Ухвала

від 12.03.2014 по справі 801/5813/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/5813/13-а

12.03.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Риженко А. А.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь"- Волкова Світлана Олександрівна, довіреність № б/н від 14.01.2014

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- Яковлєв Віталій Миколайович, довіреність № 73/10 від 28.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 801/5813/13-а за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 28.01.2014

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" (вул. Балаклавська, буд.39, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95048)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.01.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

На зазначене судове рішення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) із вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0001602204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 448617,50 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 364827,00 грн. та за штрафними санкціями 83790,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірки позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 23.05.2011 по 30.09.2012, якою встановлено заниження податку на прибуток в сумі 364827,00 грн., внаслідок здійснення господарських операцій з контрагентами, які мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а саме: ПП «Капітель-Плюс», ПП «Скипер», ПП «Леас», СПД ОСОБА_4 На думку позивача, укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з податку на додану вартість та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, а висновок податкового органу є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доведення правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, доведена правомірність та обґрунтованість прийняття такого повідомлення-рішення, докази, викладені відповідачем у акті перевірки та письмових заперечення спростовують доводи позивача, викладені у позовній заяві, оскільки, як безперечно встановлено судом, відповідачем обґрунтовано неприйняті до уваги документи на підтвердження правомірності формування спірної суми валових витрат та зменшено за ними валові витрати, тому що за встановленими обставинами господарські операції не відбулись, через що податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0001602204 відповідає вимогам чинного законодавства та підстави для його скасування відсутні.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач .

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з частиною першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи 01.02.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001602204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 448617,50 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 364827,00 грн. та за штрафними санкціями 83790,50 грн.

Передумовою збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток став акт №269/22-1/37703984 від 17.01.2013 документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23.05.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 23.05.2011 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток усього в сумі 364827,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що за період з 23.05.2011 по 30.09.2012 позивач мав взаємовідносини з постачальниками, які мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а саме: з ПП «Капітель - Плюс», ПП «Скипер», ПП «Леас», СПД ОСОБА_4 (до січня 2012 року - ОСОБА_5), через що позивач не мав права до віднесення сум податку на прибуток до податкового кредиту.

Із такими висновками відповідача погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Згідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 10.10.2011 між позивачем (замовник) та Фірмою «Капітель Плюс» (виконавець) укладено договір №915, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на виконання ремонту автомобілів марки Hyundai.

Також, 01.11.2011 між позивачем (замовник) та ПП «Скипер» (виконавець) укладено договір № 208, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання послуги з ремонту автомобілів марки Hyundai.

Крім того, 01.12.2012 між позивачем (замовник) та ПП «Скипер» (виконавець) укладено договір підряду № 14 на кузовний ремонт автомобільної техніки, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо здійснення робіт по кузовному ремонту автомобільної техніки.

До того ж, судом першої інстанції безспірно встановлено, що 18.10.2011 між позивачем (замовник) та ПП «ЛЕАС» (виконавець) укладено договір надання послуг № 17/10, відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати роботи по виготовленню флагштока, монтаж і установка флагштока згідно узгодженого сторонами кошторису, а замовник зобов'язується прийняти роботи та сплатити за нею грошову суму на умовах договору. Також 18.10.2011 між позивачем (орендатор) та ПП «Леас» (орендодавець) укладений договір оренди рекламних щитів №18/10, відповідно якого орендодавецьприймає на себе зобов'язання надати в оренду рекламні щити орендатору для розміщення зовнішньої реклами продукції (товарів), а орендатор зобов'язується оплачувати їх оренду на умовах дійсного договору. До договору надається додаток у якому зазначено адреси рекламних щитів та вартість робіт з виготовлення та розміщення постерів.

Судом також встановлено, що 29.09.2011 між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_5 (після січня 2012 року СПД ОСОБА_4) (виконавець) укладено договір № 2992011, відповідно до якого виконавець за дорученням замовника і відповідно до його замовлень зобов'язується надавати послуги з рекламного обслуговування замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до договору № б/н від 04.01.2012 між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (виконавець) виконавець за дорученням замовника і відповідно до його замовлень зобов'язується надавати послуги з рекламного та інформаційного обслуговування замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що надані до перевірки акти виконаних робіт роздруковані із Інтернету, а отже дослідити зв'язок із господарською діяльністю операцій по рекламі товару на підставі цих актів неможливо, тому не підтверджуються і витрати на отримані послуги від СПД ОСОБА_4 Послуги отримані від СПД ОСОБА_4 не містять економічного ефекту для позивача.

Колегія суддів вважає занеобхідне зазначити, що з документів, які надані позивачем в матеріали справи, а саме: фото реклами на бордах, неможливо зробити висновок щодо дійсності розміщення реклами позивача. Тобто надані фото реклами не можуть бути належним доказом реальності господарської діяльності операцій по рекламі товару, оскільки, відсутні підтвердження, що ця реклама саме позивача.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повністю узгоджується з подовженнями частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто, будь-які документи, зокрема, договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Слід зазначити, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, а також оподаткування доходів, отриманих юридичною особою та матеріальних витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на прибуток та матеріальних витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано суду доказів, що обґрунтовують позовні вимоги та підтверджують реальне придбання (отримання), виготовлення та розповсюдження рекламних послуг у взаємовідносинах з контрагентами, а ті, що були надані під час перевірки, оформлені всупереч вимогам діючого законодавства.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем в матеріали справи: акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, журнал-ордер, - не є доказами, що в повній мірі підтверджують реальне виконання замовлених позивачем за договорами послуг з виготовлення та розміщення реклами.; не підтверджують в повному обсязі зв'язок змісту реклами з господарською діяльністю безпосередньо позивача, не конкретизують, для яких саме цілей, де та яким чином використано у господарській діяльності позивача вказану рекламну кампанію; не підтверджують отримання позивачем економічної вигоди від отримання вказаних рекламних послуг.

Також, надані позивачем журнали-ордери за перевірямий період, - не є первинними документами в розумінні податкового законодавства України, оскільки є зведеними обліковими документами для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів; інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, про що зазначено у частинах першої, третьої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Тобто вказані документи систематизують та впорядковують дані, які містяться в первинних документах, що здійснюється для спрощення контролю за порядком та правильністю ведення бухгалтерського обліку, на підставі даних якого формується податкова звітність платника податків. Проте, зазначені документи не є первинними документами , які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а відтак - не підтверджують безпосередньо реальне здійснення господарських операцій позивача з контрагентами у перевірямий період .

Слід зазначити, що ні до перевірки, ні до заперечень на акт перевірки позивачем не було надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження того, що господарські операції по контрагентам-постачальникам ПП «Капітель - Плюс», ПП «Скипер», ПП «Леас», СПД ОСОБА_4 фактично відбулися.

Таким чином, враховуючи наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, відсутність належних доказів щодо реальності господарських операцій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконання робіт за укладеними з контрагентами договорами, фактично не відбулось, а, відповідно, відображена сума у декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2012 року 75333533,00 грн., не підтверджена бухгалтерськими документами, чим порушений підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, відповідно до якого не відносяться до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0001602204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 448617,50 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 364827,00 грн. та за штрафними санкціями 83790,50 грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0001602204, діяв в порядку статті 19 Конституції України, тобто, на підставі діючого законодавства.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.01.2014 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Авто Сімферополь" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.01.2014 у справі № 801/5813/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 березня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко