Рішення

від 24.02.2014 по справі 916/2831/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р.Справа № 916/2831/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Босак О.М.,

від відповідача - Ткаченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А." про стягнення 134 221,42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" звернулось господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А" про стягнення заборгованості за договором № 21/01 від 21.01.2013 р. в сумі 130 269,90 грн., посилаючись на наступне.

21.01.2013 р. між ТОВ „Акваспецстрой" та ТОВ „Комерційна фірма С.О.В.А." було укладено договір № 21/01 на виконання робіт, відповідно до п. 1.1 якого відповідач зобов'язується на власний ризик виконати відповідно до умов договору роботи згідно технічного завдання замовника та цін, а замовник зобов'язується прийняти по завершенню виконання робіт та оплатити їх в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 3.1 договору розрахунки здійснюються замовником у безготівковій формі шляхом прямого грошового переказу на розрахунковий рахунок виконавця, за виставленими виконавцем рахунками. Тобто ТОВ „Акваспецстрой" здійснювалася оплата на рахунок ТОВ „Комерційна фірма С.О.В.А." шляхом перерахування грошових коштів як попередньої оплати згідно виставлених рахунків-фактур.

Як стверджує позивач, на виконання умов зазначеного договору ним було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 308400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 19 від 28.01.2013 р. на суму 13 800,00 грн.;

- № 54 від 11.02.2013 р. на суму 4 000,00 грн.;

- № 85 від 26.02.2013 р. на суму 40 600,00 грн.;

- № 108 від 27.02.2013 р. на суму 250 000,00 грн. - аванс за послуги техніки.

Так, за ствердженням позивача, всього за період з 21.01.2013 р. по 30.04.2013 р. ТОВ „Акваспецстрой" було прийнято роботи на загальну суму 179737,50 грн., що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт № ОУ - 0000002 від 31.01.2013 р. в розмірі - 13 800,00 грн. з ПДВ, № ОУ - 0000008 від 28.02.2013 р. в розмірі - 24 150,00 грн. з ПДВ, № ОУ - 0000011 від 29.03.2013 р. в розмірі - 78 287,50 грн. з ПДВ, № ОУ - 0000015 від 30.04.2013 р. в розмірі 63 500,00 грн.

Між тим позивач зазначає, що оскільки згідно п. 9.6 договору його було укладено на строк 4 місяці, до 21.05.2013 р., то на момент припинення договірних відносин у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість у розмірі 128 662,50 грн.

Так, після закінчення дії договору позивач листом від 30.05.2013 р. № 01-03/242 запропонував відповідачу продовжити дію договору, але на змінених умовах, які було запропоновано обговорити. Проте, відповіді на зазначений лист позивач не отримав, тому листом від 14.08.2013 р. останній звернувся до відповідача з вимогою про повернення залишку коштів в розмірі 128 662,50 грн. на поточний рахунок позивача. Листом № 6 від 22.08.2013 р. відповідач розмір боргу визнав, але запропонував погасити цей борг шляхом укладення договору переуступки боргу, на що позивач не погодився.

При цьому позивач зазначає, що з урахуванням того, що письмова вимога про повернення коштів була отримана відповідачем 21.08.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа, останнім днем сплати було 28.08.2013 р. Отже, на думку позивача, починаючи з 29.08.2013 р. відповідач зберігав у себе належні позивачу кошти без достатньої правової підстави. Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України таке майно підлягає поверненню потерпілій стороні, тобто позивачу.

Наразі позивач стверджує, що кошти в розмірі 128 662,50 грн. відповідачем не були повернуті.

