Постанова

від 12.03.2014 по справі 22/148

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 22/148 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І. суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач) з участю представників: позивача: відповідача: Било Ю.О. Янсон А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року у справі№ 22/148 за позовомпублічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" довідкритого акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 34 908,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 34 908, 25 грн., з яких 20 424, 00 грн. - основний борг, 12 662,88 грн. - інфляційні втрати, 1 821,37 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2013 р. (суддя - Кирилюк Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. (головуючий - Ропій Л.М., судді - Кондес Л.О., Рябуха В.І.), позов задоволено.

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на користь публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" 20424, 00 грн. основного боргу, 12 662,88 грн. інфляційних втрат, 1 821,37 грн. 3 % річних та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 14.03.2006 р. між ВАТ "Український нафтогазовий інститут" (згідно Статуту змінено на публічне акціонерне товариство "Український нафтогазовий інститут") та відповідачем було укладено договір № 47-Р/221/06-Р на розроблення науково-технічної продукції, за умовами якого відповідач (замовник) доручає, а позивач (виконавець) зобов'язується за технічним завданням, що буде затверджено відповідачем, розробити і передати: "Доповнення до "Аналізу розробки та уточнення показників розробки Василівського родовища", 2004 р."; за виконану роботу відповідач відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 3 до цього договору) перераховує позивачу 17 020,00 грн., крім того ПДВ 3 404,00 грн., разом 20 424,00 грн.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що передача виконаних робіт відповідачу проводиться на основі акту здавання-приймання робіт.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата здійснюється поетапно, згідно із актом здавання-приймання робіт. Відповідач проводить розрахунок з позивачем за надані послуги протягом 10 днів з часу підписання акту здачі-приймання робіт.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, позивачем виконано та пред'явлено для передачі відповідачу обсяг робіт по етапах 1-3 на загальну суму 20 424,00 грн., що підтверджується актом № 132-Р (етапи 1-3) здавання-приймання робіт, який підписаний сторонами та скріплений відбитками печаток сторін.

Однак, відповідач вартість робіт не оплатив, натомість надав заяву про припинення зобов'язання зарахуванням.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

У зв'язку із тим, що позивач не визнає своєї заборгованості перед відповідачем, а відповідач не підтвердив її наявність, то господарські суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для припинення зобов'язання на підставі ст. 601 ЦК України шляхом зарахування.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить ст. 193 ГК України.

Отже, відповідач заявлених вимог не спростував, доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати за договором не надав, що свідчить про порушення відповідачем умов договору, а також вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, а тому господарські суди обґрунтовано задовольнили вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 424, 00 грн. заборгованості.

Згідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 12 662,88 грн. та 3 % річних у розмірі 1 821,37 грн.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року у справі за № 22/148 - без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко