Рішення

від 04.03.2014 по справі 914/295/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2014 р. Справа № 914/295/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Ільницькій М.М.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-К», м. Львів,

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

про: визнання Договору оренди нежитлових приміщень від 30.05.2001 року №Г-0119 продовженим та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Чорний Я.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-К» до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання Договору оренди нежитлових приміщень від 30.05.2001 року №Г-0119 продовженим та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.01.2014 року порушено провадження у справі, прийнято справу до провадження та розгляд справи призначено на 18.02.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 05.02.2014 року рекомендованою поштою №79012 0411972 7, відповідач - 08.02.2014 року рекомендованою поштою №79008 1170206 0 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 18.02.2014 року відкладено на 04.03.2014 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду у справі.

Представник позивача в судове засідання з'явився, 21.02.2014 року подав клопотання (вх. №7331/14), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Верховина-К» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 31214855, знаходиться за адресою: 79012, Львівська область, м. Львів, вул. Гвардійська, буд. 12, кв. 7, що підтверджується Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АА №570548 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АГ №097880 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 25558625, знаходиться за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, пл. Галицька, буд. 15 (докази в матеріалах справи).

30.05.2001 року між Управлінням ресурсів Львівської області, правонаступником якого в сфері розпорядження майном територіальної громади м. Львова є Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Верховина-К» (надалі - позивач, орендар) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г-0119 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець на підставі патенту на право оренди, Наказу від 07.05.2001 року №151-с про затвердження результатів експертної оцінки та попереднього договору від 12.07.2000 року №7823 передав, а орендар прийняв нерухоме майно за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 19 загальною площею 100,5 м. кв. (перший поверх 9,3 м. кв., підвал - 91,2 м. кв.) строком з 30.05.2001 року до 15.12.2008 року.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Як зазначено у частині 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належать суб'єктам господарювання.

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Згідно пункту 2 договору призначенням будівель є хлібопекарське виробництво.

Пунктом 3 договору встановлено, що орендна плата у відповідності до Методики, затвердженої Ухвалою Львівської міської ради від 11.01.2001 року №880, за перший місяць оренди складає 348 грн. 92 коп. без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 6 договору за орендоване приміщення орендар повинен щомісяця до десятого числа сплатити орендну плату за попередній місяць шляхом її перерахунку на розрахунковий рахунок ЖЕКу, на території якого знаходиться об'єкт оренди.

Пунктом 14 договору сторони погодили, що відносини щодо оренди нежитлових приміщень, що знаходяться в комунальній власності міста, регулюються Законами України «Про оренду державного та комунального майна», «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими нормативно-правовими актами України і «Положенням про оренду майна територіальної громади міста Львова».

01.12.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії договору на новий термін.

10.01.2014 року листом №2302-28 відповідач повідомив позивача про відмову від продовження дії договору оренди, оскільки такий припинив свою дію 15.12.2008 року внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (належним чином завірена копія листа відповіді в матеріалах справи).

Так, з підстав наведеного позивач зазначає, що укладений між сторонами 30.05.2001 року Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-0119 є пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283 ГК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне положення міститься в частини першій статті 759 ЦК України.

Частина перша статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Приписами частини першої статті 764 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, термін дії договору визначений з 30.05.2001 року до 15.12.2008 року. 01.12.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії договору на новий термін, а відповідач заперечив проти такого укладення тільки 10.01.2014 року, тобто, більш ніж через шість років після визначеного законом терміну.

Також про продовження дії договору свідчать і фактичні дії відповідача, зокрема, як вбачається із поданого позивачем Акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2013 року, відповідачем позивачу в період з 01.01.2011 року по 01.11.2013 року нараховувались платежі за користування орендованими за договором приміщеннями, котрі позивачем сплачувались у повному обсязі. Станом на 01.11.2013 року заборгованість позивача перед відповідачем зі сплати орендної плати за договором відсутня. Вказаний Акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками юридичних осіб - сторін договору (належним чином завірена копія в матеріалах справи).

Окрім того, наявність між сторонами правовідносин з приводу оренди майна за договором підтверджується складеним комісією Львівського комунального підприємства «Старий Лев», котре є балансоутримувачем орендованого позивачем майна, Актом обстеження від 12.12.2013 року №12/12, з якого вбачається, що орендоване позивачем приміщення обладнане водопостачанням, каналізацією, електроосвітленням, знаходиться в задовільному технічному стані та використовується орендарем за цільовим призначенням, визначеним договором. З підстав наведеного зроблено висновок про відсутність порушення умов Договору оренди нежитлових приміщень від 30.05.2001 року №Г-0119 (належним чином завірена копія акту обстеження долучена до матеріалів справи)

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.01.2010 року №26.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 4.1 постанови від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» Пленум Вищого господарського суду України зазначає наступне. Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Таким чином, судом встановлено, що після спливу строку дії договору оренди від 30.01.2001 року жодна із сторін не заперечила проти продовження строку його дії протягом одного місяця, як це встановлено нормами статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та статті 764 ЦК України, а навпаки, своїми діями сторони підтвердили продовження строку дії цього договору.

Виходячи з системного аналізу приписів статтті 764 ЦК України, частини четвертої статті 284 ГК України та частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» пролонгація договору відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї з сторін про припинення договору, а відтак не потребує окремого судового врегулювання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що договір оренди №Г-0119 продовжено на той самий термін і на тих самих умовах, тобто до 30.06.2016 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання Договору оренди нежитлових приміщень від 30.05.2001 року №Г-0119 продовженим на термін 7 років, 6 місяців та 15 днів, оскільки права позивача не порушені відповідачем, так як станом на дату подання позову вказаний договір оренди не припинив свою дію в силу положень статті 764 ЦК України та статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та є продовженим до 30.06.2016 року.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України та залишити сплачений за подання позовної заяви до суду квитанцією від 29.01.2014 року №78 судовий збір в розмірі 1 218 грн. 00 коп. за позивачем.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 27, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

04.03.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 06.03.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.