Постанова

від 20.01.2014 по справі 804/388/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 р. Справа № 804/388/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Різниченко О.О.

представник відповідача Тронько В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Общепроммаш» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Общепроммаш» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств від 21.11.2013 р. №0002672201 на суму 7695,00 грн., у тому числі основного платежу в сумі 6156,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1539,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що у період з 23.08.2013 р. по 29.08.2013 р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047) за період вересень, жовтень 2012 р.

По результатам проведення вказаної перевірки податковим органом було складено Акт від 09.09.2013 р. № 355/222/33704675 (надалі - Акт перевірки), яким встановлені порушення вимог ч.1 ст. 203, 215, 216, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України) по правочинах, здійснених позивачем з ПП «Радіобудзв'язок» (ЄДРПОУ 34408455), ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура» (ЄДРПОУ 35395730) та ТОВ «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047); пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 6151,11 грн.

На підставі Акту, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств від 21.11.2013 р. №0002672201 на суму 7695,00 грн., у тому числі основного платежу в сумі 6156,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1539,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок органами державної податкової служби передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів ДПС, строки їх проведення, оформлення перевірок.

Відповідно до п. 73.3 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Аналогічні приписи містяться у п.п. 10, 12, 16 Порядку періодичного подання інформації органам ДПС та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1245 (далі -Порядок).

Згідно з п.10 Порядку, у запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було направлено до позивача запит про надання пояснень та документального підтвердження (лист від 17.06.2013 р. №8111/10/22.2-35).

Відповідно до вказаного запиту відповідач просить надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин з ТОВ «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047) на загальну суму податку, що врахована позивачем у складі податкового зобов'язання з ПДВ на суму 4886, 00 грн., у тому числі за вересень 2012 р. на суму 2915,00 грн. та за жовтень 2012 р. на суму 1971,00 грн.

Крім того, запит містить перелік первинних документів, яких запропоновано надати.

Суд має врахувати, що податковим органом направлено запит про надання пояснень та документального підтвердження виключно відносно контрагента ТОВ «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047), тоді як висновок щодо нереальності здійснення господарських операцій зроблений відносно ПП «Радіобудзв'язок» (ЄДРПОУ 34408455), ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура» (ЄДРПОУ 35395730) та ТОВ «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047).

Отже, позивач не був зобов'язаний надавати до податкового органу первинні документи по контрагентам ПП «Радіобудзв'язок» (ЄДРПОУ 34408455), ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура» (ЄДРПОУ 35395730).

На питання суду відносно цієї обставини, відповідач пояснив, що останнім при дослідженні руху товарів (купівлі/продажу) встановлено зазначених контрагентів, проте чи був продаж/купівля товару йому невідомо.

Крім того, згідно наявних в матеріалах справи первинних документів позивач мав господарські відносини не з ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура» (ЄДРПОУ 35395730), а з ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура Запоріжжя» (ЄДРПОУ 35064529).

На питання суду щодо встановлення цієї обставини, відповідач пояснив, що останнім допущено механічну помилку.

Позивачем на вказаний запит надано контролюючому органу документи по переліку згідно наявного в матеріалах справи опису (лист №29/07-2013 від 29.07.2013 р.).

Проте, відповідачем призначено проведення перевірки згідно наказу №153 від 23.08.2013 та відповідно до п. 79.2 ст. 79, ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Позивач зазначив, що наказ про проведення перевірки ним отримано не було.

Дана обставина не була спростована відповідачем під час судового засідання.

Відносно суті встановлених порушень.

У ході перевірки встановлено взаємовідносини позивача з наступними контрагентами:

1. ПП «Радіобудзв'язок» (ЄДРПОУ 34408455) згідно договору купівлі-продажу №37 від 01.08.2011 р.

Документи підтверджуючі транспортування товару, факт сплати за послуги/товари (банківські виписки, платіжні доручення) до перевірки не надавались.

Згідно запиту контролюючого органу від 17.06.2013 р. №8111/10/22.2-35 документи не витребовувалися.

2. ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура Запоріжжя» (ЄДРПОУ 35064529) згідно договору поставки №13 від 08.02.2011 р.

Документи підтверджуючі транспортування товару до перевірки не надавались.

Згідно запиту контролюючого органу від 17.06.2013 р. №8111/10/22.2-35 документи не витребовувалися.

З Акту перевірки вбачається, що позивач не є кінцевим споживачем придбаної продукції у ПП «Радіобудзв'язок» та ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура Запоріжжя».

Придбані товари позивачем було реалізовано ТОВ «Грант-Тайм» (ЄДРПОУ 38123047).

Позивачем не надано до перевірки договори купівлі-продажу з ТОВ «Грант-Тайм».

