Постанова

від 03.03.2014 по справі 801/6674/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2014 року о 16:46 Справа №801/6674/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Ільясов Г.Є., Славгородська І.В.; від відповідача - Горбань А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Майбел"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Закрите акціонерне товариство "Майбел" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.03.2013 року №0005081502, №0002831501, №0005101502 та №0005091502.

Позов мотивовано тим, що висновки ДПІ в акті перевірки, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, зроблені на підставі нічим не підтверджених допущень про фіктивність укладених між позивачем та контрагентами договорів.

Ухвалами суду від 11.07.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Провадження у справі зупинялось та в судовому засіданні неодноразово оголошувалась перерва у зв'язку з витребуванням у сторін необхідних доказів.

Ухвалою суду від 07.10 2013 року замінено відповідача - Державну податкову інспекцію в м. Сімферополь АР Крим на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Ухвалою суду від 07.11.2013 року по справі призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по справі.

03.02.2014 року від експертної установи до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у адміністративній справі №801/6674/13-а у зв'язку з несплатою вартості експертизи.

Ухвалою суду від 04.02.2014 року провадження по справі поновлено з 20.04.2014 року.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Правова позиція відповідача викладена в письмових запереченнях (т. 6 а.с. 14-17).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як юридична особа, ідентифікаційний код 22229967, зареєстрований у якості платника ПДВ (т. 1 а.с. 213, 214, т. 2 а.с. 15).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво фруктових і овочевих соків; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля напоями; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у. (т. 1 а.с. 214).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП «Строітель-плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, ТОВ «Бренд Строй», код за ЄДРПОУ 36165567, ПП «Сіті Буд», код за ЄДРПОУ 37081640 за період січень-березень 2010 року, лютий-березень, жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 27.02.2013 року №1230/15.2/22229967 (далі - Акт) (т. 1 а.с. 12-33).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п.5.3.9 пп. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами і доповненнями, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.10.2010 року, із змінами і доповненнями, в результаті чого донараховано податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 57015 грн., у тому числі по періодам: 1 квартал 2010 року - 12015 грн., 1 квартал 2011 року - 40000 грн., 4 квартал 2011 року - 5000 грн.;

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями), а також в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого донараховано ПДВ за лютий 2011 року у сумі 4000 грн. Зменшено від'ємне значення ряд. 24 на суму 2133 грн., а саме у січні 2010 року на суму 1197 грн., у лютому 2010 року на суму 936 грн. Зменшено від'ємне значення поточного податкового періоду ряд. 19 на суму 5000 грн., а саме у березні 2011 року на суму 4000 грн., у жовтні 2011 року на суму 1000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.03.2013 року №0005081502 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4000,00 грн.; №0002831501 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 57015,00 грн.; №0005101502 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2133,00 грн.; №0005091502 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5000,00 грн. (т. 1 а.с. 34-37).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх у Державній податковій адміністрації в АР Крим (т. 1 а.с. 78-85).

ДПС в АР Крим в листі від 22.03.2013 року №42 залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а первину скаргу позивача - без задоволення; збільшила суму штрафних санкцій, визначену у податковому повідомленні-рішенні №0005081502 на 1,00 грн. та збільшила на 270,00 грн. суму зменшення від'ємного значення з ПДВ за березень 2010 року, визначену у податковому повідомленні-рішенні №0005091502 (т. 1 а.с. 87-94).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями та збільшенням суми штрафних санкцій, позивач оскаржив їх у Міністерстві доходів і зборів України (т. 1 а.с. 95-104).

Міністерство доходів і зборів України в листі від 17.06.2013 року №5015/6/99-99-10-0115 залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення (т. 1 а.с. 105-108).

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про фіктивність укладених між позивачем та контрагентами: БВП «Строітель-плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, ТОВ «Бренд Строй», код за ЄДРПОУ 36165567, ПП «Сіті Буд», код за ЄДРПОУ 37081640 правочинів, які спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, судом встановлено наступне.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та контрагентами сформована на підставі висновків актів «Про неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності»: №37/22/31263808 від 11.04.2012 року по БВП «Сторітель-Плюс», №27/22/37081640 від 06.04.2012 року по ПП «Сіті Буд» в яких зазначено, що сумнівний податковий кредит, отриманий БВП «Строітель-плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Сіті Буд» від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарський діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання.

Такий факт як несплата контрагентом відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

У позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем оскаржуваних повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств, а Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 року, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Закон №334), порядок оподаткування податком на додану вартість до набрання чинності ПК України було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та податку на додану вартість до вказаних періодів позивач мав керуватися нормами вищезазначених законів, а за всі наступні періоди - нормами розділів ІІІ, V Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону №334 платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Норми аналогічного змісту встановлено й розділом IV Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на прибуток підприємств з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України (п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3 Закон №168).

Відповідно до п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.6 ст.1 Закону №168 визначено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону № 168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені у розділі V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168 у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду". Починаючи з 01.01.2011 року згідно з п.199.1 ст.199 розділу V ПК України діє аналогічна норма: "У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях".

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Наведені законодавчі положення також дозволяють зробити висновок, що окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, виникнення права платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження фактичної економічної діяльності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктами 2.4 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року №88, передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Судом встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами: БВП «Строітель-плюс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Сіті Буд».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено договір з ПП «Сіті Буд» №412 від 05.10.2011 року, згідно з яким Виконавець (ПП «Сіті Буд») зобов'язується надати послуги з електромонтажних робіт (т. 1 а.с. 38-39), а Замовник (позивач) зобов'язується прийняти надані послуги та роботи і сплатити їх.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем було надано акт здачі-приймання електромонтажних робіт від 30.10.2011 року на суму 6000,00 грн., у тому числі ПДВ 1000,00 грн. (т. 1 а.с. 40).

На підтвердження факту сплати отриманих робіт, позивачем надано банківські виписки (т. 1 а.с. 41, 42).

За датою виникнення податкових зобов'язань ПП «Сіті Буд» склало податкові накладні №20 від 07.10.2011 року на суму 1000,00 грн., у тому числі ПДВ 166,67 грн. та №9 від 05.10.2011 року на суму 5000,00 грн., у тому числі ПДВ 833,33 грн. (т. 1 а.с. 43, 44), які, на думку суду, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту у позивача, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства.

Так, в зазначених податкових накладних видом цивільно-правового договору вказаний договір поставки №412 від 05.10.2011 року, коли предметом зазначеного договору є надання послуг з електромонтажних робіт, а в номенклатурі постачання товарів/послуг продавця взагалі вказані підрядні роботи монтажу АСКУЕ.

Окрім цього, 31.01.2011 року позивачем було укладено договір підряду з ТОВ «Бренд Строй», згідно з яким Замовник (позивач) отримує, а Підрядник (ТОВ «Бренд Строй») виконує за рахунок Замовника підрядні роботи з монтажу, налагодженню та здачі в експлуатацію системи АСКУЕ (т.1 а.с. 45).

На підтвердження виконання умов договору, позивачем було надано акт здачі-приймання електромонтажних робіт за березень 2011 року на суму 48000,00 грн., у тому числі ПДВ 8000,00 грн. (т. 1 а.с. 50).

На підтвердження факту сплати отриманих робіт, позивачем надано банківські виписки (т. 1 а.с. 48, 52).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Бренд Строй» склало податкові накладні №195 від 01.02.2011 року на суму 24000,00 грн., у тому числі ПДВ 4000,00 грн. та №99 від 22.03.2011 року на суму 24000,00 грн., у тому числі ПДВ 4000,00 грн. (т. 1 а.с. 49, 51), які, на думку суду, також не можуть бути підставою для формування податкового кредиту у позивача, у зв'язку з невідповідністю податкових накладних нормам чинного законодавства.

Як вбачається з податкових накладних видом цивільно-правового договору вказаний договір про виконання робіт №163 від 01.02.2011 року, номенклатурою постачання товарів/послуг продавця вказані підрядні роботи монтажу АСКУЕ, тоді як позивачем було укладено з ТОВ «Бренд Строй» договір підряду №б/н від 31.01.2011 року.

Окрім цього, позивач зазначив, що ним було укладено договори з ПП «Сіті Буд» та ТОВ «Бренд Строй» з метою виконання вимоги ПАТ «Крименерго» від 17.12.2007 року про встановлення системи АСКУЕ.

На підтвердження використання отриманих від ПП «Сіті Буд» та ТОВ «Бренд Строй» робіт та послуг позивачем надано акт введення в експлуатацію автоматизованої системи обліку електричної енергії - локальне устаткування збору та обробки даних промислової експлуатації від 03.10.2011 року, підписаний ПАТ «Крименерго» та позивачем (т. 6 а.с. 237).

З зазначеного акта вбачається, що електромонтажні роботи були виконані згідно з проектом, розробленим фірмою: ФОП ОСОБА_4; пусконалагоджувальні роботи виконані фірмою: ФОП ОСОБА_4; монтажні роботи обладнання складової автоматизованої системи обліку електричної енергії виконані фірмою: ФОП ОСОБА_4, а отже іншою ніж ПП «Сіті Буд» та ТОВ «Бренд Строй» особою.

Відтак, надані позивачем первинні документи не можуть бути прийняти судом в якості належних доказів, у зв'язку з невідповідністю цих документів нормам, визначеним у чинному законодавстві, та через відсутність зв'язку між укладеними договорами та зазначеними первинними документами, які були надані на підтвердження реальності господарських операцій, у зв'язку з чим позивач також не мав права включати втирати з придбання у ПП «Сіті Буд» та ТОВ «Бренд Строй» робіт на послуг до складу валових витрат.

17.09.2009 року позивачем було укладено договір №4/1070 на перевезення вантажів автомобільним транспортом з БВП «Строітель-плюс» (т. 1 а.с. 53).

На підтвердження виконання умов договору позивачем було надано акти виконаних робіт по наданню транспортних послуг (т. 1 а.с. 54-61), а також товарно-транспортні накладні (т. 6 а.с. 139, 146, 149, 152, 157, 160, 163, 170, 173, 180, 183), які не можуть розглядатися судом в якості належних доказів, на підтвердження реальності господарських операцій з БВП «Строітель-плюс», та не можуть бути підставою для віднесенні витрат з придбання у БВП «Строітель-плюс» послуг до валових витрат, у зв'язку з наявністю порушень при складанні зазначених документів.

Так, товарно-транспортні накладні були заповнені частково: зазначено лише, що вантаж був прийнятий водієм-експедитором, а ким, в якій кількості та чи був взагалі цей товар доставлений вантажоодержувачу не зазначено.

У зв'язку з неможливістю підтвердити належно оформленими документами реальність господарських операцій, виписані БВП «Строітель-плюс» податкові накладні (т.1 а.с. 62-69) не можуть бути підставою для формування податкового кредиту у позивача.

З урахуванням того, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені первинні документи, а також реальність господарської операції, так само як і для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло права на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та на віднесення до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з ПП «Сіті Буд», ТОВ «Бренд Строй» та БВП «Строітель-плюс» за період січень-березень 2010 року, лютий-березень, жовтень 2011 року.

Вивчивши матеріали справи, надані позивачем документи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У судовому засіданні 03.03.2014 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови, постанову у повному обсязі складено 07.03.2014 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.