Рішення

від 03.03.2014 по справі 920/236/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.03.2014 Справа № 920/236/14 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянув матеріали справи № 920/236/14

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої фірми «ПРОФІ», м. Світловодськ, Кіровоградська область,

до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

про стягнення 39593,40 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 39593,40 грн., яка виникла станом на 21.11.2013 року відповідно до договору поставки № 33 від 19.04.2011 року та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, хоча про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 119, повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 39593,40 грн. В обґрунтування даної вимоги позивач посилається на договір поставки № 33 від 19.04.2011 року, укладений між сторонами у справі.

Відповідно до пункту 1.1 названого договору, позивач передає, а відповідач в свою чергу приймає та оплачує товар на умовах даного договору.

Згідно пункту 3.1 зазначеного договору, поставка товару здійснюється окремими партіями у відповідності з попередніми домовленостями сторін.

Пунктом 4.1 договору поставки № 33 від 19.04.2011 року врегульовано, що оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування суми, вказаної в накладній, на розрахунковий рахунок позивача в продовж 15 календарних днів з моменту поставки товару на склад відповідача.

Позивачем на виконання умов зазначеного договору за період з 19.04.2011 року по 21.09.2011 року здійснено поставку чотирьох партій товару відповідачеві, згідно двостороннього акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2011 року, на загальну суму 102946,00 грн., а оплату отриманого товару відповідач здійснив до 01.10.2011 року лише в загальній сумі 76786,00 грн., внаслідок чого станом на 01.10.2011 року його борг перед позивачем складав 26160,00 грн. (а.с. 7).

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару на загальну суму 102946,00 грн. підтверджується також видатковими накладними: № ПФ-0000060 від 19.04.2011 року на суму 25772,00 грн., № ПФ-0000091 від 16.06.2011 року на суму 25728,00 грн., № ПФ-0000109 від 26.07.2011 року на суму 25286,00 грн., № ПФ-0000152 від 21.09.2011 року на суму 26160,00 грн. (а.с. 19-22).

Після 01.10.2011 року позивач поставив відповідачеві, а останній прийняв ще девять партій товару на загальну суму 251493,40 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ПФ-0000196 від 05.11.2012 року на суму 28399,20 грн., № ПФ-0000164 від 16.09.2012 року на суму 28616,40 грн., № ПФ-0000144 від 16.08.2012 року на суму 28159,20 грн., № ПФ-0000121 від 04.07.2012 року на суму 28796,40 грн., № ПФ-0000094 від 24.05.2012 року на суму 28647,60 грн., № ПФ-0000070 від 04.04.2012 року на суму 28567,20 грн., № ПФ-0000033 від 15.02.2012 року на суму 27998,40 грн., № ПФ-0000002 від 10.01.2012 року на суму 27135 грн., № ПФ-0000183 від 10.11.2011 року на суму 25174 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 10-18).

Сплатив відповідач позивачеві у період після 01.10.2011 року за отриманий товар лише 238060,00 грн., внаслідок чого заборгував ще 13433,40 грн. після підписання акту взаємних розрахунків станом на 01.10.2011 року, а загальна сума боргу відповідача перед позивачем за договором на сьогодні складає 39593,40 грн. (26160,00+13433,40).

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України), яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 названого Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, в порушення вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач всупереч умов договору та вимог діючого законодавства, зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, не надав суду доказів сплати даної заборгованості та не надав заперечення щодо позовних вимог, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за отриманий товар в розмірі 39593,40 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по судовому збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробничої фірми «ПРОФІ» (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комарова, буд. 109, ідентифікаційний код 30620954) заборгованість у розмірі 39593,4 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.03.2014 року.

Суддя П.І. Левченко