Рішення

від 26.02.2014 по справі 910/20922/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20922/13 26.02.14

За позовом Дочірнього підприємства «Адідас-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм»

про стягнення 61 880, 25 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Климчук А.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Адідас-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» про стягнення заборгованості за контрактом на поставку товару № 2011-PRGDA-NT-09843 від 04.06.2010 р. у розмірі 61 880, 25 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару відповідно до умов вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20922/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до суду з позовом, Дочірнє підприємство «Адідас-Україна» просило в порядку забезпечення позову накласти арешт на банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» в обсязі, достатньому для сплати суми заборгованості та відшкодування судових витрат.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При вирішення питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду.

Тож, з огляду на те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на рахунки боржника, приймаючи до уваги вищенаведене суд відмовляє позивачу у задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.01.2014 р. справу № 910/20922/13 передано судді Удаловій О.Г. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2014 р. суддею Удаловою О.Г. справу № 910/20922/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.02.2014 р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р. справу № 910/20922/13 передано для подальшого розгляду судді Пригуновій А.Б. у зв'язку з її виходом з відпустки.

У даному представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали Господарського суду міста Києва направлялись на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та отримані представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм», що підтверджується підписом останнього на зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.02.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2010 р. між Дочірнім підприємством «Адідас-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» укладено контракт на поставку товару № 2011-PRGDA-NT-09843, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товари Reebok колекції весна-літо 2011 року, кількість, асортимент та ціна якого вказані у специфікації, що є невід'ємною частиною контракту.

За змістом п. 3.10.1. контракту відповідачу встановлено рейтинг В, а відтак - відповідно до п. 3.10.2. відповідач зобов'язаний розрахуватись за отриманий товар з відстроченням платежу не пізніше 45 календарних днів з дати відвантаження.

Контракт, відповідно до п. 8.1.,набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками обох сторін та діє до 07.10.2011 р., а в частині сплати заборгованості за товар, штрафних санкцій, та неустойки - до моменту повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 21.12.2010 р. до контракту № 2011-PRGDA-NT-09843 від 04.06.2010 р. номер контракту змінено на № 20111-PRGDA-CR-098843.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 27.12.2010 р. до контракту № 2011-PRGDA-NT-09843 від 04.06.2010 р. гарантійний платіж у розмірі 64 243, 00 грн. зараховується 28.03.2011 р. як оплата за поставку партії товару відповідно до контракту № 20111-PRGDA-CR-098843 від 04.06.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 209 723, 25 грн., що підтверджується накладною № SI0291491 від 17.02.2011 р., копію якої долучено до матеріалів справи.

22.06.2011 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» з претензією про сплату заборгованості за контрактом № 20111-PRGDA-CR-098843 від 04.06.2010 р. у розмірі 209 723, 25 грн.

Листом № 37 від 07.09.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» зобов'язалось погасити заборгованість у сумі 512 468, 50 грн. регулярними платежами щомісячно.

Також наявними у справі банківськими виписками Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» підтверджується сплата відповідачем грошових коштів у розмірі 83 600, 00 грн.

Тож, матеріалами справи підтверджується часткове виконання відповідачем зобов'язань за контрактом № 20111-PRGDA-CR-098843 від 04.06.2010 р. на загальну суму 147 843, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 20111-PRGDA-CR-098843 від 04.06.2010 р., щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 61 880, 25 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

За умовами договору № 20111-PRGDA-CR-098843 від 04.06.2010 р. відповідач зобов'язаний розрахуватись за отриманий товар з відстроченням платежу не пізніше 45 календарних днів з дати відвантаження.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, обґрунтованих заперечень проти заявлених вимог не надав.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару, враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним грошових зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 61 880, 25 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спік-Тайм» (04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 9, кв. 100, код ЄДРПОУ 32454164), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, код ЄДРПОУ 24251899) заборгованість у розмірі 61 880, 25 (шістдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят грн. 25 коп.) грн. та 1 720, 50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.03.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.