До того ж, позивач посилається на ст. 536 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач наголошує, що у зв'язку з тим, що договором не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно за аналогію закону позивачем згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України нараховано проценти на рівні облікової ставки НБУ, яка з 13.08.2013 р. встановлена у розмірі 6,5% згідно постанови НБУ № 315 від 09.08.2013 р. Відтак, за розрахунком позивача, сума процентів станом на 15.10.2013 р. склала - 1099,80 грн.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування 3% річних, починаючи з 29.08.2013 р. по 15.10.2013 р., що склали 507,60 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 21/01 від 21.01.2013 р. суму боргу в розмірі 128 662,50 грн., 3% річних в сумі 507,60 грн., та проценти за користування чужими коштами в сумі 1099,80 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2013 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2831/2013, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 48-50) визнав наявність суми боргу у розмірі 128662,50 грн., вказуючи при цьому, що згоден сплатити борг шляхом підписання угоди переуступки боргу, так як підприємство не мало можливості з квітня 2013 року виконати в повному обсязі роботи та у підприємства дуже скрутне фінансове становище, про що позивача було повідомлено як усно, так і письмово (листом № 6 від 22.08.2013 року). При цьому відповідач наголошує, що жодним чином не порушував вимоги ст.ст. 536, 1214 ЦК України, тобто гроші, отримані у якості авансу, не використовувалися в своїх цілях. Відтак, відповідач заперечує щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 1214 ЦК України у сумі 1099, 80 грн., а також щодо стягнення трьох процентів річних від прострочення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Під час розгляду справи позивачем були надані письмові пояснення (а.с. 97-99), в яких позивач наголошує на тому, що на момент закінчення дії договору у відповідача залишився аванс в розмірі 128 662,50 грн., при цьому роботи на зазначену суму виконані не були. Відтак, на думку позивача, оскільки законом не встановлено строку, коли особа, яка утримує кошти без достатніх правових підстав, зобов'язана їх повернути, листом від 14.08.2013 р., який отриманий відповідачем 21.08.2013 р., позивач поставив перед відповідачем вимогу про повернення зазначених коштів. Після отримання 21.08.2013 р. від позивача вимоги про повернення коштів та невиконання даного зобов'язання в семиденний строк встановлений законодавством (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), відповідач має нести відповідальність за утримання коштів без достатніх правових підстав.

Також позивачем було зазначено, що питання щодо вартості та переліку робіт, які були закриті актами виконаних робіт, не є предметом позовних вимог і жодною із сторін зазначені факти не оспорюються як щодо фактів, так і щодо їх правових оцінок. Позивач наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на зазначену суму було виконано будь-які додаткові роботи, або було погоджено номенклатуру, вартість та строк виконання таких робіт в період дії договору. Отже, на думку позивача, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання на підставі ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати: внаслідок збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

10.02.2014 р. позивачем було подано до господарського суду Одеської області заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 110-111), відповідно до якої позивачем, крім раніше заявлених, також заявлено до стягнення 3% річних за період з 16.10.2013 р. по 10.02.2014 р. включно в сумі 1247,85 грн., а також проценти за користування чужими коштами за вказаний період в сумі 2703,67 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 128 662,50 грн. - основного боргу, 1755,45 грн. - 3% річних та 3 803,47 грн. - процентів за користування чужими коштами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

21 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А." (виконавець) було укладено договір № 21/01 на виконання робіт (а.с. 9-13), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується на власний ризик виконати відповідно до умов договору роботи, згідно технічного завдання замовника та цін, а замовник зобов'язується прийняти по завершенню виконання робіт та оплатити їх в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором. Під роботами в даному договорі розуміється: комплекс усіх необхідних робіт (заходів), за допомогою техніки, яка вказана в додатку 1, згідно технічного завдання замовника.

Вартість робіт визначається у актах виконаних робіт, ґрунтуючись на кошторис в додатку 1, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки здійснюються замовником у безготівковій формі шляхом прямого грошового переказу на розрахунковий рахунок виконавця, за виставленими виконавцем рахунками.

Згідно п. 4.1 договору здавання-приймання виконаних робіт оформлюється актом приймання виконаних робіт, та рахунком про вартість виконаних робіт, які готуються виконавцем та подаються замовнику. Не пізніше 1 робочого дня з дня отримання від виконавця зазначених в п. 5.1 цього договору документів замовник зобов'язується прийняти роботи, виконані виконавцем, шляхом підписання поданих актів, або направляє виконавцю письмову обґрунтовану відмову від прийняття робіт, відповідно до якої сторони складають акт з переліком недоробок, що мають бути усунені виконавцем належним чином та у вказаний в акті строк. Після усунення недоробок виконавцем, замовник підписує акт та оплачує виконання виконавцем роботи у порядку, визначеному договором (п. 4.2 договору).

П. 4.3 договору визначено, що при неотриманні виконавцем підписаного замовником акту протягом 3-х робочих днів від дня їх передачі, і не отримання зауважень замовника, роботи вважаються виконаними належним чином та прийнятими замовником і підлягають беззастережній оплаті замовником в порядку, визначеному договором. Виконавець виконує роботи у відповідності до технічного завдання замовника (п. 4.4 договору).

Так, відповідно до п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання узятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із умовами договору та із діючим законодавством України.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В свою чергу укладений між позивачем та відповідачем договір № 21/01, який за своєю суттю відноситься до договорів підряду, є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і є обов'язковим для виконання його сторонами у відповідності з положеннями ст. 629 ЦК України.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Також за приписами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, на виконання умов вказаного договору позивачем було здійснено попередню оплату шляхом перерахування відповідачу грошових коштів на загальну суму 308 400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 15-18):

- № 19 від 28.01.2013р. на суму 13 800,00 грн.;

- № 54 від 11.02.2013р. на суму 4 000,00 грн.;

- № 85 від 26.02.2013р. на суму 40 600,00 грн.;

- № 108 від 27.02.2013р. на суму 250 000,00 грн. - аванс за послуги техніки.

При цьому вказану сплату ТОВ „Акваспецстрой" було здійснено відповідно до п. 3.1 договору на підставі виставлених відповідачем рахунків № СФ-0000004 від 24.01.2013 р., № СФ-0000006 від 08.02.2013 р., № СФ-0000013 від 25.02.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 21.01.2013 року по 30.04.2013 року відповідачем були виконані роботи на суму 179 737,50 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі виконаних робіт № ОУ-0000002 від 31.01.2013 р. в розмірі на суму 13800,00 грн. з ПДВ, № ОУ-0000008 від 28.02.2013 р. на суму 24 150,00 грн. з ПДВ, № ОУ-0000011 від 29.03.2013 р. на суму 78 287,50 грн. з ПДВ, № ОУ-0000015 від 30.04.2013 р. на суму 63500,00 грн. (а.с. 19-22).

Між тим з огляду на те, що згідно п. 9.6 договору його було укладено на строк 4 місяці до 21.05.2013 р., відповідно договірні правовідносини між сторонами були припинені у зв'язку з закінченням дії договору. При цьому судом встановлено, що договір не було пролонговано.

Так, після закінчення дії договору позивач листом від 30.05.2013 р. № 01-03/242 (а.с. 23) запропонував відповідачу продовжити дію договору, але на змінених умовах, які було запропоновано обговорити. Проте, відповіді на зазначений лист позивач не отримав, тому листом від 14.08.2013 р. (а.с. 24), останній звернувся до відповідача з вимогою про повернення залишку коштів в розмірі 128 662,50 грн. на поточний рахунок позивача. Листом № 6 від 22.08.2013 р. відповідач розмір боргу визнав, але запропонував погасити цей борг шляхом укладення договору переуступки боргу, на що позивач не погодився.

Отже, на момент припинення договірних відносин у відповідача в користуванні залишилась сума коштів в розмірі 128 662,50 грн., при цьому роботи на зазначену суму відповідачем не були виконані. Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що на зазначену суму було виконано будь-які додаткові роботи, або було погоджено номенклатуру, вартість та строк виконання таких робіт в період дії договору.

Оскільки закінчення строку дії договору є закінченням дії прав та обов'язків сторін, які визначені договором (ч. 1 ст. 631 ЦК України), то з моменту закінчення строку дії договору (тобто 21.05.2013 р.) зазначені кошти є такими, що утримуються відповідачем без достатніх правових підстав.

Між тим відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні ;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.

В силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи з викладеного та з огляду на припинення укладеного між сторонами договору, на виконання якого позивачем було перераховано спірну суму, суд доходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності у відповідача обов'язку по поверненню спірної суми коштів. В свою чергу спірна сума коштів в розмірі 128662,50 грн. підлягає поверненню позивачу з огляду на положення ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки законом не встановлено строку, коли особа, яка утримує кошти без достатніх правових підстав, зобов'язана їх повернути, відповідно з урахуванням того, що письмова вимога позивача про повернення коштів була отримана відповідачем 21 серпня 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа (а.с. 25), останнім днем сплати вказаних коштів було 28 серпня 2013 року.

Однак, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, спірну суму коштів, які утримуються останнім без достатніх правових підстав, не були повернуті позивачу.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 128 662,50 грн.

В свою чергу, на думку позивача, відповідач має нести відповідальність за утримання коштів без достатніх правових підстав.

Так, згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють спірні відносини, не передбачений. Тому у даному випадку слід застосовувати аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як зазначено в п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлення судом факту факт користування відповідачем належними позивачу коштами, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем, починаючи з 29.08.2013 р. по 10.02.2014 р. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, як в даному випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаних процентів, суд вважає його правильним. Відтак, сума нарахованих процентів з урахуванням облікової ставки НБУ у розмірі 6,5%, яка встановлена з 13.08.2013 р. згідно постанови НБУ № 315 від 09.08.2013 р., становить:

- за період з 29.08.2013 р. по 15.10.2013 р.(48 дн.) - 1099,80 грн. (128662,50 грн. /100% х 6,5% / 365 дн. х 48 дн.);

- за період з 16.10.2013 р. по 10.02.2014 р.(118 дн.) - 2703,67 грн. (128662,50 грн. /100% х 6,5% / 365 дн. х 118 дн.).

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню сума процентів за користування коштами позивача в розмірі 3803,47 грн . (1099,80 грн. + 2703,67 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А." 3% річних в сумі 1755,45 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Визначальним у цьому випадку є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання.

В п. 6.2, 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, грошове зобов'язання у відповідача перед позивачем виникло на підставі ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

З огляду на те, що у відповідача існує грошове зобов'язання перед позивачем, а інший розмір процентів не встановлений договором, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати коштів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних за період з 29.08.2013 р. по 10.02.2014 р., що складають в сумі 1755,45 грн ., у т.ч.

- за період з 29.08.2013 р. по 15.10.2013 р.(48 дн.) - 507,60 грн. (128662,50 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 48 дн.)

- за період з 16.10.2013 р. по 10.02.2014 р.(118 дн.) - 1247,85 грн. (128662,50 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 118 дн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 134 221,42 грн. (128 662, 50 грн. основного боргу + 1755,45 грн. 3% річних + 3 803,47 грн. проценти за користування чужими коштами).

Разом з тим судом не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами і трьох процентів річних з огляду на те, що гроші, отримані у якості авансу, не використовувалися відповідачем в своїх цілях, тому не порушувались вимоги ст.ст. 536, 1214 ЦК України, а також у підприємства дуже скрутне фінансове становище. Адже, як зазначалось, ці обставини не звільняють відповідача від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 612 ЦК України). При цьому доказів в обґрунтування своїх доводів щодо неможливості виконання зобов'язання з поважних причин відповідач не надав. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А." про стягнення 134 221,42 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Комерційна фірма С.О.В.А." (65101, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 2; код ЄДРПОУ 38436947, р/р 2600883053788 в ПАТ „ГРАНТ" м. Харків", м. Одеса, МФО 351607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Акваспецстрой" (67555, Одеська область, Комінтернівський район, с. Сичавка, вул. Центральна, буд. 10; код ЄДРПОУ 32129970, р/р 26000310140001 в Філії АБ „Південний" м. Одеса, МФО 328964) суму боргу у розмірі 128662/сто двадцять вісім тисяч шістсот шістдесят дві/грн. 50 коп., проценти за користування коштами у розмірі 3803/три тисячі вісімсот три/грн. 47 коп., 3% річних у розмірі 1755/одна тисяча сімсот п'ятдесят п'ять/грн. 45 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2684/дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/грн. 43 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2014 р.

Суддя Петров В.С.