Рішення

від 03.03.2014 по справі 916/3404/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2014 р.Справа № 916/3404/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ"; в особі, якою є Київська філія Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт";

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОКОНГРЕС";

про стягнення

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Пономарьов Є.А. (за довіреністю).

Від відповідача: Мінжирян В.П. (за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ : 09.12.2013р. за вх. №5194/13 Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ" в особі, якою є Київська філія Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОКОНГРЕС" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки у розмірі 478 081,05 грн.

Ухвалою суду від 20.01.2014 року, відповідно до розпорядження голови господарського суду Одеської області Волкова Р.В. від 17 січня 2014 року у зв'язку із знаходженням судді Меденцева П.А. у відпустці, справу №916/3404/13 було прийнято до провадження суддею Гутом С.Ф.

Ухвалою суду від 03.02.2014 року, у зв'язку з виходом судді Меденцева П.А. з відпустки, розпорядженням голови суду від 03.02.2014 року, справу №916/3404/13 прийнято до провадження суддею Меденцевим П.А.

Позивач на позовних вимогах наполягає, надаючи до суду додаткові пояснення по справі та заяву про припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 24 932,15 грн., які розглянуті судом, задоволені та долучені до матеріалів справи.

Відповідач відзив на позов не надав, проте під час розгляду справи у судовому засіданні від 03.03.2014 року відповідач визнав наявність основного боргу та не заперечував проти нарахованих позивачем річних і пені.

У судовому засіданні 03.03.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ" в особі, якою є Київська філія Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОКОНГРЕС" було укладено договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 84/3КІ, за умовами якого продавець зобов'язувався здійснювати постачання товарів безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити отриманий товар.

З позову вбачається, що сторони узгодили наступне: - загальна кількість товару, „еквівалент ціни товару", „погоджений курс", асортимент, ціна, строки поставки, оплати та умови оплати товару, що постачається за даним договором, визначаються сторонами на кожну окрему партію товару у доповненнях до нього (п. 1.2. договору); - базові умови поставки: продавець постачає товар покупцю на умовах „Франко-склад" (EXW), Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1 (п. 2.1. договору); - датою поставки вважається дата, вказана у накладних на відпуск товару (п. 2.4. договору); - ціна товару, що постачається продавцем вказується сторонами в доповненнях до договору і визначається сторонами як „тверда ціна" та „попередня ціна" (п. 3.1. договору); - загальна ціна цього договору визначається як сума вартості доповнень до цього договору (п. 3.6 договору); - покупець зобов'язаний оплатити прийнятий ним товар в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в строки, встановлені в доповненнях до договору (п. 4.1. договору); - за згодою Покупця можливий відпуск товару з перевищенням кількості та асортименту узгодженого Сторонами. У разі прийняття товару, що не вказаний в доповненнях до договору, відповідач тим самим надав свою згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару, зазначеного в видаткових накладних, та зобов'язується оплатити товар, що був прийнятий ним, згідно п. 2.5. договору в строк, що вказано в останньому доповненні (п. 2.5., 4.2., 4.3. договору); - покупець оплачує отриманий ним товар в строк, що указано в останньому доповненні до цього договору (п. 4.3. договору); - за порушення строків оплати переданого товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (ч. 1 п. 11.2. договору); - договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного його виконання (п. 13.1. договору).

Також позивач зазначає, що до договору поставки між сторонами були підписані та скріплені печатками доповнення, в яких було узгоджено асортимент товару, що постачається продавцем, його кількість та ціну, а також строки оплати, а саме: № 1/тк від 17.05.2013р., № 1/п від 28.05.2013р. до договору поставки.

Як вказує позивач, факт передачі продавцем та прийняття покупцем товару на загальну суму 1 421 762,08 грн. підтверджується оформленими видатковими накладними: № 200/3 від 17 травня 2013р., № 250/3 від 29 травня 2013р.

Однак, 08 серпня 2013 року та 13 вересня 2013 року покупець повернув, а продавець прийняв товар на суму 928 732,99 грн., що підтверджується накладними № ВП-0000001 та № ВП-0000002.

Так, позивач стверджує, що відповідач свій обов'язок щодо належного виконання договору в частині розрахунків виконав частково, сплативши позивачу суму в розмірі 53 896380 грн. за поставлений йому товар.

