Рішення

від 06.03.2014 по справі 917/2600/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2014 р. Справа №917/2600/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопан-Україна", м. Васильків

до Приватного підприємства "Пластбуд", м. Кременчук

про стягнення грошових коштів у сумі 75962,34 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Левченко В.В., довіреність від 20.12.2013 р.

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ : Розглядається позовна заява про стягнення 75962,34 грн., з них: 53312,15 грн. - основна заборгованість за договором поставки обладнання № 010711 від 08 липня 2011 р.; 2665,61 грн. - штрафу; 16495,52 грн. - пені, 3283,53 грн. - 3% річних та 205,53 грн. - інфляційних.

Позивач надав суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 53 312,15 грн. основного боргу, 16 426,64 грн. пені, 2665,61 грн. штрафу, 181,50 грн. інфляційних, 3269,72 грн. річних. Суд приймає заяву до розгляду, у зв"зку з чим позовні вимоги розглядаються у новій редакції.

Позивач наполягає на задовленні позову. Відповідач явку представника у жодне з засідань не забезпечив, хоча про час та місце їх проведень повідомлявся судом шляхом направлення відповідних ухвал на адресу його державної реєстрації (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - арк.справи 62-64). Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

08.07.2011р. між сторонами було укладено договір поставки обладнання №010711 (арк. справи 10-13, оригінал оглянуто у засіданні), згідно якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу лінію МКМ-2 для виробництва ПВХ сендвіч-панелей, розкрійно-порізну машину МКР 5-2 та здійснити заходи щодо монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання персоналу відповідача, а останній зобов"язався прийняти та своєчасно оплатити товар та роботи, за ціною, що вказані у даному договорі (п. 1.1 Договору).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що ціна, повне найменування основного виробу, комплектуючих виробів та складових частин товару, узгоджуються сторонами за умовами даного договору і відображаються у Специфікації, рахунку-фактурі і відповідній видатковій накладній, що після їх належного оформлення і підписання уповноваженими представниками сторін, є невід'ємною частиною договору. Як вбачається з Специфікації №1 (копія в матер. спр. - а.с. - 14), яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, останні погодили тип та загальну вартість товару.

Розділом 3 договору сторони визначили ціну договору, яка складається з вартості обладнання (товару), монтажу, пусконалагоджувальних робіт та навчання персоналу замовника та становить 728250,00 грн.

Пунктом 4.1 договору в редакції Додаткової угоди №1 від 03.01.2012 року передбачено, що відповідач, здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в наступному порядку та розмірі:

- 10% ціни договору, що вказана у п. 3.1 договору - протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку;

- 40% ціни Договору що вказана у п. 3.1 договору - в термін до 10.08.2011 року;

- 100 000,00 грн., в термін до 31.12.2011 р.;

- 264 125,00 грн. - на умовах розстрочення сплати суми платежу, а саме: сплати 11платежів по 24 011,37 грн. щомісяця з лютого по грудень 2012 року до 15 числа місяця.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, відповідно до наданої позивачем видаткової накладної №1 від 05.01.2012 р. (а.с. - 31) відповідачу було передано товар на загальну суму 728250,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується також належним чином оформленою довіреністю №1 від 05.01.2012 року на отримання його представником від позивача товарно-матеріальних цінностей.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України прийняв товар, але не оплатив його в повному обсязі у встановлені у договорі строки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив позивачу 72825,00 грн. (10% ціни договору) - 15.07.2011 року, 291300,00 грн. (40 % ціни договору) - 22.08.2011 року, 50000,00 грн. - 27.12.2011р., 50000,00 грн. - 28.122011р., та 5 платежів по 24011,37 грн. сплачував з певним простроченням, а потім сплачувати платежі припинив (Копії платіжних доручень №408 від 15.07.2011 p., №487 від 22.08.2011 p., №724 від 27.12.2011 p., №725 від 28.12.2011 p., №805 від 05.03.2012 p., №850 від 26.03.2012 p., №935 від 18.04.2012 p., №1046 від 31.05.2012 p., №1079 від 26.06.2012 р., а.с. - 22-30).

Згідно позовної заяви, відповідач за згодою позивача в рахунок оплати передав 28.01.2013 р. продукцію вартістю 26026,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №3391 від 28.01.2013 p. (а.с. - 34), а 31.01.13р. повернув частину обладнання (розкрійна-прорізна машина МКР 5/станок для разкрою сендвич-панелей МКР-5) вартістю 64 730,00 грн., що підтверджується накладною на повернення №1 від 31.01.2013 р. (а.с.- 35).

Таким чином, як зазначає позивач, фактично на дату подання позову відповідач із 728250,00 грн. вартості поставленого обладнання сплатив 674937,85 грн., в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 53312,15 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 07.11.2013 року направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплати кошти за отриманий товар (а.с. -18), що підтверджується квитанцією відділення пошти та повідомленням про вручення. Проте, відповіді на дану претензію від відповідача на адресу позивача так і не надійшло.

Крім того, відповідно до п. 8.1 договору, з урахуванням положень Додаткової угоди №1 від 03.01.2012 р., у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем умов даного договору, а саме несвоєчасного здійснення оплати за товар відповідач платить позивачу за кожний прострочений день пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що діяла у період, за який сплачується пеня пеня.

Згідно з п. 8.2 договору у випадку несвоєчасного здійснення оплати за товар понад 10 календарних днів з відповідача додатково стягується штраф у розмірі 5% від суми несплачених коштів.

Пунктом 8.6 договору в редакції Додаткової угоди №1 від 03.01.2012 р. сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не обмежується шести місячним строком, а нараховується за весь час прострочення виконання зобов'язань.

На підставі вищенаведених пунктів договору та ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, 625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2665,61 грн. штрафу, 16426,64 грн. пені, 3269,72 грн. 3% річних та 181,50 грн. інфляційних втрат (згідно заяви про зменшення позовних вимог).

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 53312,15 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір № 010711 від 08.07.11р., видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, докази часткових проплат) та підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Суд здійснив перевірку нарахувань заявленого до стягнення штрафу та дійшов до висновку про їх правильність.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, то суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 1.9 даної постанови визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). В той же час, ч.5 ст.254 ЦК передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При здійсненні перерахунку пені судом встановлено, що позивачем під час проведення розрахунку було здійснено нарахування пені за період прострочення, до якого включені і дні фактичної оплати. При цьому позивачем не було враховано, що в день проведення оплати зобов'язання було вже відсутнє повністю або зменшено на суму оплати. Крім того, перевіряючи розрахунок пені, доданий до заяви по зменшення позовних вимог, суд виявив, що при обрахуванні пені за період з 31.01.2013р. по 24.12.2013р. (колонка №п/п 17) позивач помилково нарахував пеню на суму платежу - 64 730,00, а не на суму залишку боргу (53 312,15 грн.), що призвело до завищення суми пені.

З урахуванням викладеного вище, суд перерахував пеню, заявлену до стягнення, усунув вказані недоліки; за розрахунком суду, стягненню підлягає 14 453,02 грн. пені; в іншій частині позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з неправильним нарахуванням.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Судом перевірено правильність нарахування 3% річних та інфляційних та встановлено, що при розрахунку річних позивачем допущена та ж помилка у графі 17 (яка призвела до завищення нарахувань) та аналогічна помилка у графі 16 (яка навпаки призвела до занижчення суми річних); за розрахунками суду стягненню підлягає 2988,58 грн. річних. Стосовно інфляційних, то сума, розрахована судом, перевищує заявлену до стягнення, однак суд не виходить за межі позовних вимог та стягує заявлені позивачем 181,50 грн. Також суд вважає правомірними та задовольняє позовні вимоги про стягнення 2 665,61 грн. штрафу.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів ст.49 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Пластбуд" (39621, Потавська область, м.Кременчук, вул.Котлова, 2, ідент.код 32946215, інші реквізити невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопан-Україна" (08600, Київська область, м.Васильків, вул.Паризької комуни, б.36, кв.3, ідент.код 36378763, інші реквізити невідомі) 53 312,15 грн. основного боргу, 14 453,02 грн. пені, 2988,58 грн. річних, 1665,61 грн. штрафу, 181,50 грн. інфляційних, 1669,36 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 11.03.2014р.

Суддя О.С. Мацко