рішення №5-63/167 від 27.08.2010 було визнано незаконним та скасовано рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2011 у справі №5002-22/3050-2011 яке залишено постановами господарських судів апеляційної та касаційної інстанції.

Таким чином, після скасування у судовому порядку рішення Євпаторійської міської ради від 26.11.2011 №6-2/11, яким, у свою чергу, було скасовано рішення від 27.08.2010 №5-63/167, останнє саме продовжило свою дію, а не почало діяти знов з 29.11.2011 на підставі постанови Севастопольського апеляційного суду.

Тобто, вимоги Закону Україні «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» не поширюється на суспільні відносини з відведенням земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М», які виникли ще до набрання чинності вказаним Законом.

Крім того слід зазначити наступне.

Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок встановлено приписами статті 20 Земельного кодексу України, якими встановлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання тільки дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки не є зміною її цільового призначення, так як для цього потрібно розробити та узгодити відповідний проект землеустрою та його затвердити.

Крім того, надання земельної ділянки для обслуговування та реконструкції стадіону під спортивно-розважальний центр не можна вважати порушенням цільового призначення, так як вказаний об'єкт розрахований саме для відпочинку населення та проведення спортивних заходів. Висновки відповідача на майбутнє про те, що об'єкт не буде використовуватись для рекреаційних потреб є необґрунтованими.

З огляду на викладене, вказані заперечення відповідача спростовуються викладеними обставинами та також не приймаються судом до уваги.

Також відповідач у своїх запереченнях проти позову, посилаючись на положення ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, стверджує, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, а тому провадження у справі підлягає припиненню.

Відносно вказаного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно пункту 1.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

У пункті 1.2.4 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Згідно п. 1.2.5 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, статей 16, 393 Цивільного кодексу України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

З огляду на викладене, твердження відповідача відносно того, що даний спір не підлягає вирішенню у господарському суді є необґрунтованим, безпідставним та спростовується вищенаведеними положеннями нормативно-правових актів.

Судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 25.02.2014.

Повне рішення складено 03.03.2014.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення 47 сесії 6 скликання Євпаторійської міської ради №6/47-137 від 27.09.2013 «Про скасування рішення Євпаторійської міської ради від 27.08.2010 №5-63/167 «Про дозвіл ТОВ «Акваторія - М» на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Поповича, 3, для реконструкції та обслуговування комплексу будов (стадіону, трибун, бігових доріжок), з наступною передачею в оренду».

3. Стягнути з Євпаторійської міської ради (97416, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Леніна, 2, код ЄДРПОУ 35236652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваторія - М» (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Бр. Бруслаєвих, 6, код ЄДРПОУ 35365313) 1147,00 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.М. Лагутіна