Постанова

від 07.03.2014 по справі 826/17555/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2014 року № 826/17555/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Клін Тех" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві проскасування податкового повідомлення-рішення

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін Тех" (надалі - позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №000952203 від 24.09.2013 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Клін Тех" з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Фірма Аква Транс» за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., ТОВ «ТД «Промторгсоюз» за період з 01.09.2011 р. по 31.10.2011 р., ТОВ «Де-форсес» за період листопад 2010 року та серпень 2011 року, ТОВ «Компанія «Форест 2010» за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., ТОВ «Іланд Груп» за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., ТОВ «Техноком Груп» за період квітень 2010 р., травень 2010 р. та червень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 09.09.2013 р. за №164/26-57-22-03-07/32344827 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступне: згідно реєстру отриманих податкових накладних, додатку 5 до податкової декларації з ПДВ в ході перевірки взаємовідносин ТОВ «Клін Тех» з ТОВ «Фірма Аква Транс» (код ЄДРПОУ 34469324), ТОВ«ТД «Промторгсоюз» (код ЄДРПОУ 37474803), ТОВ «Де-форсес» (код ЄДРПОУ 37317523), ТОВ «Компанія «Форест 2010» (код ЄДРПОУ 36989451), ТОВ «Іланд Груп» (код ЄДРПОУ 37569224), ТОВ «Техноком Груп» (код ЄДРПОУ 36694838) встановлено, що на порушення вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами і доповненнями), п. 44.1 ст. 44, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. №2755-Vl (із змінами і доповненнями), пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-X1V „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(із змінами і доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями), до складу податкового кредиту за перевіряємий період зайво віднесено суму ПДВ в розмірі 786 575,0 грн. по операціях без наявності факту надання товарів, робіт (послуг) від постачальника покупцю та не підтверджених податковими накладними, чим завищено податковий кредит за перевіряємий період на загальну суму 786 575,0 грн., в тому числі за квітень 2010 року на суму 126 564,0 грн., за травень 2010 року на суму 80 158,0 грн., за листопад 2010 року на суму 133 481,0 грн., за вересень 2011 року на суму 135 786,0 грн., за жовтень 2011 року - на суму 93 695,0 грн., за грудень 2011 року на суму 129 058,0 грн., за квітень 2012 року на суму 87 833,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000952203 від 24.09.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 836 420,25 грн., в тому числі за основним платежем 579 853,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 256 556,25 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «ФІРМА АКВА ТРАНС» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір №08/11-1 від 08 листопада 2011 року (надалі по тексту Договір №08/11-1).

У відповідності до умов Договору №08/11-1, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує миючі засоби, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена Сторонами у видаткових накладних Постачальника, які є невід'ємною частиною до цього Договору (надалі іменується "товар"). Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України. Постачальник підтверджує, що укладення та виконання ним цього Договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання усіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього Договору не суперечить цілям діяльності Постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів. Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 Договору №08/11-1, Постачальник зобов'язується передати Покупцеві товар разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства України. Покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від Постачальника та оплатити його протягом 45-ти банківських днів з моменту передання товару Постачальником.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «ТД ПРОМТОРГСОЮЗ» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір №05/09-11 від 05.09.2011 року (надалі по тексту Договір №05/09-11).

У відповідності до умов Договору №05/09-11, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує миючі засоби, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена Сторонами у видаткових накладних Постачальника, які є невід'ємною частиною до цього Договору (надалі іменується "товар"). Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України. Постачальник підтверджує, що укладення та виконання ним цього Договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання усіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього Договору не суперечить цілям діяльності Постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів. Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 Договору №05/09-11, Постачальник зобов'язується передати Покупцеві товар разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства України. Покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від Постачальника та оплатити його протягом 45-ти банківських днів з моменту передання товару Постачальником.

Також, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Компанія «Форест 2010» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено Договір про надання послуг №30/3-12 від 30.03.2012 року (надалі по тексту Договір №30/3-12).

В п. 1.1 - п. 3.2 Договору №30/3-12, зазначено наступне: «ИСПОЛНИТЕЛЬ берет на себя обязанности по выполнению комплекса высотно- верхолазных работ, а именно: услуг по комплексной мойке фасада здания (далее - Работы) площадью 15 000 кв.м.(пятнадцать тысяч квадратных метров) на объекте Заказника, который находится по адресу: г. Киев бульвар Перова 36; ЗАКАЗНИК обязуется принять надлежащим образом выполненные работы и оплатить их на условиях данного Договора. ИСПОЛНИТЕЛЬ приступает к выполнению работ с момента подписания настоящего ДОГОВОРА. ИСПОЛНИТЕЛЬ самостоятельно определяет комплектацию, фирмы-производители и марки оборудования для выполнения своих обязательств по настоящему ДОГОВОРУ. Качество выполнения ИСПОЛНИТЕЛЕМ обязательств по ДОГОВОРУ оценивается ЗАКАЗЧИКОМ, который имеет право в любое время работы проверить качество выполнения работ сотрудниками ИСПОЛНИТЕЛЯ и, в случае обнаружения отступлений от санитарных норм, либо выявления иных нарушений условий данного ДОГОВОРА, предъявить ИСПОЛНИТЕЛЮ в течение 24 часов письменную рекламацию. ИСПОЛНИТЕЛЬ обязуется в течение оговоренного с ЗАКАЗНИКОМ времени за свой счет устранить недостатки. Сдача надлежаще выполненных работ от ИСПОЛНИТЕЛЯ ЗАКАЗНИКУ осуществляется по окончанию работ, которые были указаны в счетах и оформляется Актом приема - передачи выполненных работ. ИСПОЛНИТЕЛЬ обязуется: Своевременно и качественно выполнять работы в соответствии с: условиями данного Договора; Нести полную ответственность за ущерб, причиненный ЗАКАЗНИКУ или третьим лицам. Нести полную ответственность за невыполнение или ненадлежащее выполнение своих обязанностей по данному Договору. Нести иные обязанности, вытекающие из данного Договора или предусмотренные действующим законодательством Украины. ЗАКАЗНИК обязуется: Обеспечить Исполнителю условия необходимые для выполнения работ. Своевременно и в полном объёме оплачивать надлежаще выполненные и сданные работы.

Між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «ІЛАНД ГРУП» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено Договір про надання послуг №12/1/12 від 12.1.2012 року (надалі по тексту Договір №12/1/12).

У відповідності до п. 1.1 - п. 2.2 Договору №12/1/12, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується на свій ризик, власними силами виконувати роботи на території, визначеній Замовником, по комплексному прибиранню виробничих та невиробничих приміщень, згідно з переліком робіт, що передбачені згідно Додатку № 1 до даного Договору. Роботи виконуються з використанням інвентарю, чистячих і миючих засобів Виконавця. Виконавець зобов'язаний: Забезпечити виконання цього Договору шляхом підбору кваліфікованого ввічливого персоналу, забезпечення персоналу необхідним обладнанням у робочому стані, якісними миючими засобами, сертифікованими в Україні, іншим допоміжним інвентарем. Виконувати роботи якісно, враховуючи вказівки Замовника, при цьому не перешкоджаючи нормальній діяльності всіх служб Замовника; Нести відповідальність за дотримання робітниками Виконавця правил пожежної безпеки та охорони праці при виконанні робіт на території підприємства Замовника; Перед початком робіт надати Замовнику посвідчення про проходження персоналом інструктажу по техніці безпеки; Нести відповідальність за дотримання робітниками Виконавця Правил внутрішнього трудового розпорядку на території підприємства Замовника. Замовник зобов'язаний: Прийняти за актом належно виконану роботу Виконавцем та оплатити її в розмірі та строки відповідно до умов цього Договору. Оплата здійснюється шляхом переказу Замовником грошових коштів на поточний рахунок Виконавця, або векселем Замовника.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Техніком Груп» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір поставки №03/10-1 від 01.03.2012 року (надалі по тексту Договір №03/10-1).

У відповідності до п. 1.1 п. 2.3 Договору №03/10-1, На умовах даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього Договору (надалі іменується "продукція"), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються згідно рахунку-фактури та видаткової накладної. Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору. Датою поставки вважається дата відпуску товару, що вказана в накладній на відпуск товару. Покупець зобов'язаний отримати товар, перевірити кількість і відповідність до супроводжуючих документів. Місце здійснення поставки продукції Постачальником м. Київ, вул. Г. Юри 20.

Також, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Де-Форсес» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір поставки від 25 листопада 2010 року на поставку миючих засобів.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видатковими накладними, податкова накладна, Актами здачі-приймання робіт (надання послуг), накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

В матеріалах справи містяться договори, первинна документація у відповідності до яких Позивач придбав товар (послуги), що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства.

Суд звертає увагу, що в матеріалах наявна первинна документацію, яка підтверджує, що отримані Позивачем (товари) послуги були використані в межах господарської діяльності, а саме: Акти списання товару, договори поставки, Акти здачі-приймання послуг, Договори про надання послуг та інша первинна документація, яка залучена до матеріалів справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №000952203 від 24.09.2013 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук