Рішення

від 13.03.2014 по справі 914/4848/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2014 р. Справа № 914/4848/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтранспостач», м. Жидачів, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Техно-Сервіс», м. Жовква, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 9 841, 28 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Кміть М.Б.

Представники:

Від позивача: Кулик Я.В. - керівник згідно виписки з ЄДР ЮО та ФО-П серія АБ№ 536156;

Від відповідача: Марків Т.І. - представник за довіреністю №1/01 від 15.01.2014р.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтранспостач» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Техно-Сервіс» про стягнення вартості поставленого товару та сплату штрафних санкції на суму 9 841, 28 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2013р. прийнято справу до розгляду та призначено на 22.01.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 24.02.2014р. продовжено строк розгляд справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 13.03.2014р.

07.03.2014р. позивачем подано клопотання (вх.№10322/14) про долучення до матеріалів справи копій довіреностей на отримання товарно - матеріальних цінностей.

В судовому засіданні 13.03.2014р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, просить позов задоволити повністю.

В судовому засіданні 13.03.2014р. представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав зазначених в заперечення на позовну заяву (вх.№581914 від 10.02.2014р.), просить відмовити в задоволені позову у зв'язку з безпідставністю та не обґрунтованістю.

В судовому засіданні 13.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

09.02.2011р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 09/02/11-01(далі за текстом - Договір), згідно якого продавець (позивач у справі) продає, а покупець (відповідач у справі) купує пиловник сосновий, далі по тексту «товар», що підписаний сторонами та скріплений печатками. Факт укладення договору сторонами не заперечується.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується накладною № 090201 від 09.02.2011р. на загальну суму 3 923,10 грн., накладною № 100801 від 10.08.2011р. на загальну суму 4 273,50 грн. та довіреностями на отримання товару №2 від 09.02.2011р. та №28 від 10.08.2011р. Накладні належним чином підписані та скріплені печатками сторін. Судом оглянуто їх оригінали в судовому засіданні. Факт підписання накладних сторонами не заперечується.

Відповідно до п.3.1. Договору покупець оплачує 100% вартості товару протягом 3-х банківських днів після прийомки товару на складі продавця та отримання по факсу копії рахунку та специфікації.

Відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару по даних накладних за Договором не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість в сумі 8 196,60грн.

Позивач направив відповідачу претензію вих. №24 від 18.07.2013р. з вимогою оплати заборгованість за поставлений товар в сумі 8 196,60 грн. згідно Договору, яка залишена відповідачем без реагування. У матеріалах справи є докази надіслання та отримання претензії відповідачем. Відповідач належними та допустимими доказами не заперечив факт отримання претензії.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 635,24 грн., 3% річних в сумі 632,61 грн. та інфляційні втрати в сумі 376,83 грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Відповідно до вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 9 Закону). Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №8, яке зокрема встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів підприємствами незалежно від форм власності, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Така вимога кореспондується із ч.2 статті 9 зазначеного Закону. Пункт 2.5. цього ж Положення вказує, що первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є факт існування заборгованості, що становить 8 196,60 грн., яка виникла за несвоєчасний розрахунок відповідача за отриманий товар згідно первинних документів, а саме: накладної № 090201 від 09.02.2011р. на загальну суму 3 923,10 грн. та накладної № 100801 від 10.08.2011р. на загальну суму 4 273,50 грн., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Відповідач у запереченні на позов зазначає, що «акт прийомки товару на складі Продавця не був складений та поставка товару не відбулася, згідно договору №09/02/11-1 від 09 лютого 2011 року; не отримано відповідачем специфікації та рахунку (п.3.1.) згідно договору», а тому в позові слід відмовити. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно роз'яснень Мінфіну, яке надано у листі від 27.11.2006 р. №31-34000-20-23/25136, рахунок-фактура не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , бо має лише інформативний характер і не фіксує будь-яку господарську операцію, розпорядження або дозвіл на проведення госпоперації. До того ж форма рахунка-фактури не належить до типових форм, затверджених Держкомстатом, а його застосування не передбачене нормативно-правовими актами.

Факт отримання товару підтверджується накладною № 090201 від 09.02.2011р. на загальну суму 3 923,10 грн., накладною № 100801 від 10.08.2011р. на загальну суму 4 273,50 грн. та довіреностями на отримання товару №2 від 09.02.2011р. та №28 від 10.08.2011р., що належним чином підписані та скріплені печатками сторін.

Крім цього, позивачем було направлено 18.07.2013 року, тобто після отримання відповідачем товару за накладними та спливу 3 (трьох) банківських днів на оплату товару, відповідачу претензію вих. №24 від 18.07.2013р. з вимогою оплати заборгованості за поставлений товар в сумі 8 196,60 грн. згідно Договору, яка залишена відповідачем без реагування. У претензії позивач вимагав оплатити вартість товару протягом семи днів з зазначенням р/р. Отже, як слідує з матеріалів справи та поданих доказів, волевиявлення позивача направлено на досягнення поставленої мети, а саме на оплату за поставлений товар.

Таким чином, враховуючи наведене вище, у відповідача виник обов'язок оплатити товар, який ним не був виконаний. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів стосовно реагування на отриману ним претензію, у тому числі, що підтверджують вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на виконання умов Договору. Також відповідачем не надано суду доказів про те, що ним вчинялися дії стосовно позивача про неналежне виконання останнім своїх обов'язків щодо поставки товару, про оспорення факту отримання товару, його оплати чи виникнення договірних стосунків тощо.

Враховуючи наведене вище, оскільки відповідач належних та допустимих доказів на спростування отримання товару не надав, доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару не представив, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 8 196,60 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України та п. 3.1 Договору) прийшов до висновку, що 3% річних в сумі 632,61 грн. нараховані правомірно та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При перерахуванні розміру інфляційних втрат суд виходив з такого.

Відповідно до Інформаційного листа від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 179,85 грн. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 196,98 грн. слід відмовити.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 635,24 грн.

Однак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 635,24 грн. до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Договором №09/02/11-01 від 09.02.2011р. не передбачено відповідальності за несвоєчасне виконаного грошового зобов'язання у формі пені.

Відтак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 635,24 грн. є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в силу положень пункту 1 ч.1 ст.і 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність повернення з Державного бюджету України ТзОВ «Ексімтранспостач» зайво сплаченого судового збору в розмірі 106,50 грн. згідно платіжного доручення № 834 від 26.12.2013р., у зв'язку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 7 Закону України « Про судовий збір», ст.ст. 179, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 530, 547, 549, 599, 610-612, 625, 626, 629, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 1, 22, 33, 34, 49, 69, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Техно-Сервіс» (80300, Львівськаобласть, Жовківський район, м. