Рішення

від 04.03.2014 по справі 910/349/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/349/14 04.03.14

За позовом Приватного підприємства «Завод продтоварів «Анжей»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 64 250,55 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне підприємство «Завод продтоварів «Анжей» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі також - відповідач) суми заборгованості на загальну суму в розмірі 64 250,55 грн., з яких 60 832,46 грн. основного боргу, 2 231,63 грн. пені, 514,99 грн. 3% річних та 671,47 грн. витрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором в повному обсязі не виконала, повну вартість поставленого товару у строки визначені Договором не оплатила.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надала, участі повноважного представника в судових засіданнях не забезпечила, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2014р., в справі було порушено провадження, справі присвоєно №910/349/13, розгляд було призначено на 04.02.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та витребуванням додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено до 18.02.2014р.

В судове засідання 18.02.2014р. представники сторін не з'явились, вимог ухвали суду від 04.02.2014р. не виконали, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 04.03.2014р.

В судове засідання 04.03.2014р. представники сторін повторно не з'явились, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його повноважного представника.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2013р. між позивачем (постачальник - за Договором) та відповідачем (покупець - за Договором) було укладено Договір поставки №64 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача (поставити) товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та здійснити його оплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 1.2. Договору товар, який поставляється відповідно до Договору є: вода питна сильногазована та негазована; напої безалкогольні сильно газовані в т.ч. соковмісні (підпункт 1.2.1. Договору), кондитерські вироби ТМ «Софія» в асортименті (підпункт 1.2.2. Договору).

У відповідності до п. 2.1. Договору асортимент, кількість, одиниці виміру і ціна товару, що поставляється відповідно до Договору, визначається згідно накладними, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 2.2. Договору загальна сума Договору складається із сукупності сум, вказаних у накладних.

Позивач, керуючись умовами Договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 60 832,46 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими видатковими накладними:

- №14312 від 29.08.2013р. на суму 47 270,42 грн.;

- №14313п від 29.08.2013р. на суму 13 562,04 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується її підписами на вказаних видаткових накладних.

Крім того, в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних від 29.08.2013р. до видаткових накладних №14312 від 29.08.2013р. та №14313п від 29.08.2013р. на підтвердження перевезення товару.

У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар за Договором, позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5.2. Договору оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. У виняткових випадках, коли товар був поставлений без попередньої оплати, оплата товару повинна бути здійснена не пізніше 30 календарних днів з дати його поставки. Інший строк оплати може бути узгоджений сторонами у додатковій угоді.

Доказів на підтвердження укладення між сторонами додаткових угод до матеріалів справи не надано, отже з урахуванням п. 5.2. Договору строк виконання зобов'язання відповідача щодо оплати вартості за видатковими накладними №14312 від 29.08.2013р. та №14313п від 29.08.2013р. сплив 28.09.2013р., а тому прострочення строку оплати вартості товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло з 29.09.2013р.

Доказів на підтвердження оплати вартості товару відповідачем до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за поставлений товар в розмірі 60 832,46 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 231,63 грн. пені, 514,99 грн. 3% річних та 671,47 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.1. Договору у разі несплати, а також прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого та неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений в позовних матеріалах розрахунок суми пені, судом визнано його обґрунтованим, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача за прострочення оплати вартості товару за Договором підлягає сума пені в розмірі 2 231,63 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ"від 03.04.1997р. №62-97Р).

Перевіривши наведені в матеріалах справи розрахунки сум 3% річних та втрат від інфляції, судом визнано їх обґрунтованими, а суми, заявлені до стягнення, а саме 514,99 грн. 3 % річних та 671,47 грн. витрат від інфляції, такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідач доказів на спростування позовних вимог до матеріалів справи не надав.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/349/14 підлягають задоволенню в повному обсязі та стягненню з відповідача на користь позивача 60 832,46 грн. основного боргу, 2 231,63 грн. пені, 514,99 грн. 3 % річних та 671,47 грн. втрат від інфляції.

Судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 04201, АДРЕСА_1) на користь Приватного підприємства «Завод продтоварів «Анжей» (ідентифікаційний код 30760798, адреса: 92023, Луганська обл., Лутугинський район, смт. Георгіївка, вул. Леніна, 6) основний борг в розмірі 60 832,46 грн. (шістдесят тисяч вісімсот тридцять дві гривні 46 копійок), пеню в розмірі 2 231,63 грн. (дві тисячі двісті тридцять одна гривня 63 копійки), 3% річних в розмірі 514,99 грн. (п'ятсот чотирнадцять гривень 99 копійок), втрати від інфляції в розмірі 671,47 грн. (шістсот сімдесят одна гривня 47 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Морозов С.М.