На підставі зазначеного позивачем зроблений висновок, що правочини нібито укладені між позивачем та підприємствами покупцями не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Крім того, вказаний висновок відповідача зроблений з врахуванням вироку Ленінського районного суду м. Луганська від 15.02.2013 р., яким було встановлено, що посадові особи ТОВ «Грант-Тайм» під час здійснення господарської діяльності у період з вересня 2008 р. по березень 2011 р. діючи у складі організованої групи, скоїли ряд злочинів, пов'язаних з наданням незаконних фінансових послуг.

Проте, взаємовідносини позивача з вказаним контрагентом відбувалися з серпня по листопад 2012 р., що не відповідає часовому періоду протягом якого, посадові ТОВ «Грант-Тайм» здійснювали злочинну діяльність відповідно до вказаного вироку.

Тому, при вирішенні справи по суті, суд не може приймати дану обставину як належний та достатній доказ.

Щодо посилання контролюючого органу на відсутність договору купівлі-продажу з ТОВ «Грант-Тайм» слід врахувати наступне.

Фактично господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Грант-Тайм» (код ЄДРПОУ 38123047) підтверджено такою первинною бухгалтерською документацією: рахунок фактура №СФ-0000018 від 30.08.2012 p.; рахунок-фактура №СФ-0000023 від 17.10.2012 р.; видаткова накладна №РН-0000330 від 30.10.2012 p.; видаткова накладна №РН-0000286 від 11.09.2012 p.; податкова накладна №9 від 07.09.2012 p.; податкова накладна №17 від 29.10.2012 p.; довіреності на отримання ТМЦ, банківські виписки.

Згідно додаткових пояснень позивача, договору, як окремого документу покупець (ТОВ «Грант-Тайм») та продавець (ТОВ «Общепроммаш») не підписували. Договір був укладений у відповідності до вимог положень ст. 207 Цивільного Кодексу України, шляхом його фіксації в кількох документах, якими обмінялися сторони. Зазначена стаття Цивільного кодексу визначає такий правочин як такий, що вчинений у письмовій формі, враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України.

Можливість такого порядку укладення господарського договору встановлена також ст. 181 Господарського Кодексу України, де зазначено, що: допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дана позиція підтверджується положеннями абз. 4, 5 п. 20 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України N 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України». Де визначено, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам статті 207 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, укладення договору поставки між ТОВ «Общепроммаш» та ТОВ «Грант-Тайм» відбувалося шляхом подання пропозиції (оферти) з боку позивача, а саме наданням товару разом з зазначеними рахунками-фактурами та видатковими накладними, та прийняттям її (акцепту), а саме отриманням товару та його оплатою, з боку ТОВ «Грант- Тайм».

Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних по контрагенту ТОВ «Грант-Тайм».

Суд зазначає, що безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Крім того, у Акті перевірки не встановлено відсутності товарно-транспортних накладних відносно контрагента, взаємовідносини з яким перевірялися. Висновок про їх відсутність відповідач зробив під час судового засідання.

Враховуючи встановлені податковим органом порушення, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження господарських відносин з контрагентом відносно якого проводилася перевірка (ТОВ «Грант-Тайм») позивачем до суду надано видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, довіреності на отримання ТМЦ, банківські виписки.

Суд звертає увагу, що у Акті перевірки не встановлено порушень заповнення первинних бухгалтерських документів позивача (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин з контрагентом ТОВ «Грант-Тайм».

Посилання податкового органу на відсутність документів по контрагентам ПП «Радіобудзв'язок» та ТОВ «Торгівельний Дім «Арматура Запоріжжя» не може враховуватися судом при вирішення справи, оскільки, такі документи ним не запитувались, про що зазначалося раніше.

Дослідження первинних документів, які опосередковують господарські відносини між позивачем та ТОВ «Грант-Тайм» свідчить, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих товарів.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу контролюючих органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, в контексті встановлених контролюючим органом порушень слід зазначити, що платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Окрім зазначеного, листом від 07.12.2012р. № 10968/0/71-12/10-1417/4503, ДПС України повідомило, що при здійсненні контрольно - перевірочної роботи територіальним органам ДПС слід враховувати, що за порушення правил ведення даних податкового обліку (безпідставне формування витрат з податку на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість) суб'єкт господарювання несе відповідальність у відповідності до норм податкового законодавства, а не у відповідності до цивільно - правових норм. Оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства. Інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтовування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства, цивільного, фінансового тощо.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Общепроммаш» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Общепроммаш» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств від 21.11.2013 р. №0002672201 на суму 7695,00 грн., у тому числі основного платежу в сумі 6156,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1539,00 грн.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Общепроммаш» судовий збір в сумі 172,05 грн. (сто сімдесят одна грн., 05 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 23 січня 2014 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 23.01.14 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко