Рішення

від 05.03.2014 по справі 910/24793/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24793/13 05.03.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАККА ШАНТРЬЄ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКСО»

про стягнення 46 972,31 грн

Судді: Пукшин Л.Г. - головуючий

Грєхова О.А.

Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача: Кобилянський Є.В. - представник за довіреністю від 18.11.13

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 05.03.2014, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАККА ШАНТРЬЄ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКСО» про стягнення 46 972,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.05.2012 між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна № 20, згідно умов якого позивач передав відповідачу у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 31,90 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Сімферопольська, 13-А, кім. 126. В порушення умов договору, відповідач, починаючи з 26.12.2012 по 25.07.2013 не виконував зобов'язання по оплаті орендних платежів та витрат на постачання теплової та електричної енергії, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 18 449, 43 грн. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 17 864,00 грн., упущену вигоду у розмірі 8 932,00 грн, пеню - 1 272,79 грн., інфляційні збитки - 73,72 грн. та 3% річних у розмірі 380,37 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.12.2013 порушено провадження у справі № 910/24793/13 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 29.01.2014.

У судове засідання, призначене на 29.01.2014, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду для долучення до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 29.01.14 розгляд справи відкладався до 22.02.14.

03 лютого 2014 р. представник позивача через канцелярію суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої зазначив, що відповідачем не здійснено жодних дій щодо виконання своїх зобов'язань за договором, а тому позивач збільшує вимоги в частині неустойки в розмірі 26 796,00 грн, пені у розмірі 1 324,70 грн, інфляційні збитки у розмірі 209,90 грн та 3 % річних у розмірі 69,46 грн.

У судове засідання призначене на 22.02.14 сторони не забезпечили явку уповноважених представників про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали.

Ухвалою суду від 19.02.14 вирішено здійснити розгляд колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва справу № 910/24793/13 передано не розгляд колегії суддів у складі Пукшин Л.Г. (головуючий), Грехова О.А., Стасюк С.В.

Ухвалою від 19.02.14 колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначила розгляд у судовому засіданні на 05.03.14.

У судове засідання, призначене на 05.03.14, з'явився представник позивача надав додаткові докази по справі на виконання вимог ухвали суду та просив прийняти до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити та/або зменшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну у бік збільшення кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0209105843492.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

30 травня 2012 року мі товариством з обмеженою відповідальністю «ТАККА ШАНТРЬЄ» (надалі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІКСО» (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір № 20 оренди нерухомого майна (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1.1 договору орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування об'єкт нерухомого майна, загальною площею (з урахуванням коридору, туалетів та сходової клітки) 31,90 кв.м., що розташований за адресою: 02096, м. Київ, вул.. Сімферопольська, 12 а, кімната 126, який обладнаний централізованим опаленням та електропостачанням.

Згідно п. 2.3. договору передача та повернення орендованого майна здійснюється на підставі актів приймання-передачі, в яких визначається технічний стан орендованого майна на момент передачі в оренду та повернення з оренди. Акти приймання-передачі підписуються уповноваженими на це представниками сторін. Майно вважається переданим та прийнятим в орендне користування чи повернутим з орендного користування з моменту підписання акта приймання-передачі. Датою передачі, прийняття та привернення майна є дата підписання акта приймання-передачі.

Як свідчать матеріали справи 01.06.2012 року сторони підписали акт прийому-передачі нерухомого майна, за яким позивач передав, а відповідач отримав у строкове платне користування нерухоме майно за адресою: 02096, м. Київ, вул.. Сімферопольська, 12 а, кімната 126, загальною площею 31,90 кв.м.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору розмір орендної плати а об'єкт оренди складає 70,00 грн за один кв.м. та загальна сума щомісячної орендної плати за користування орендованим приміщенням загальною площею, 31,90 кв.м. складає 2 233,00 грн, в т.ч. ПДВ 372,17 грн.

Згідно з п. 4.3. договору орендар компенсує орендодавцю витрати на постачання теплової енергії та електричної енергії в розмірі витрат, фактично понесених орендодавцем, пропорційно площі, що орендується орендарем. Орендар.

Витрати за теплову енергію, електричну енергію компенсуються орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 банківських днів з дня пред'явлення рахунків, але в будь-якому разі не пізніше 25 числа місяця, який слідує за розрахунковим.

Відповідно до 4.5. договору орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця за наданими рахунками протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю за який сплачуться оренда.

Орендна плата нараховується з дати підписання акта приймання-передачі орендованого майна і до моменту повернення орендованого майна орендодавцю, що підтверджується відповідним актом (п. 4.7. договору).

За доводами позивача відповідачем неналежно виконуються умови договору щодо оплати орендних та комунальних платежі а також щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди, в результаті чого у останнього виник борг щодо оплати орендних платежів в у розмірі 15 631,00 грн та борг з оплати комунальних платіж у розміру 2 818,43 грн за період з грудня 2012 року по липень 2013 року.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості та застосування штрафних санкцій.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в оренду, користування відповідачем об'єктом оренди та нарахування позивачем орендної плати на суму 15 631,00 грн та плати за спожиті комунальні послуги у розмірі 2 818,43 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пунктів 4.3, 4.5, 4.6 договору строк виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати та відшкодуванню комунальних послуг станом на момент вирішення спору настав.

Як вбачається з матеріалів справи (рахунки-фактури) заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди станом на момент вирішення спору становить 18 449,43 грн., з яких:

15 631,00 грн. - заборгованість зі сплати орендної плати;

2 818,43 грн. - заборгованість по відшкодуванню витрат комунальних послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі та по відшкодуванню витрат на утримання приміщення суду не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання по сплаті орендної плати та відшкодуванню комунальних послуг згідно умов договору, тому вимоги про стягнення основної суми заборгованості підлягають задоволенню в сумі 18 449,43 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 324,70 грн., 3% річних у розмірі 472,87 грн та інфляційне збільшення у розмірі 209,90 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 35.5.. договору сторони передбачили, що у разі, якщо орендар прострочить виконання своїх зобов'язань по сплаті орендної плати та компенсації витрат, визначених п. 4.5., він повинен сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який справляється пеня.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 324,70 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, з яким погоджується суд.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунки позивача, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 472,87 грн., обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування інфляційних витрат, то суд зазначає наступне.

Положення ст. 625 ГПК України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем не враховані індекси інфляції, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить від'ємне значення отже вимога про стягнення індексу інфляції в сумі 46,65 грн. задоволенню не підлягає.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у сумі 26 796,00 грн, що розрахований за 6 місяців.

Відповідно до п. 1.4. договору термін оренди визначається з 01 червня 2012 року по 01 червня 2013 року.

Згідно з п. 7.6. договору якщо за 45 календарних днів сторони не попередили одна одну про закінчення строку дії договору, то договір автоматично пролонговується на наступний рік.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо волевиявлення сторін про припинення дії договору оренди, а відтак, враховуючи п. 7.6. договору договір оренди був пролонгований на цей же термін.

В той же час, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 60 від 17.07.2013 р. про розірвання договору та повернення майно за договором у строк 31.07.2013 р. Дана вимога була отримана відповідача 29.07.2013 р., згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вже встановлено судом, відповідачем не виконуються зобов'язання щодо оплати орендних платежів більше трьох місяців (з грудня 2012 р. по червень 2013 р.), а тому позивач скористався правом, передбаченим ст. ст. 782 Цивільного кодексу України щодо відмови від договору.

Частиною другою статті 782 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач отримав вимогу про розірвання договору 29.07.2013 р., а тому позивач погоджується з доводами позивача що договір вважається розірваним з 30.07.2013 р.

Згідно з приписами ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідач припустився прострочення повернення майна, а тому позивач, посилаючись на норми закону, просить суд стягнути з відповідача неустойку, яка за розрахунком позивача становить 26 796,00 грн.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання повернути об'єкт оренди в розмірі 26 796,00 грн. є обґрунтованою, нарахованою відповідно до законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 13 398,00 грн суд зазначає наступне.

Приписами частини 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Проте судом встановлено, що позивачем при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено доказів вжиття ним заходів, для їх одержання у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 13 398,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАККА ШАНТРЬЄ» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСКО» (02091, м. Київ, вул.. Харківське Шосе, буд. 56, кв. 596, ідентифікаційний код 37906203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«ТАККА ШАНТРЬЄ» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13 ідентифікаційний код 33400586) заборгованість за договором оренди у розмірі 18 449 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок дев'ять) грн 43 коп., неустойку у розмірі 26 796 (двадцять шість тисяч сімсот дев'яносто шість) грн 00 коп., пеню у розмірі 1 324 (одну тисячу триста двадцять чотири) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 472 (чотириста сімдесят дві) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 1 417 (одну тисячу чотириста сімнадцять) грн 08 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.03.2014 року

Судді Пукшин Л.Г. - головуючий

Грєхова О.А.

Стасюк С.В.