Рішення

від 28.02.2014 по справі 901/4146/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2014 Справа № 901/4146/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин»

до відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України»

про стягнення 233762,86 грн.

Суддя Іщенко І.А.

За участю представників:

від позивача - Овсяннікова І.В., довіреність № 1180 від 27.11.2009, адвокат;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» та просить суд стягнути з відповідача суму заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1179,27 грн., 3 % річних у розмірі 1583,14 грн., штрафу у розмірі 19261,57 грн., пені у розмірі 6860,20 грн., а разом 225430,88 грн.

Позивні вимоги обґрунтовані тим, що 19.04.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір № 47/23, згідно якого позивач передає товар відповідачу, а останній зобов'язаний прийняти та сплатити його. Всупереч умовам договору, Державне підприємство «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» не сплатило грошових коштів за отриманий товар, допустивши заборгованість, що й стало підставою для звернення з позовною заявою до суду.

Під час судового засідання 27.02.2014 представником Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» заявлено клопотання відповідно якого позивач зазначає, що враховуючи зміст статті 22 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне викласти позовну заяву у новій редакції, згідно якої просить суд:

- стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» заборгованість за договором №47/23 від 19.04.2013 в розмірі 171012 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1026,06 грн., 3 % річних у розмірі 1391,52 грн., штраф у розмірі 16930,18 грн., пеню у розмірі 6029,85 грн., а разом 196389,11 грн.;

- стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» заборгованість за договором 29/04/13 від 29.04.2013 у розмірі 23534,70 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 141,19 грн., 3 % річних у розмірі 191,50 грн., штраф у розмірі 2329,93 грн., пеню у розмірі 829,82 грн., а разом 27027,13 грн. (а.с. 80-81).

Представником позивача надані пояснення про неможливість надати витребуваний судом оригінал договору №29/04/13, у зв'язку з чим заявив клопотання в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України про залишення без розгляду вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №29/04/13 від 29.04.2013у розмірі 23534,70 грн., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 141,19 грн., 3% річних у розмірі 191,50 грн., штраф у розмірі 2329,93 грн., пені в розмірі 829,82 грн., а разом 27027,13 грн. (а.с. 82).

Також від представника позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» просить суд стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» заборгованість за договором №47/23 від 19.04.2013 в розмірі 188990,69 грн. з урахуванням індексу інфляції 2223,14 грн., 3 % річних 2431,65 грн., пені 10532,28 грн., штрафу 29585,07 грн., а разом 233762,86 грн.(а.с. 75).

Відповідач проти позову заперечував, за мотивами викладеними у відзиві, згідно якого зазначив, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають (а.с.36-38; а.с. 86-88).

У судовому засіданні 27.02.2014 оголошено перерву до 28.02.2014, у зв'язку з необхідністю надання відповідачем письмових пояснень та заперечень на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача явку у судове засідання, що відбулось 28.02.2014 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника у записі про оголошення перерви від 27.02.2014 (а.с. 95).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд позов задовольнити.

Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд вважає за можливим її задовольнити, прийняти збільшення позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» (Постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №47/23 (а.с. 16).

Пунктом 1.1 Договору постачальник зобов'язувався постачати і передавати у власність Покупцю Товар: гранд Голд у кількості 38,5 кг по ціні 1900,00 грн. на суму 73150,00 грн.; дезорал у кількості 300 л по ціні 128,00 грн. на суму 38400,00 грн.; круизер у кількості 20 л по ціні 1548,00 грн. на суму 30960,00 грн., а разом на суму 171012,00 грн. у тому числі ПДВ 28502,00 грн., а Покупець зобов'язується приймати Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Договору.

Вартість товару визначається сторонами як договірна і складає 171012,00 грн. у тому числі ПДВ.

Відповідно до пункту 1.2. договору купівлі - продажу № 47/23 від 19.04.2013 вартість товару підлягає коригуванню продавцем, якщо з моменту укладення даного договору до моменту остаточного розрахунку курс НБУ (грн. до долара США) збільшився більш як на 2 %.

Згідно пункту 3.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковому порядку на рахунок постачальника, зазначений в реквізитах договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що термін повного розрахунку за договором 01.09.2013.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, згідно з накладною підписаною повноважними представниками Сторін.

Згідно з пунктом 4.2 Договору покупець зобов'язаний придбати весь Товар та оплатити його вартість не пізніше строку передбаченого пунктом 3.3 договору.

Пункт 4.3 договору передбачає, що покупець зобов'язаний здійснити оплату коригування вартості Товару згідно розрахунку Продавця відповідно пункту 1.2 Договору.

Згідно з пунктом 5.3 договору за порушення строків оплати товару відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 9.3 договору).

Позивач стверджує, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та поставив Державному підприємству «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» товар на суму 171012,00 грн. у тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН - 0000009 від 19.04.2013 (а.с. 13), довіреністю № 1893 від 19.04.2013 на отримання товару представником відповідача (а.с. 14), податковою накладною № 8 від 19.04.2013 (а.с. 15), що оформлені належним чином, містять підписи сторін та скріплені печатками підприємств.

У порушення вимог договору, відповідачем оплата за отриманий товар вчасно та в повному обсязі не проведена, у зв'язку з чим, за ним склалась заборгованість в розмірі 171012,00 грн.

Претензією від 20.09.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості (а.с. 9).

Листом № 453/01-01 від 21.10.2013 відповідач повідомив, що на підприємстві склалися обставини, які ускладнюють здійснення сплати заборгованості відразу та у повному обсязі.

Так, відповідач посилається на несприятливу фінансову ситуацію та форс - мажорні обставини, у підтвердження чого спрямовує на адресу позивача висновок про форс-мажорні обставини Торгово - промислової палати України» № 1539/05-4 від 17.07.2013, згідно якого зазначено, що в період з 16.04.2013 по 08.05.2013 склались гідрометеорологічні умови у тому числі з кількістю днів без опадів 25 днів, що становить більшу кількість днів, ніж у період, що досліджувався. Висновком №1539/05-4 від 17.07.2013 Торгова - промислова палата України підтверджує, що вищевказані погодні умови, які викликали за собою пошкодження сільськогосподарських культур на площах відповідача станом на 27.05.2013 є форс-мажорними обставинами (а.с. 18).

Таким чином, станом на день розгляду справи, заборгованість Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин», з урахуванням пункту 1.2 договору, згідно якого: вартість товару підлягає коригуванню продавцем, якщо з моменту укладення даного договору до моменту остаточного розрахунку курс НБУ (грн. до долара США) збільшився більш як на 2 %, становить 188990,69 грн.

Несплата Державним підприємством «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» у добровільному порядку заборгованості в розмірі 188990,69 грн. стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Різновидністю правочину є договір.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного Кодексу України).

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, не надав доказів погашення заборгованості за Договором поставки №47/23 від 19.04.2013, отже не спростував тверджень позивача про те, що грошові зобов'язання в розмірі 188990,69 грн. не виконані, тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за розмірі 188990,69 грн. за Договором купівлі-продажу №47/23 від 19.04.2013.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 2223,14 грн. та 3% річних в розмірі 2431,65 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних за періоди, вказані у позові, розраховано правильно, складає 2223,14 грн. та 2431,65 грн. відповідно, а отже, підлягають стягненню з відповідача.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 10532,28 грн. та штраф в розмірі 29585,07 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то воно підлягає стягненню у повному розмірі.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пункт 5.3 договору передбачає, що за порушення строків оплати товару відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

При цьому, статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

31.07.2013 Державне підприємство «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» спрямувало на адресу позивача лист № 01-01/321 у виконання розділів 7 вищезазначених договорів, згідно якого повідомив, що 29.07.2013 відповідач отримав висновок про форс-мажорні обставини Торгово - промислової палати України» № 1539/05-4 від 17.07.2013, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 19).

Згідно зі статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, якщо воно виникло внаслідок дії обставин не переробної сили, а саме пожежі, повені, землетрусу, актів державної влади, а також усіх явищ за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору.

Таким чином, сторонами передбачений порядок звільнення від відповідальності за невиконання (або несвоєчасне виконання) своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача, щодо стягнення пені в розмірі 10532,28 грн. та штрафу в розмірі 29585,07 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2013 у справі № 901/2091/13.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» заборгованості за договором 29/04/13 від 29.04.2013 у розмірі 23534,70 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 141,19 грн., 3 % річних у розмірі 191,50 грн., штраф у розмірі 2329,93 грн., пеню у розмірі 829,82 грн., а разом 27027,13 грн., суд зазначає наступне.

В обґрунтування даної вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» посилається на договір поставки № 29/04/13 від 29.04.2013, однак матеріали справи не містять останнього.

Судом неодноразово було витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» оригінал договору № 29/04/13 від 29.04.2013, однак позивачем вимоги суду виконані не були, витребувані документи суду не представлені.

Так, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» не доведено належними доказами заборгованості Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» за договором № 29/04/13 від 29.04.2013 у розмірі 27027,13 грн.

Видаткова накладна № РН - 0000013 від 29.04.2013 та податкова накладна № 14 від 29.04.2013 про поставку відповідачу товару: байлас у кількості 175 л. по ціні 112,07 грн. на суму 23534,70 грн. у тому числі ПДВ 3922,45 грн. підтверджують лише факт отримання Державним підприємством «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» товару, однак відомостей, що поставка здійснюється саме на підставі договору № 29/04/13 від 29.04.2013, а також відомостей, щодо визначення термінів оплати грошовий коштів за отриманий товар дані накладні не містять, в той час як з вимогою, щодо стягнення грошових коштів в розмірі 27027,13 грн. позивач звернувся саме на підставі договору 29/04/13 від 29.04.2013.

Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором 29/04/13 від 29.04.2013 у розмірі 23534,70 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 141,19 грн., 3 % річних у розмірі 191,50 грн., штраф у розмірі 2329,93 грн., пеню у розмірі 829,82 грн., а разом 27027,13 грн. недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки видаткова накладна № РН - 0000013 від 29.04.2013 та податкова накладна № 14 від 29.04.2013 судом як належний доказ не приймається.

З огляду на викладене, суд залишає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» про залишення без розгляду позовної вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №29/04/13 від 29.04.2013 у розмірі 23534,70 грн., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 141,19 грн., 3% річних у розмірі 191,50 грн., штраф у розмірі 2329,93 грн., пені в розмірі 829,82 грн., а разом 27027,13 грн. без задоволення.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 04.03.2014.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Клепініно» Національної академії аграрних наук України» (вул. Жовтневий масив, буд. 12, с.Клепініно, Красногвардійський район, АР Крим, 97010, ЄДРПОУ 23263287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології захисту рослин» (вул. Долгоруківська, 38, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, ЄДРПОУ 33130930) заборгованість за договором №47/23 від 19.04.2013 в розмірі 188990,69 грн. з урахуванням індексу інфляції 2223,14 грн., 3 % річних 2431,65 грн., а також судовий збір в розмірі 3872,91 грн.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Суддя І.А. Іщенко