Рішення

від 11.03.2014 по справі 906/224/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" березня 2014 р. Справа № 906/224/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковець В.І. (директор, наказ №1 від 01.11.04.)

від відповідача: не з'явився

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (м. Житомир)

до Дочірнього підприємства Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" Житомирська область (м.Коростишів)

про стягнення 146798,11 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 146798,11грн., з яких: 112132,92грн. боргу за поставлений товар по договору №1 від 01.01.11, 34665,19грн. пені.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом наданим йому ст.22 ГПК України, бути присутнім у судовому засіданні та надати свої заперечення по суті позову.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (постачальник/позивач) та Дочірнім підприємством Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №1, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті і по цінах, що вказані у накладних.

На виконання умов договору, в період з 07.02.11 по 14.11.11, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 112632,92грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.20-60).

За п.4.2 договору, розрахунки за товар здійснюються з моменту передачі-приймання кожної партії товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, сплативши позивачеві 500,00грн. , внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 112132,92грн. (112632,92-500).

14.12.11 позивач надіслав відповідачу претензію за № 198 про сплату заборгованості, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення ( а.с. 9).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим,сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 112132,92грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.5.3 договору просить стягнути з відповідача пеню, що згідно розрахунку позивача становить 34665,19 грн.(а.с.6).

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.3 договору, за прострочку оплати, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає оплаті, за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку позивача пеня нарахована за період з 01.01.12 по 15.02.14 і становить 34665,19грн.

Відповідно до ст.232 п.6 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором,припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені може проводитись за шість місяців починаючи з 01.01.12 (згідно розрахунку позивача) по 30.06.12, що згідно розрахунку проведеного судом на підставі нормативно-довідкової таблиці комп'ютерної програми "Законодавство" становить 8479,78 грн. і підлягає стягненню, а в задоволенні вимоги в частині стягнення пені в сумі 26185,41грн. слід відмовити.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав, у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 120612,70грн., з яких: 112132,92грн. боргу, 8479,78грн. пені.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" (Житомирська область, м.Коростишів, пров.Дачний,13; код 02583267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлтис" (10002, м.Житомир, майдан Смолянський,3; код 33254046) - 112132,92грн. боргу, 8479,78грн. пені, 2412,26грн. судового збору.

3. Відмовити в позові в частині вимоги про стягнення 26185,41 грн. пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2-відповідачу (рек. з повідом.)