Постанова

від 20.05.2009 по справі 2-25/8278-2008

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-25/8278-2008

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 травня 2009 р.                                                                                    № 2-25/8278-2008  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                                                      Гончарука П.А. (головуючого),

                                                                      Малетича М.М.,

                                                                      Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2009 року у справі № 2-25/8278-2008 за позовом відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" до товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" про стягнення суми, –

Встановив:

У лютому 2008 року відкрите акціонерне товариство "Укртранснафта" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" про стягнення пені в сумі 210080 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 13 липня 2006 року в частині проведення розрахунків, збитків по сплаті податку на землю в розмірі 15739,56 грн. та збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг в розмірі 1350000 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 травня 2008 року справу передано до господарського суду Автономної Республіки Крим за підсудністю.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 210080 грн., збитки по сплаті податку на землю в розмірі 15739,56 грн., збитки по сплаті винагороди за надання юридичних послуг в розмірі 1350000 грн. та судові витрати.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2009 року рішення місцевого суду скасовано частково. Позов задоволено в частині стягнення 15739,56 грн. збитків по сплаті податку на землю. В частині стягнення 210080 грн. пені та 1350000 грн. збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг в позові відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 210080 грн., збитки по сплаті податку на землю в розмірі 15739,56 грн., збитки по сплаті винагороди за надання юридичних послуг в розмірі 1350000 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання і, в силу ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та умов п. 7.2 договору купівлі-продажу, має сплатити пеню за весь час такого прострочення. Крім того, судом зазначено, що оскільки, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині розрахунків за об'єкт нерухомості, позивач не мав можливості передати відповідачу на баланс спірний об'єкт і він знаходився на балансі позивача, останній був вимушений сплачувати податок на землю і ці витрати також підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі, згідно наданому позивачем розрахунку.

Стосовно збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг, місцевим судом зазначено, що необхідність звернення позивача за відповідними послугами обумовлена неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним сторонами договором купівлі-продажу, матеріали справи надання таких послуг позивачу підтверджують, а тому вказана вимога також підлягає задоволенню.

Не погодившись з таким рішенням господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність його скасування в частині стягнення 210080 грн. пені та 1350000 грн. збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг, посилаючись на наступне.

Оскільки 27 червня 2007 року сторонами підписано акт приймання-передачі незавершеного будівництва по вул. Червоноармійській в м. Ялта, яким встановлено, що сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками та підтверджують відсутність будь-яких майнових та фінансових претензій один до одного за договором купівлі-продажу від 13 липня 2006 року, –позивач фактично, в розумінні ст. 605 Цивільного кодексу України, вчинив правочин по звільненню відповідача від його обов'язків за договором в частині обов'язку сплатити пеню.

Разом з тим, стосовно вимоги позивача щодо стягнення збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг, апеляційним господарським судом зазначено, що в разі, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків, а тому така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Висновки господарського суду другої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків по сплаті винагороди за надання юридичних послуг в сумі 1350000 грн. та необхідність задоволення позову в частині стягнення збитків по сплаті податку на землю в розмірі 15739,56 грн. є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Проте, не можна погодитись з висновками як апеляційного господарського суду, так і господарського суду першої інстанції стосовно пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, оскільки обидва, протилежні, висновки зроблені судами з невірним тлумаченням і порушенням норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті приймання-передачі об'єкта нерухомості від 27 червня 2007 року, підписаному обома сторонами у справі, зазначається про відсутність у позивача претензій стосовно договірного зобов'язання відповідача з оплати вартості об'єкта.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України пеня –це різновид штрафної санкції, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, оскільки пеня є штрафною санкцією, а не зобов'язанням за договором купівлі-продажу, кредитор, згідно положень чинного законодавства, мав право пред'явити до відповідача вимогу щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, навіть, якщо у нього відсутні фінансові претензії стосовно основного грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу.

При цьому, попередніми судовими інстанціями не враховано, що відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивач вимагає стягнути з відповідача пеню за період з 12 червня 2007 року (останнього дня розрахунку між сторонами) по 24 червня 2007 року включно, тобто за 13 календарних днів, в розмірі 210080 грн. Проте, зважаючи на вимоги ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг відповідного строку починається з 13 червня 2007 року –дня, наступного за днем, коли відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині вимог про стягнення пені в сумі 210080 грн. не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню, з направленням справи в цій частині та в частині розподілу судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

                ПОСТАНОВИВ:          

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2009 року і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2008 року у справі № 2-25/8278-2008 в частині вимог про стягнення пені в сумі 210080 грн. та судових витрат скасувати і справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2009 року залишити без змін.

Головуючий                                                                                    Гончарук П.А.

Судді                                                                                           Малетич М.М.       

                                                                                                    Могил С.К.