Рішення

від 26.02.2014 по справі 910/879/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/879/14 26.02.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український центр реабілітації ветеранів Афганістану» доПромислового об'єднання «Укрпротез» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаФонд соціального захисту інвалідів провизнання недійсною специфікації до договору та стягнення 67 711,49 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Мальована В.А. від відповідача:Соболь О.Я., Шинков О.М. від третьої особи:не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр реабілітації ветеранів Афганістану» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Промислового об'єднання «Укрпротез» (надалі - «Об'єднання») про визнання недійсною специфікації до договору та стягнення 67 711,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що специфікація до договору №257 про забезпечення протезно-ортопедичними виробами (крім ортопедичного взуття), у тому числі спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, за індивідуальними заявками від 03.01.2013 р. в частині встановлення варіантів комплектації є недійсною, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 67 711,49 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.02.2014 р.

14.02.2014 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що до варіантів комплектації, що містяться в оспорюваній специфікації до договору №257 від 03.01.2013 р., включені всі технічні засоби та комплектуючі, які пройшли сертифікацію згідно чинних нормативно-правових актів, що виключає можливість визнання її недійсною.

В судовому засіданні 17.02.2014 р. судом оголошувалась перерва до 26.02.2014 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримала повністю.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, вимоги ухвали суду виконали, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву підстави.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2013 р. між Фондом соціального захисту інвалідів, від імені та за рахунок якого діє Об'єднання (повірений Фонду), та Товариством (виконавець) було укладено договір про забезпечення протезно-ортопедичними виробами (крім ортопедичного взуття), у тому числі спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, за індивідуальними заявками №257 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору з урахуванням вимог Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321 та Методичних рекомендацій щодо порядку визначення ступеня мобільності осіб з ампутаційними дефектами нижніх кінцівок, затверджених Мінпраці від 25.10.2010 року, виконавець зобов'язаний здійснити безкоштовне забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації за індивідуальною заявкою. Безкоштовне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації за індивідуальною заявкою інваліда здійснюється у вигляді грошової допомоги інвалідам для оплати вартості виданих виробів та наданих послуг шляхом безготівкового перерахування коштів підприємствам. Перелік виробів та їх гранична ціна зазначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору граничні ціни та технічні вироби та інші засоби реабілітації, відповідають граничним цінам, визначеним наказом Міністерства соціальної політики від 20.12.2012 р. № 772 «Про організацію у 2013 році забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації».

Згідно п. 1.3. Договору повірений Фонду по мірі надходження коштів від Фонду здійснює безготівкове перерахування коштів виконавцю за видані технічні та інші засоби реабілітації.

За змістом п. 3.4 Договору повірений Фонду здійснює безготівкове перерахування коштів виконавцю за виконані індивідуальні заявки інвалідів та інших осіб на виготовлення, поставку та видачу технічних та інших засобів реабілітації на підставі рахунків, актів приймання-передачі робіт (надання послуг) та реєстрів, які є їх невід'ємною частиною. Реєстри формуються на підставі даних Централізованого банку проблем інвалідності, які підтверджують безкоштовне забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації у відповідності до їх індивідуальних заявок.

07.08.2013 р. Товариство надало до оплати Об'єднанню акт приймання-передачі робіт (надання послуг) №15 від 06.08.2013 р. на суму 67 711,49 грн. згідно з реєстром виконаних робіт №2242/13 на видані протезно-ортопедичні вироби (ПОВ) по Українському центру реабілітації ветеранів Афганістану з 31/07/2013 по 31/07/2013 з розшифровкою матеріальних витрат на протез стегна модульного типу з одновісним колінним вузлом ПН 6.3.4.4.0 (HL) та на протез після вичленення в гомілковому суглобі ПН.2.2.2.5 (ПНЗ-90.01), відповідно до яких були безкоштовно забезпечені інваліди протезно-ортопедичними виробами.

Листом № 6000/02-1 від 11.11.2013 р. Об'єднання відмовило Товариству в оплаті вказаних виробів з огляду на те, що при виготовленні зазначених виробів були включені не сертифіковані комплектуючі та такі, які не передбачені в Специфікації до Договору та відсутні в Номенклатурі технічних та інших засобів реабілітації для осіб з фізичними вадами, що виробляються та/або реалізуються в Україні, затвердженій наказом Міністерства соціальної політики України 06.12.2012 р. № 756.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем законності Специфікації до Договору в частині встановлення в ній варіантів комплектації виробів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з приписами ч. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.9 вказаної постанови визначено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою для недійсності Специфікації до Договору в частині встановлення варіантів комплектації виробів Товариство вказує на те, що така угода була укладена всупереч нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Вказаний договір укладений виходячи з вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення, переліку таких засобів» № 321 від 05.04.2012 р. (надалі - Порядок), Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та Наказу Мінсоцполітики від 20.12.2012 р. № 772 «Про організацію у 2013 році забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації» (надалі - наказ Мінсоцолітики № 772), про що вказується в преамбулі та п. 1.2 Договору.

Відповідно до п. 3 Порядку інваліди, діти-інваліди, діти віком до 18 років, а також ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і ветерани державної пожежної охорони, особи похилого віку, жінки після мастектомії та з вродженими вадами молочних залоз (далі - інші особи) мають право на безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації відповідно до Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про загальну середню освіту» і «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Відповідно до ч. 9 ст. 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України в постанові № 321 від 05.04.2012 р. вже затверджений Перелік технічних та інших засобів реабілітації для інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення (надалі - Перелік технічних та інших засобів реабілітації для інвалідів). Згідно класифікації технічних та інших засобів реабілітації в групи, що встановлена в п. 2 Поряду забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів, Перелік технічних та інших засобів реабілітації для інвалідів містить види виробів (їх найменування) в межах певної групи технічних засобів реабілітації. Деталізація ж технічних та інших засобів реабілітації затверджена наказом Міністерства соціальної політики України № 772 від 20.12.2012 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.01.2013 р. за № 11/22543) «Про організацію у 2013 році забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації».

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі - за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно з ч. 8 ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок та умови забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів лікарськими, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 15 ст. 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» вироби медичного призначення, технічні та інші засоби реабілітації, комплектуючі до них, що випускаються в умовах серійного виробництва, підлягають сертифікації в державній системі сертифікації відповідно до номенклатури, що затверджується в установленому законодавством порядку. Забороняється реалізація цієї продукції без сертифіката і знака відповідності, що підтверджують її відповідність вимогам стандартів або інших нормативно-правових документів.

Разом з тим, згідно листа Міністерства юстиції України від 17.01.2013 р. № 14453-0-33-12/10 на сьогоднішній день скасовані накази Мінсоцполітики № 410 від 23.12.2010 р. «Про затвердження Порядку проведення сертифікації технічних засобів реабілітації» та № 424 від 09.10.2008 р. «Про затвердження Порядку ідентифікації технічних засобів та інших засобів реабілітації та комплектувальних виробів до них для осіб з фізичними вадами» (лист додається).

Крім того, позивач використовує комплектуючі і напівфабрикати для виготовлення технічних засобів реабілітації, імпортовані з інших країн, які мають сертифікат якості TUV CERT ISO 9001:2008. Згідно наказу Держспоживстандарту України від 22.06.2009 р. №225 з 01.09.2009 р. Національний стандарт ДСТУ ISO 9001:2009 відповідає ISO 9001:2008 (ідентичний - IDT).

Листом від 07.11.2012 р. № 4804-09/41902-12 Міністерство економічного розвитку і торгівлі також повідомляло, що протезно-ортопедичні вироби та їх комплектуючі не включені до Переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Держспоживстандарту №28 від 01.02.2005 р., а тому зазначена продукція обов'язковій сертифікації не підлягає.

Більш того, як вбачається із листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі №3412-08/17521-12 від 21.05.2013 р., питання включення технічних засобів реабілітації до Переліку є недоцільним з огляду на міжнародні зобов'язання України, що полягають у зменшенні категорії продукції, що підлягає обов'язкові сертифікації.

Позивач вказує на відсутність органу, який має право проводити сертифікацію протезно-ортопедичної продукції та комплектуючих до них в Україні, відсутність протезно-ортопедичної продукції та комплектуючих до них в Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, а також на те, що комплектуючі, які використовує позивач, є сертифікованими та відповідають відповідним міжнародним стандартам, з якими гармонізовані аналогічні національні стандарти.

Згідно з положеннями статті 14 Декрету Кабінету України «Про стандартизацію і сертифікацію» державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання - національний орган України з сертифікації. Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України» від 31.05.2011 р. № 634\2011 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є правонаступником Державної служби технічного регулювання України в частині формування та реалізації державної політики у сфері технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, управління якістю), а також формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (крім функцій з реалізації державної політики з питань державного контролю у сфері захисту прав споживачів; функцій з формування та реалізації державної політики з питань безпечності харчових продуктів).

Відповідно до п. 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 р. № 634/2011, основними завданнями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, акредитації органів з оцінки відповідності, управління якістю).

Згідно з п. 4 вказаного Положення Мінекономрозвитку забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, акредитації органів з оцінки відповідності, управління якістю); проводить та координує відповідно до законодавства роботу із забезпечення функціонування державної системи сертифікації; веде Реєстр державної системи сертифікації (державний реєстр сертифікатів відповідності) та реєстр декларацій про відповідність;призначає органи із сертифікації; затверджує перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні; розглядає спірні питання з випробувань і додержання правил сертифікації продукції.

За змістом частини 15 статті 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» вироби медичного призначення, технічні та інші засоби реабілітації, комплектуючі до них, що випускаються в умовах серійного виробництва, підлягають сертифікації в державній системі сертифікації відповідно до номенклатури, що затверджується в установленому законодавством порядку. Забороняється реалізація цієї продукції без сертифіката і знака відповідності, що підтверджують її відповідність вимогам стандартів або інших нормативно-правових документів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не призначало Державне підприємство «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» органом з сертифікації в державній системі сертифікації.

Разом з тим судом також встановлено, що Товариство надавало Об'єднанню сертифікати якості на комплектуючі, які використовувалися при виготовленні протезно-ортопедичних виробів, згідно з реєстром виконаних робіт №2242/13.

На запит позивача до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо наявності або відповідності українських стандартів до ISO 9001:2008 та ISO 13485:2003 останнє повідомило про те, що з вказаними вище міжнародними стандартами гармонізовані національні ДСТУ ISO 9001:2009 та ДСТУ ISO 13485:2005, що підтверджується листом Мінеокономрозвитку від 17.12.2013 р. № 3411-10/44583-12.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про загальну безпечність нехарчових продуктів» доказом безпечності продукції є її відповідність національним стандартам, що гармонізовані з відповідними європейськими стандартами. Перелік таких гармонізованих національних стандартів формується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації.

Згідно з ч. 5 ст. 5 вказаного Закону продукція не може вважатися небезпечною лише з тих підстав, що є можливості досягнення вищого рівня безпечності продукції або що на ринку пропонується інша продукція, яка становить менший ступінь ризику.

При цьому, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження уповноваженим органом виконавчої влади того факту, що сертифікати якості фірм WagnerPolymertechnik GmbH та Ossur hf згідно з міжнародними стандартами ISO 9001:2008 та ISO 13485:2003, гармонізовані національні ДСТУ ISO 9001:2009 та ДСТУ ISO 13485:2005.

Твердження відповідача про те, що до Специфікації до Договору включені варіанти комплектації виробів, які сертифіковані Державним підприємством «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» та містяться в Номенклатурі технічних та інших засобів реабілітації для осіб з фізичними вадами, що виробляються та/або реалізуються в Україні, затвердженій наказом Міністерства соціальної політики України 06.12.2012 р. № 756, судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до частини 15 статті 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» сертифікація засобів реабілітації забезпечується центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах соціального захисту населення, охорони здоров'я, відповідно до їх повноважень, у встановленому законодавством порядку.

Разом з тим, згідно Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» оцінку відповідності вимогам технічних регламентів здійснюють призначені органи з оцінки відповідності. Органи з оцінки відповідності призначає центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності (Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) за пропозиціями центральних органів виконавчої влади, на які покладаються функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 288. Таким державним органом у сфері соціального захисту населення є Міністерство соціальної політики України.

Призначені органи заносяться до реєстру призначених органів з оцінки відповідності, який веде центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності (Міністерство економічного розвитку і торгів України).

Оскільки згідно вказаної норми на Міністерство соціальної політики України покладаються функції внесення пропозицій щодо призначення органів з оцінки відповідності, а не власне їх призначення, то і призначати орган з оцінки відповідності,а саме державне підприємство «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» має Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21.05.2013 р. №3412-08/17521-12, відповідно до якого Мінекономрозвитку, розглянувши звернення ДП «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» щодо включення технічних засобів реабілітації до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, та призначення ДП «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» органом з сертифікації, вказав, що включення технічних засобів реабілітації до Переліку на сьогодні є недоцільним і лише у разі подання комплекту документів відповідно до вимог ДСТУ, Мінекономрозвитку в установленому порядку розгляне можливість призначення ДП «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг» органом з сертифікації продукції.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено правомірності проведення сертифікації Державним підприємством «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг».

При цьому відповідач підтвердив факт включення до Номенклатури технічних та інших засобів реабілітації для осіб з фізичними вадами, що виробляються та/або реалізуються в Україні, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України 06.12.2012 р. № 756, лише тих комплектувальних виробів, які пройшли сертифікацію в Державному підприємстві «Центр сертифікації технічних засобів реабілітації та послуг.

В зв'язку з наявністю суперечностей між Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2012 р. №756, яким затверджена Номенклатура технічних та інших засобів реабілітації для осіб з фізичними вадами, що виробляються та/або реалізуються в Україні, з нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, відсутністю затвердженого в установленому чинним законодавством порядку сертифікації технічних засобів реабілітації та комплектуючих до них та спеціально призначеного органу в державній системі сертифікації, уповноваженого проводити таку сертифікацію, Номенклатура технічних та інших засобів реабілітації для осіб з фізичними вадами, що виробляються та/або реалізуються в Україні застосуванню не підлягає.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що Специфікація до Договору в частині встановлення варіантів комплектації виробів не відповідає нормам законодавства, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги Товариства про визнання недійсною Специфікації до Договору в частині встановлення варіантів комплектації виробів з моменту її укладення правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 67 711,49 грн., утвореної внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання за Договором.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

07.08.2013 р. Товариство надало до оплати Об'єднанню акт приймання-передачі робіт (надання послуг) №15 від 06.08.2013 р. на суму 67 711,49 грн. згідно з реєстром виконаних робіт №2242/13 на видані протезно-ортопедичні вироби (ПОВ) по Українському центру реабілітації ветеранів Афганістану з 31/07/2013 по 31/07/2013 з розшифровкою матеріальних витрат на протез стегна модульного типу з одновісним колінним вузлом ПН 6.3.4.4.0 (HL) та на протез після вичленення в гомілковому суглобі ПН.2.2.2.5 (ПНЗ-90.01), відповідно до яких були безкоштовно забезпечені інваліди протезно-ортопедичними виробами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) йог виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з п. 3.6 Договору оплата вартості виготовлених та виданих виробів здійснюється на підставі п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу до 5 банківських днів.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.6 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за виготовлену продукції протягом 5 банківських днів.

Таким чином, заборгованість відповідача за виготовлену згідно умов Договору продукцію становить 67 711,49 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 67 711,49 грн. на підставі Договору за виготовлену продукцію. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Товариства в частині стягнення з Об'єднання заборгованості у розмірі 67 711,49 грн. є правомірними та обґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог Товариства про визнання недійсною Специфікації до Договору в частині встановлення варіантів комплектації виробів з моменту її укладення, а також стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 67 711,49 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр реабілітації ветеранів Афганістану» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення Специфікацію до договору №257 про забезпечення протезно-ортопедичними виробами (крім ортопедичного взуття), у тому числі спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, за індивідуальними заявками, укладеного 03.01.2013 р. між Фондом соціального захисту інвалідів, від імені та за рахунок якого діє Промислове об'єднання «Укрпротез», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр реабілітації ветеранів Афганістану» в частині встановлення варіантів комплектації виробів.

3. Стягнути з Промислового об'єднання «Укрпротез» (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 6/8, корп.15; ідентифікаційний код 03187683) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр реабілітації ветеранів Афганістану» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 21, кв. 32; ідентифікаційний код 32852274) заборгованість у розмірі 67 711 (шістдесят сім тисяч сімсот одинадцять) грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 2 938 (дві тисячі дев'ятсот тридцять вісім) грн. 50 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.02.2014 р.

Суддя В.П. Босий