Постанова

від 04.03.2014 по справі 914/4614/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа № 914/4614/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Малех І.Б.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився.

від відповідача (скаржника) - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дажбо", м. Львів, б/ н від 30.01.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2014 року (суддя О. Шпакович)

у справі № 914/4614/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор 2000", м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дажбо", м. Львів,

про cтягнення заборгованості в сумі 82 450, 07 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 21.01.2014 року у справі № 914/4614/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дажбо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" суму боргу 75 895,36грн., пеню у сумі 5 027,89 грн. та 3% річних від прострочених платежів у сумі 1 526,82грн., а також судовий збір у сумі 1 720,50грн.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідачем допущено порушення грошових зобов'язань за договорами поставки, тому вимоги позивача про стягнення вартості поставленого товару та сум пені і відсотків річних згідно ст. 625 ЦК України - повністю обгрунтовані, підтверджені належними і допустимими доказами та відповідають нормам чинного законодавства України та умовам Договорів.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати, мотивуючи це тим, що позивачем при розрахунку суми боргу була допущена помилка і на момент прийняття рішення така сума становила 75395,36 грн., оскільки відповідачем до прийняття рішення 26.12.2013 року було сплачено на користь позивача 500, 0 грн. у погашення існуючого боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з тих підстав, що на момент подання позову сума боргу відповідача становила 75895,36 грн. , який і було стягнуто судом першої інстанції. А додатково подані відповідачем докази про погашення ним боргу в сумі 500, 0 грн. апеляційним господарським судом не повинні братися до уваги, оскільки скаржник не обґрунтував належно неможливість подання таких доказів у суді першої інстанції.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судові засідання, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Ним двічі подавалися клопотання про відкладення розгляду справи, однак такі не були підтверджені належними доказами. Слід зазначити, що апеляційним господарським судом явка представників сторін не визнавалася обов'язковою. Приписами ст.ст. 22, 28 ГПК України зазначено, що брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком, а коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується.

Згідно статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах встановлених строків розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному засіданні.

Апеляційний господарський суд, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе розглядати справу у даному судовому засіданні у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні 18.02.2014 року, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.11.2011 року між сторонами укладено Договір поставки №21/11/11, згідно з умовами якого постачальник передає у власність покупця непродовольчу продукцію в асортименті, кількості та за цінами, що вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність та своєчасно оплатити поставлений товар на умовах договору.

Позивач упродовж листопада місяця 2011р. - грудня місяця 2012р., здійснив поставку Відповідачу товару загальною вартістю 440 383,60грн., що підтверджують двосторонні Видаткові накладні.

Згідно п.4.1. Договору покупець оплачує товар за цінами, що зазначені у рахунках -фактурах, видаткових накладних.

Згідно з умовами п.4.4. Договору, Відповідач зобов'язався здійснювати оплату вартості товару у 30-денний строк з моменту поставки, проте всупереч вищезазначеному відповідач виконав свої грошові зобов'язання лише частково, сплатив грошові кошти в сумі 393 440,00грн.), а відтак, сума боргу відповідача складає 46 943,60 грн.

Згідно п. 5.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до сплати суми, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, за кожен день прострочення платежу.

Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов'язань, передбачених Договором, нараховано:

- пеню у сумі 3 480,26грн., - згідно з умовами п.5.2. Договору (у розмірі подвійної облікової

ставки НБУ (від суми боргу) за кожен день прострочення платежу у межах 6-місячного строку);

-3% річних від прострочених платежів у сумі 1 180,66грн., - згідно з ч.2 ст.625 ЦК України.

Дія Договору від 21.11.2011 припинилась 01.01.2013 року, на продовження господарських відносин сторонами 03.01.2013 року укладено Договір поставки №16/01/13, згідно з умовами якого Позивач 15.05.2013 здійснив поставку Відповідачу товару загальною вартістю 64 002,76грн., що підтверджує двостороння Видаткова накладна №1134 (а.с.51).

