Постанова

від 04.02.2014 по справі 21-469а13

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим (далі - Міськрада), треті особи: Ялтинське міське управління земельних ресурсів, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень та державних актів,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міськради від 22 липня 2009 року № 647 «Про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0551 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (садиба) за адресою: АДРЕСА_1, 2-д (блок-секція «Б»), на землях Ялтинської міської ради (існуючий жилий будинок)» (далі - рішення № 647);

- визнати протиправним та скасувати рішення Міськради від 2 липня 2009 року № 648 «Про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0552 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (садиба) за адресою: АДРЕСА_1, 2-б, на землях Ялтинської міської ради (існуючий жилий будинок)» (далі - рішення № 648);

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 502521, виданого 1 листопада 2009 року ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,0551 га, кадастровий № 0111900000:01:013:0183, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, 2-д (блок-секція «Б»);

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 502522, виданого 22 жовтня 2009 року ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,0552 га, кадастровий № 0111900000:01:013:0182, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, 2-в.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що оскаржувані рішення прийняті Міськрадою з порушенням земельного законодавства, оскільки земельні ділянки, які передані у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3, накладаються на земельну ділянку, передану їй у власність, і значно зменшують її розмір.

Суди встановили, що 22 липня 2009 року Міськрада прийняла рішення № 647 та № 648, якими передала земельні ділянки площею 0,0551 та 0,0552 га у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно.

На ці земельні ділянки 1 листопада 2009 року ОСОБА_2 та 22 жовтня 2009 року ОСОБА_3 видано державні акти на право власності.

Також встановлено, що рішенням Міськради від 19 червня 1996 року № 7 акціонерному товариству «Яліта» (далі - Товариство) у постійне користування надана земельна ділянка площею 0,078 га та у тимчасове користування на умовах оренди - земельна ділянка площею 0,22 га для будівництва 4-квартирного жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Міськради від 25 вересня 1998 року № 316(7) Товариству наданий дозвіл на продаж ОСОБА_4 ј частки домоволодіння, б/н, літ. «Г» незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 на ділянці площею 0,22 га та зобов'язано ОСОБА_4 в установленому законом порядку переоформити земельну ділянку площею 0,22 га.

За договором купівлі-продажу від 9 жовтня 1998 року Товариство продало ОСОБА_4 блок-секцію «Г» незавершеного будівництва 4-квартирного будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,22 га по АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1.6 рішення Міськради від 28 грудня 2000 року № 29 було припинене право користування Товариством земельною ділянкою загальною площею 0,298 га, надану для будівництва та обслуговування 4-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1. По ј частці земельної ділянки було надано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спільне часткове постійне користування загальною площею 0,0998; Ѕ частка земельної ділянки була залишена за Міськрадою.

ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 30 квітня 2002 року придбала у ОСОБА_4 блок-секцію «Г» незавершеного будівництва 4-квартирного жилого будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, б/н, та розташований на земельній ділянці площею 0,22 га.

Рішенням виконавчого комітету Міськради від 26 жовтня 2006 року № 1722 зазначеній блок-секції «Г» привласнений номер будинку 2-г. Після прийняття цього рішення придбана позивачкою блок-секція «Г» стала окремою будівлею (будинком № 2-г), а Ялтинське бюро технічної інвентаризації завело інвентарну справу і встановило площу присадибної земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.

Рішенням Міськради від 30 травня 2007 року № 433 позивачці наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,068 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, 2-г, на землях Міськради з наступною передачею у власність.

На підставі вищевказаного рішення та договору купівлі-продажу рішенням Міськради від 6 червня 2008 року № 104 (далі - рішення № 104) затверджена технічна документація по землеустрою на переоформлення права власності на земельну ділянку площею 0,068 га. Ця земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, 2-г; припинено право постійного користування на земельну ділянку ОСОБА_4.

На підставі рішення № 104 ОСОБА_1 6 березня 2012 року виданий державний акт серії ЯЛ № 892322 на право власності на земельну ділянку площею 0,068 га, що на 0,0061 га більше площі земельної ділянки, яка фактично знаходиться у користуванні ОСОБА_1.

Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим постановою від 16 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2013 року, постанову місцевого суду скасував та відмовив у задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 зазначила, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Глави 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК). Просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2013 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ухвалі від 20 березня 2012 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми Глави 19 ЗК.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Главою 19 ЗК визначено підстави та порядок набуття громадянами і юридичними особами права на землю.

Зокрема, згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов висновку, що до ОСОБА_1 перейшло право на земельну ділянку площею 0,055 га, що становить ј частину від земельної ділянки, на якій розміщений спірний будинок, виходячи з того, що позивачка придбала саме таку частину будинку.

Проте такий висновок суду не ґрунтується на законі, оскільки розмір земельної ділянки, на яку відповідно до вимог частини четвертої статті 120 ЗК має право особа, до якої перейшло право власності на частину будівлі або споруди, має бути визначений пропорційно частці цієї особи у вартості будівлі або споруди, якщо інше не передбачено договором. Суди ж у справі, що розглядається, не встановили ні вартості будинку, в якому ОСОБА_1 придбала блок-секцію, ні частки позивачки у цій вартості.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції йдеться про те, що рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2012 року, постановленим у порядку цивільного судочинства, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міськради, треті особи: Ялтинське міське управління земельних ресурсів, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень та державних актів.

У зазначеному рішенні суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, та у судових рішеннях, постановлених адміністративними судами у справі, що розглядається, йшлося про одні й ті ж рішення Міськради, одні й ті ж державні акти на право власності на земельну ділянку, участь в обох справах брали одні й ті ж особи.

Зважаючи на неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення в тотожній справі, що набрало законної сили, суд касаційної інстанції повинен був належним чином з'ясувати та навести у своєму рішенні висновки щодо того, чи належить розглядати справу в порядку адміністративного судочинства, чи є тотожними розглянуті судами різних юрисдикцій справи за позовами ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень Міськради про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання недійсними виданих на підставі цих рішень державних актів на право власності на земельні ділянки.

За наявності підстав для закриття справи суд мав прийняти рішення відповідно до вимог статей 157 та 228 КАС.

Проте зазначені обставини залишилися поза увагою суду касаційної інстанції, хоча вони мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості розгляду справи за правилами, встановленими КАС.

Оскільки оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України не узгоджується з вимогами чинного законодавства, вона підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Судді:ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов