Рішення

від 04.03.2014 по справі 910/23133/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23133/13 04.03.14

За позовом Державної акціонерної холдингової компанії «Артем»

до Приватного акціонерного товариства «Аура»

про стягнення 7 515 562, 21 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Козаренко С.М. за довіреністю № 18-2098 від 05.12.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Аура» (далі - відповідач) про стягнення 7 515 562, 21 грн. боргу. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/23133/13 та призначено її до розгляду на 15.01.2014 р.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 04.02.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23133/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/23133/13 та призначено її до розгляду на 04.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/23133/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/23133/13 та призначено її до розгляду на 04.03.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 04.03.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.03.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Протягом 2009 - 2010 р.р. позивачем за усною домовленістю з відповідачем було поставлено останньому товар на загальну суму 13 803 645, 72 грн. на підставі наступних видаткових накладних:

- № 007591 від 07.10.2009 р. на суму 6 153 521, 45 грн. (виріб 9Б-1101к - 1 шт., виріб БУ-72 - 1шт., виріб БУ-72 - 2 шт., виріб БУ-72 - 1 шт., виріб Стриж-М - 1 шт., виріб В-287 - 47 шт., виріб 9П-1023 - 79 шт., виріб 9Р-1023 - 78 шт., виріб ПК-47-01 - 5 шт., виріб 36Т - 3 шт., виріб 9Д-1023 - 100 шт.);

- № 007592 від 13.10.2009 р. на суму 1 141 691, 80 грн. (виріб БУ-72 - 7 шт.);

- № 007914 від 26.02.2010 р. на суму 1 589 374, 33 грн. (виріб ПК47-01 - 7 шт.);

- № 008032 від 29.03.2010 р. на суму 4 919 058, 14 грн. (виріб Ш-522 - 212 шт.).

До матеріалів справи також долучено листи (замовлення) № 2314/09-П від 07.10.2009 р., № 0469/10-П від 23.02.2010 р., № 0759/10-П від 29.03.2010 р. та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданих відповідачем: № 000263/2 від 07.10.2009 р., № 000328 від 23.02.2010 р., № 000345 від 29.03.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, за поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково, сплативши 3 310 533, 44 грн.: 19.05.2010 р. - 1 141 691, 80 грн., 19.05.2010 р. - 2 047 258, 84 грн., 11.05.2011 р. - 121 582, 80 грн.

Листом за № 26-пр від 31.08.2011 р. позивач звернувся до відповідача з претензією щодо сплати боргу за поставлений товар.

У відповідь, листом за № 2417/11 від 07.09.2011 р. відповідач повідомив позивача про наявність у нього непогашеної дебіторської заборгованості.

Сторонами також було підписано Акт звірки взаємних розрахунків за липень 2011 року, з якого вбачається, за змістом якого сальдо на користь позивача склало 10 568 959, 62 грн.

30.01.2013 р. сторонами було підписано Протокол про залік взаємних однорідних вимог, згідно з яким припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боргові зобов'язання сторін одна перед одною на суму 2 977 550, 07 грн., у зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем за спірними поставками товару склав 7 515 562, 21 грн.

Оскільки відповідач в добровільному порядку остаточного розрахунку з позивачем так і не провів, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні щодо поставок товару містять його найменування, кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на час розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аура» (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 2/10; код ЄДРПОУ 21665301) на користь Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 2/10; код ЄДРПОУ 14307699) 7 515 562 (сім мільйонів п'ятсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 21 коп. основного боргу та 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.03.2014 р.

Суддя В.С. Ломака