Рішення

від 25.02.2014 по справі 922/193/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р.Справа № 922/193/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Брендмастерс", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд", м.Харків про стягнення 145323,94 гривень за участю представників:

позивача - Гоча В.В. (довіреність №2 від 18 листопада 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2014 року позивач, приватне підприємство "Брендмастерс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 145323,94 гривень, у тому числі, 131679,77 гривень суми основної заборгованості, 11046,66 гривень суми нарахованої пені, 2597,51 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №18/12, укладеного між сторонами 12 грудня 2012 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2933,54 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 січня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 лютого 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 лютого 2014 року було відкладено розгляд справи на 25 лютого 2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача.

25 лютого 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№6609) додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 25 лютого 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 25 лютого 2014 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 25 лютого 2014 року.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

12 грудня 2012 року між приватним підприємством "Брендмастерс" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд" (відповідачем) було укладено договір поставки №18/12. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, постачальник (позивач) зобов'язався в порядку цього договору поставляти і передавати у власність покупця (відповідача) визначений відповідним договором товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати за нього оплату.

Покупець повинен був здійснювати оплату товару на умовах відстрочки платежу 35 календарних днів з моменту поставки товару (п.5.1 договору).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив на адресу відповідача товар, загальною вартістю 133679,77 гривень, що підтверджується підписаними з обох сторін та наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с.14-40). Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач, в свою чергу, повернув частково позивачу товар, на загальну суму 2000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами про розходження (а.с.41-48), а за інший отриманий товар не розрахувався з позивачем.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 18 жовтня 2013 року направив на адресу відповідача претензію за вих.№18/10 від тієї ж дати, про сплату заборгованості за спірним договором, але відповіді не отримав. Факт направлення вимоги підтверджується наявними у матеріалах справи чеком та поштовим описом вкладення (а.с.51-52).

Отже, суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим, утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 131679,77 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 133679,77 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 11046,66 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.2 спірного договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суми пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 9235,62 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 1811,04 гривень слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2597,51 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 549, 599, 612, 625, 629, 632, 691 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікон-Трейд" (61052, м.Харків, вул.Малиновського, буд.3, код ЄДРПОУ 37874381, р/р №26008000133067 в ХФ ПАТ "Укрексімбанк", МФО 351618) на користь приватного підприємства "Брендмастерс" (61068, м.Харків, пров.Старомосковський, 6-А, код ЄДРПОУ 36225479, р/р №26004057000755 в Харківському ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 351533) 131679,77 гривень основної заборгованості, 9235,62 гривень пені, 2597,51 гривень суми 3% річних та 2896,98 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 1811,04 гривень пені відмовити.

Повне рішення складено 03 березня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/193/14