Відтак, за твердженнями позивача, неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань спричинило виникнення заборгованості за договором № 84/3КІ від 17 травня 2013р. постачання товару для виробництва сільськогосподарської продукції, яка станом на подачу позову складала 439 132,29 грн.

Крім того, позивач посилається на те, що в силу ч. 3 ст. 549, ст. 611 ЦК, ст. 232 ГК та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання, що за розрахунками позивача складає 7 141,72 грн.

До того ж відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 11.4 договору позивачем здійснено нарахування 30% річних, розмір яких складає 31 807,04 грн.

20.01.2014 року за вх. №1346/14 позивач повідомив господарський суд, що 02.12.2013 року відповідачем було повернуто товар на суму 6 232,15 грн., що не враховано позивачем при складанні позовної заяви. Також, 18.12.2013 року відповідач перерахував позивачу в рахунок погашення заборгованості за договором № 84/3КІ від 17 травня 2013р. 18 700,00 грн.

Таким чином, станом на 17.01.2014 року заборгованість відповідача становить суму 453 148,90 грн., де: 414 200,14 грн. - основна заборгованість, 31 807,04 грн. - 30% річних, 7 141,72 грн. - пеня.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків:

17 травня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "АГРОСВІТ" в особі, якою є Київська філія Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Агросвіт" (позивач - продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОКОНГРЕС" (відповідач - покупець) уклали договір № 84/3КІ поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції (аркуш справи 21-26), відповідно до п. 1.1. якого, позивач як продавець зобов'язався здійснювати постачання товарів, безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції, покупцю/виробнику такої сільськогосподарської продукції, а саме: насіння, засоби захисту рослин, добрива, який відповідач як покупець зобов'язується прийняти та оплатити відповідно до п. 1.2 цього договору на умовах, що вказуються сторонами в доповненнях. Загальна кількість товару, „еквівалент ціни товару", „погоджений курс", асортимент, ціна, строки поставки, оплати та умови оплати товару, що постачається за цим договором, визначаються сторонами на кожну окрему партію товару у доповненнях до нього (п. 1.2. договору).

В розділі 2 договору сторонами визначено умови поставки. Зокрема, продавець постачає товар на умовах „Франко-склад" (EXW), 28020, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Свердлова, 2/1 (п. 2.1 договору). Датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару (п. 2.4. Договору).

Ціна товару та вартість договору передбачено в розділі 3 договору. Так, ціна товару, що постачається продавцем вказується сторонами в доповненнях до даного договору і визначається сторонами як „тверда ціна" та „попередня ціна" (п. 3.1 договору).

В п. 3.6 договору зазначено, що загальна ціна договору визначається як сума вартості доповнень до нього.

Згідно п. 4.1 договору покупець зобов'язується оплатити прийнятий ним товар в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в строки, встановлені в доповненнях до цього договору. Сторони за окремим доповненням до цього договору можуть вибрати іншу форму оплати за переданий товар.

В п. 4.2 договору зазначено, що у разі прийняття покупцем товару, що не вказаний в доповненнях до цього договору, покупець тим самим надає свою згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару, що зазначено в видатковій накладній.

За умовами п. 4.3 договору покупець оплачує товар, що був прийнятий ним, згідно з п. 2.5 даного договору в строк, що вказано в останньому доповненні до цього договору.

Відповідно до положень п. 5.5 договору товар вважається переданим продавцем і отриманим покупцем при підписанні покупцем видаткових документів. Приймання товару за якістю та кількістю проводиться повноважними представниками в момент передачі товару на складі продавця (п. 5.6. договору).

Згідно з п. 8.1. договору право власності на товар, а також пов'язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження (псування) поставленого згідно умов цього договору товару, переходить від продавця до покупця з моменту оформлення та вручення продавцю відповідних видаткових документів.

Строк дії договору визначено в розділі 13 договору. Так, в п. 13.1 договору закріплено, що останній набирає чинності в момент його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, до вищевказаного договору поставки сторонами були підписані доповнення, в яких було узгоджено асортимент товару, що постачається продавцем, його кількість та ціну, а також строки оплати, а саме: доповнення № 1/п від 28.05.2013р., доповнення № 1/тк від 17.05.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 84/3КІ позивач поставив відповідачу товар (добриво, насіння соняшника) на загальну суму 1 421 762,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № 200/3 від 17 травня 2013р. на суму 1 407 765,28 грн. з ПДВ (аркуш справи 31); № 250/3 від 29 травня 2013р. на суму 13 996,80 грн. з ПДВ (аркуш справи 32).

