Рішення

від 04.03.2014 по справі 2-403/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/2522/14

Головуючий у першій інстанції Чебан А.П.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2014 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Виноградової Л.Є.

Кононенко Н.А.

при секретарі Жус І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на самочинне будівництво за апеляційною скаргою прокурора Татарбунарського району Одеської області (в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області) на додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 червня 2013 року,

встановила:

02 березня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, у якому просив визнати за ним право власності на самочинне будівництво.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що у 2006 року на території бази відпочинку «Електрон» позивачем було побудовано нежитлову будівлю під літ «А», яка розташована на земельній ділянці площею 0,221 га на курорті «Лебедівка» Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та передана позивачу в оренду строком на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Електрон».

Відповідно до вимог про реєстрацію нерухомості Татарбунарським бюро технічної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт на побудовані позивачем будинки відпочинку з будівлями та спорудами. Висновок спеціаліста підтверджує, що вказана нерухомість знаходиться у задовільному стані, відповідає всім нормам законодавства та придатна для подальшої експлуатації за призначенням.

Оскільки фактично ним здійснено побудову вищезазначеної будівлі без погоджень з відповідними службами, вказане будівництво вважається самочинним. Зважаючи на те, що в нього належним чином оформлено право на земельну ділянку, на якій розташована зазначена будівля, даним будівництвом він не порушує права інших осіб, позивач просив в судовому порядку визнати за ним право власності на цей об'єкт.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 травня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Суд першої інстанції визнав за ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю під літ «А», що розташована на земельній ділянці площею 0,221 га на території бази відпочинку «Електрон» на курорті «Лебедівка» Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

11 червня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.

В заяві ОСОБА_3 зазначив, що у його заяві про збільшення позовних вимог, поданої до ухвалення рішення по справі, він просив визнати за ним право власності на базу відпочинку на якій знаходиться: вагончик під літ. «Б», будинок відпочинку під літ. «В», будинок відпочинку під літ «Г», будинок відпочинку під літ. «Д», будинок відпочинку під літ. «Е», будинок відпочинку під літ. «Ж», будинок відпочинку під літ. «З», будинок відпочинку під літ. «І», будинок відпочинку під літ. «К», будинок відпочинку під літ. «Л», будинок відпочинку під літ. «М» та будинок відпочинку під літ. «Н».

У заяві ОСОБА_3 ставилось питання про ухвалення додаткового рішення суду, оскільки судом при ухваленні рішення не було вирішено питання стосовно даних позовних вимог, хоча наявність даного майна на базі відпочинку та підтвердження його наявності є в матеріалах справи (а.с. 45).

В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився.

Додатковим рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 червня 2013 року доповнено рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 травня 2009 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_3 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності, де вказано:

Визнати за ОСОБА_3 право власності на базу відпочинку «Електрон», що розташована по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,221 га, а саме на : будинок відпочинку (вагончик) під літ. «Б» та будинки відпочинку під літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «І», «К», «Л», «М», «Н».

В апеляційній скарзі прокурор Татарбунарського району Одеської області (в інтересах держави в особі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області) просить додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 червня 2013 року скасувати, закрити провадження, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Про час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с. 71-76).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції є необов'язковою, тому справа розглянута у відсутності не з'явившихся сторін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Судова колегія вважає, що з вищевказаним рішенням суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до невірного вирішення справи, а тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України додаткове рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, ст. 15 ЦК України, права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. З ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності особи є її право на майно, яке воно здійснює відповідно до закону.

Як вбачається зі ст. 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що будівництво (реконструкція) об'єкту здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

У процесі проведення самовільної будівлі, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на її здійснення позивачем порушено ст. 5 Закону України "Про основи містобудування", ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. ст. 24, 26 "Про планування і забудову території".

Ч. 1 ст. 376 ЦК України, визначені підстави, за якими будівництво (реконструкція) житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна визнається самочинним, а саме, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надані документи, які підтверджували б законність виконаної реконструкції.

Правилами ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (чинна на момент розгляду справи судами).

Порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках визначений «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» затвердженим наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 7 лютого 2002 року.

Згідно з п.п. 4, 9, 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважаєтся будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VI дозвільний документ (статті 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга ст. 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки правовим підставам для звернення ОСОБА_3 до суду із заявленими вимогами, оскільки чинним законодавством передбачено іншу процедуру прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, порядок проведення державної реєстрації та оформлення права власності на нього.

Матеріали даної справи не містять даних щодо звернення позивача до органів місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинного будівництва, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, а тому висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на вищевказані самочинно збудовані об'єкти є хибними.

При цьому, судова колегія зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу.

На підставі всього вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1-4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу прокурора Татарбунарського району Одеської області (в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області) - задовольнити частково.

Додаткове рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 червня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на самочинне будівництво - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на базу відпочинку «Електрон», що розташована по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,221 га, а саме на: будинок відпочинку (вагончик) під літ. «Б» та будинки відпочинку під літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «І», «К», «Л», «М», «Н» - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді

С.П. Гайворонський

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко