Ухвала

від 10.02.2014 по справі к/9991/66930/11-с

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/66930/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 р.

у справі №2а-1140/10/2770

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.07.2010 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.12.2009 р. №0001560231/0 та від 10.02.2010 р. №0001560231/1.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу у період з 16.11.2009 р. по 20.11.2009 р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача щодо відображення в податковому обліку господарської операції за рішенням Господарського суду м. Севастополя від 09.06.2009 р. у справі № 5020-5/224 по взаємовідносинах з ТОВ «Ріанта» (код 32412790) за період з 01.06.2009 р. по 30.10.2009 р., про що складено акт від 23.11.2009 р. №118/23-1/25750044, яким встановлено порушення позивачем п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у невключені до складу податкового зобов'язання за вересень 2009 року суми податку на додану вартість у розмірі 381 427,00 грн. за датою першої події - перереєстрація права власності за ТОВ «Ріанта» на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з набранням законної сили рішення Господарського суду м.Севастополя від 09.06.2009 р. у справі №5020-5/224.

На підставі проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.12.2009 р. №0001560231/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 495 855,10 грн., у т.ч. 381 427,00 грн. за основним платежем та 114 428,11 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2010 р. №0001560231/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Господарського суду м.Севастополя від 09.06.2009 р. у справі № 5020-5/224, яке набрало законної сили 26.06.2009 р., за позовом ТОВ «Ріанта» до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» СМР, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Севастопольської міської Ради, про припинення загальної пайової власності на об'єкт нерухомого майна - вбудовані приміщення, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Косарева, 1, за ТОВ «Ріанта» визнано право власності на вбудовані приміщення загальною площею 4450,2 кв.м.

Також, рішенням Господарського суду м. Севастополя перераховано з депозитного рахунку суду вартість частки у спільному майні у розмірі 2 288 563,00 грн., внесеної платіжними дорученнями ТОВ «Ріанта» від 04.06.2009 р. № 27, від 05.06.2009 р. № 28, на рахунок Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Згідно довідки КП «БТІ і ДРОНІ» від 21.10.2009 р. № 8349 право власності на будівлю універсаму за адресою: м.Севастополь, вул. Косарева,1, було перереєстровано на ТОВ «Ріанта» на підставі рішення Господарського суду м. Севастополя від 09.06.2009 р.

Після набрання законної сили судовим рішенням, безпосередньо на рахунок позивача, було перераховано грошові кошти у сумі 2 288 563,00 грн., внесені на депозитний рахунок суду ТОВ «Ріанта», у якості суми вартості частки у спільному майні.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, отримані позивачем кошти є об'єктом оподаткування та повинні були бути віднесені останнім до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана операція з перерахунку коштів не є операцією з поставки товарів або послуг у розумінні положень п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вона не заснована на договорі та не має кваліфікуючої ознаки - волевиявлення у отримувача коштів на здійснення такої операції.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» під оподатковуваними операціями для цілей цього Закону маються на увазі будь-які операції платників податку, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

Перелік оподатковуваних операцій визначений п. 3.1 ст. 3 зазначеного Закону . До цього переліку, зокрема, належать поставки товарів або поставки послуг (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» ).

Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів -будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами , умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до ст.ст.18,19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється за заявою правовласника (правоотримувача) однієї з сторін правочину, згідно якого виникло речове право на підставі документа, що підтверджує відповідне речове право. Зокрема, до таких документів віднесено рішення суду про речові права на нерухоме майно, обмеження цих прав, яке набуло законної сили. Таким чином, рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що засвідчує право власності на нерухоме майно та його перехід до іншого набувача.

З матеріалів справи вбачається, що перереєстрація права власності в КП «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна Севастопольської міської ради» відбулася 30.09.2009 р. Саме подія переходу права власності на об'єкт нерухомого майна від позивача до ТОВ «Ріанта» стала підставою для висновку податкового органу про те, що у відповідному періоді відбулася операція з поставки товару.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка призводить до зміни в структурі активів чи зобов'язань, власному капіталі суб'єкта господарювання.

З огляду на вказані норми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що відчуження основних фондів, зокрема за визначену грошову компенсацію, є передачею права власності на такі основні фонди до набувача. Умова проведення даної господарської операції за рішенням суду не передбачає особливого порядку відображення відповідних змін в структурі активів та зобов'язань платника податків, а отже вказана операція є операцією з поставки товарів, у зв'язку з чим виникає об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

При цьому, обґрунтовано зазначено про те, що оскільки при реалізації майна, грошові кошти, отримані в якості компенсації, надійшли у розпорядження позивача, на момент такого перерахування ці кошти належать вказаному власнику, тому у останнього виникає податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

За наведених обставин, у відповідача були наявні правові підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України , відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 р. у справі №2а-1140/10/2770 скасувати, постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 15.07.2010 р. у справі №2а-1140/10/2770 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.