Згідно п.4.1. Договору покупець оплачує товар за цінами, що зазначені у рахунках -фактурах, видаткових накладних.

Згідно з умовами п.4.4. Договору від 03.01.2013, Відповідач зобов'язався здійснити оплату вартості товару у 30-денний строк з моменту поставки, проте всупереч вищезазначеному відповідачем грошове зобов'язання виконано лише частково, внаслідок чого утворилася сума боргу в розмірі 28 951,76грн. (з урахуванням факту сплати коштів у сумі 6 900,00грн. та повернення частини товару вартістю 28 151,00грн.).

Згідно п. 5.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до сплати суми, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, за кожен день прострочення платежу.

Позивачем, у зв'язку з порушенням Відповідачем грошового зобов'язання, передбаченого Договором від 03.01.2013, нараховано:

- пеню у сумі 1 547,63грн., - згідно з умовами п.5.2. Договору (у розмірі подвійної облікової

ставки НБУ (від суми боргу) за кожен день прострочення платежу у межах 6-місячного строку);

-3% річних від простроченого платежу у сумі 346,16грн., - згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦКУ.

Сторонами було здійснено звірку взаєморозрахунків за період з 01.11.2011 року по 18.12.2013 року, внаслідок чого складено відповідний акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого станом на 18.12.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 75895,36 грн.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу Відповідача за Договором від 21.11.2011 року та за Договором від 03.01.2013 року складає 75 895,36грн., пені -5027,89грн., відсотків річних - 1526,82грн.

На момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні доводи, які б підтвердили сплату відповідачем вище вказаного боргу.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.І ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (штрафу, або пені).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд, перевіривши надані розрахунки, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 75 895,36грн., пені у сумі 5 027,89 грн. та 3% річних у сумі 1 526,82грн.

Щодо доводів скаржника з приводу неправильного розрахунку суми основного боргу та щодо долучення додаткових доказів, то слід зазначити наступне.

Відповідач зазначає, що ним не було отримано копії позовної заяви, а тому йому не було відомо предмету спору, однак до матеріалів справи долучені належні докази надсилання позивачем копії позовної заяви з додатками на адресу позивача (а.с.10,11).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 12.12.13 року було порушено провадження у даній справі, та розгляд справи призначено на 21.01.2014 року. Дану ухвалу було надіслано судом у встановлені строки та вручено відповідачу 26.12.2013 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції (а.с.4).

Таким чином, з моменту отримання ухвали про порушення провадження у справі відповідач мав право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, робити відповідні копії документів, подати обґрунтований відзив на позовну заяву та подавати докази в обгрунтування своїх заперечень та реалізовувати інші процесуальні права, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обгрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача був присутній 21.01.2014 року у судовому засіданні в господарському суді першої інстанції. Але жодних доказів, що мали б значення для вирішення справи і на які він покликається у апеляційній скарзі, не подавав.

До апеляційної скарги скаржником з метою додаткового документального обґрунтування своїх заперечень долучено копію акту взаємних розрахунків станом на 29.01.2014 року (тобто вже після прийняття рішення у даній справі), яким підтверджується заборгованість відповідача в розмірі 75395,36 грн., а також долучено Платіжне доручення № 478 від 26.12.2013 року про сплату 500,0 грн. на користь ТОВ «Командор 2000».

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Проте скаржником у апеляційному провадженні при поданні додаткових доказів належно не доведено неможливість подання вищезазначених доказів у суді першої інстанції. Суд першої інстанції при прийнятті рішення надавав оцінку наявним у справі доказам.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд при прийнятті рішення не приймає додаткових доказів, наданих скаржником. Слід зазначити, що такі можуть бути враховані на стадії виконання рішення.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2014 року у справі № 914/4614/13 - залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дажбо", м. Львів, б/ н від 30.01.2014 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 07.03.2014 року.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Малех І.Б.