Рішення

від 03.03.2014 по справі 910/19242/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19242/13 03.03.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЛАЙТ-УКРАЇНА"

про розірвання договору та стягнення заборгованості в сумі 326.750,03 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Лукацький І.О. - за довіреністю від 07.10.2013 № б/н;

відповідача: не з'явилися.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЛАЙТ-УКРАЇНА" про розірвання договору та стягнення з останнього заборгованості в розмірі 326.750,03 грн.

Суть спору: позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідачем допущено істоте порушення умов укладеного між сторонами спору договору, яке полягає у порушенні відповідачем грошового зобов'язання, взятого останнім за договором.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, позивачем заявлені позовні вимоги про розірвання договору від 03 лютого 2012 року № К-323 та стягнення з відповідача боргу, який утворився внаслідок часткової оплати поставленого останньому товару на підставі вказаного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2013 прийнято позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР" до розгляду та порушено провадження у справі № 910/19242/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2014, за клопотанням представника позивача, продовжено строк розгляду спору в порядку, визначеному ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвали, винесені Господарським судом міста Києва у даній справі, надсилалися відповідачеві на адресу його місцезнаходження, яка відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відтак, у розумінні ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду даної справи належним чином.

Відповідач свого повноважного представника у судові засідання не направив, відповідач про поважні причини нез'явлення його представника суд не повідомив.

Крім того, відповідач правом наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло. Таким чином, відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 03.03.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті даного спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР", як постачальником, (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЛАЙТ-УКРАЇНА", як покупцем, (далі - відповідач) укладено договір (під реалізацію товару споживачам) від 03 лютого 2012 року № К-323 (далі - Договір).

Згідно предмету Договору позивач приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність відповідачеві, а останній зобов'язується приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору і в кількості, передбаченій замовленнями на товар (п. 1.1 Договору).

У відповідності до п. 4.3 Договору відповідач оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 7 (семи) календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам. За письмовою вимогою позивача. Відповідач складає один раз у квартал звіт квартальних залишків та надсилає його позивачеві електронною поштою, факсом або іншим способом, що дозволяє фіксувати момент його передачі.

Сторонами у п. 8.4 Договору визначено, що при невиконанні або неналежному виконанні умов Договору стороною, інша сторона вправі достроково, в односторонньому порядку розірвати Договір. В цьому випадку Договір вважається розірваним з моменту отримання стороною відповідного повідомлення про розірвання Договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Оскільки виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки товару, тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Приписами частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Спір між сторонами даного спору виник у зв'язку із допущенням з боку відповідача істотних порушень умов Договору, останнім не оплачено в повному обсязі поставлений йому позивачем товар. Факт поставки позивачем і отримання відповідачем товару підтверджується накладними, засвідчені копії яких наявні у справі, а їх оригінали оглянуто судом у судовому засіданні.

Отже, станом на момент вирішення господарським судом даної справи, розмір неоплаченого відповідачем товару складає 326.750,03 грн, що водночас підтверджується підписаним з обох сторін спору та скріпленим відбитками їх печаток Актом звірки взаємних розрахунків, здійсненого сторонами станом на 30 квітня 2013 року (засвідчена копія вказаного Акту міститься у справі, а його оригінал оглянуто судом у судовому засіданні).

Таким чином, з огляду на викладені обставини, позивачем заявлені вимоги про розірвання Договору у зв'язку із допущенням відповідачем істотного порушення умов вказаного правочину, а також стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася в результаті невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Отже, виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з урахуванням такого.

За приписом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Загальні норми, якими регулюються відносини суб'єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб, потрібно обов'язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначені підстави для зміни або розірвання договору, а саме: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до припису ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є, в тому числі, оплата покупцем отриманого від продавця товару.

Отже, як вже встановлено судом вище, відповідач допустив істотне порушення умов Договору, чим позбавив позивача можливості отримати фінансовий прибуток від договірних правовідносин сторін, які виникли на підставі Договору, у строки, передбачені його умовами, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про застосування до договору від 30 лютого 2012 року № К-323 правил, встановлених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, є правомірною, тому вказаний правочин підлягає розірванню в судовому порядку.

Приписами частин 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Виходячи зі змісту наведеної норми права, розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання правочину.

Таким чином, підсумовуючи сукупність наведених вище фактів, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 326.750,03 грн, яка утворилася внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором, підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Також позивачем у позові викладено заяву про вжиття судом запобіжних заходів шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківському рахунку останнього. Позивач вказану заяву мотивує тим, що необхідність у вжитті вказаних заходів пов'язана із великим розміром заборгованості у відповідача перед позивачем і вказана обставина, на думку заявника, може призвести до утруднення або зробить неможливим виконання рішення суду у даній справі.

Розглянувши згадану вище заяву позивача, суд її відхиляє, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач у своїй заяві про вжиття заходів до забезпечення позову, жодних обставин щодо потенційного ухилення відповідача від виконання судового рішення у своїй заві не навів, жодного доказу не надав. Крім того, позивач, на підтвердження припущень щодо існування загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, жодного належного доказу суду не надав, а відтак, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення згаданої заяви позивача та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти відповідача.

Водночас суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

За подання до господарського суду заяви про забезпечення позову пунктом 2.3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлена ставка судового збору у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" станом на 01.01.2013 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1.147,00 грн.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову має бути сплачений судовий збір в сумі 1.720,50 грн.

Проте, позивачем при поданні до господарського суду заяви про забезпечення позову, яка викладена у позові, не додав до неї докази сплати судового збору, який передбачений пунктом 2.3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд вирішив за необхідне покласти на позивача оплату судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову в сумі 1.720,50 грн, який підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Миронова, буд. 17, квартира 25; ідентифікаційний код 34588946) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЛАЙТ-УКРАЇНА" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; ідентифікаційний код 35847906) договір (під реалізацію товару споживачам) від 03 лютого 2012 року № К-323.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЛАЙТ-УКРАЇНА" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; ідентифікаційний код 35847906, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Миронова, буд. 17, квартира 25; ідентифікаційний код 34588946, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконавчого провадження) 326.750,03 (триста двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн 03 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 7.682,00 (сім тисяч шістсот вісімдесят дві) грн 00 коп.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА-СТАР" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Миронова, буд. 17, квартира 25; ідентифікаційний код 34588946) в дохід Державного бюджету України - 1.720,50 (одна тисяча сімсот двадцять) грн 50 коп. - судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10 березня 2014 року.

Суддя С.В. Балац