При цьому, поставлену позивачем зазначену продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису відповідача на вищезазначених накладних, який скріплено печаткою відповідача, а також підтверджується довіреностями на отримання ТМЦ № 2 від 17.05.2013р. (аркуш справи 31), № 3 від 29.05.2013р. (аркуш справи 33).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних видаткових накладних.

Однак, згідно видаткових накладних на повернення товару № ВП-0000001 від 08 серпня 2013 року, № ВП-0000002 від 13 вересня 2013 року, № ВП-0000003 від 02 грудня 2013 року відповідачем було повернуто позивачу, а останнім прийнято товар на суму 921 254,41 грн., 7 478,58 грн., та 6 232,15 грн. відповідно. У зв'язку з цим вартість поставленого і прийнятого відповідачем товару склала 486 796,94 грн. (1 421 762,08 грн. - 934 965,14 грн.).

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено, що покупець оплачує отриманий ним товар в строк, що вказаний у відповідному доповненні до договору (п. 4.3. договору).

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній лише частково оплатив вартість поставленого товару, перерахувавши позивачу суму коштів в розмірі 53 896,80 грн. та 18 700,00 грн., про що свідчить надана позивачем до суду картка контрагента ТОВ „БІОКОНГРЕС" станом на 17.01.2014 року, копія банківської виписки про надходження оплат від ТОВ „БІОКОНГРЕС" та довідка про залишок спірної суми станом на 28.02.2014 року.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору складає 414 200,14 грн. (486 796,94 грн. - 72 596,80 грн.).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач визнав та не оспорював.

Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за вищевказаним договором поставки відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару відповідно до умов п. 4, п. 7.2.1 цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 414 200,14 грн.

При цьому в частині позовних вимог про стягнення 24 932,15 грн. суд вважає за необхідне провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку зі сплатою вказаної заборгованості та частковим поверненням товару Товариством з обмеженою відповідальністю „БІОКОНГРЕС" після порушення провадження у справі, та відсутністю предмету спору в даній частині позову.

Разом з тим, відповідно до доповнень до договору № 84/3КІ визначено наступні строки оплати за поставлений товар: у доповненні №1/п від 28.05.2013р. строк оплати: до 30.05.2013р. - 13 996,80 грн.; у доповненні № 1/тк від 17.05.2013р. строк оплати: до 31.05.2013р. - 281 553,06 грн. та до 10.10.2013р. - 1 126 212,22 грн.

З огляду на те, що за умовами договору поставки № 51/3КІ оплата товару мала бути здійснена протягом зазначеного періоду з дня його поставки, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 11.2. договору поставки № 84/3КІ передбачено, що за порушення строків оплати переданого товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, враховуючи наведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 7 141,72 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 31 807,04 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати переданого (поставленого) позивачем товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Як передбачено сторонами в п. 11.4. договору, за порушення грошового зобов'язання, продавець має право вимагати від покупця, а останній зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми.

Отже, з огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі встановлено інший відсоток річних - 30%, відповідно сплаті підлягають саме 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 30% річних.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 30% річних в сумі 31 807,04 грн., розрахунок якого надано до позовної заяви та наведено у поясненнях по справі.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 453 148,90 грн. (414 200,14 грн. основного боргу + 7 141,72 грн. пені + 31 807,04 грн. 30% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „АГРОСВІТ" в особі Київської філії ТОВ „Агросвіт" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню. Відповідно, в частині позовних вимог про стягнення 24 932,15 грн. заборгованості провадження у справі підлягає припиненню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, п. 1-1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОКОНГРЕС" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Комсомольська, 11, код ЄДРПОУ 36913471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „АГРОСВІТ" (28020, Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка, вул. Свердлова, буд. 2/1; код ЄДРПОУ 23233729) в особі Київської філії ТОВ НВФ „Агросвіт" (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, 2/В, офіс 2; код ЄДРПОУ 36360735; р/р 26003304079 в Вишневе відділення № 1КРД АТ „Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) основний борг в розмірі 414 200,14 грн., пеню в сумі 7 141,72 грн., 30% річних в сумі 31 807,04 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 9 561,62 грн.

3. В частині позовних вимог про стягнення 24 932,15 грн. заборгованості провадження у справі - припинити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 07 березня 2014 року.

Суддя Меденцев П.А.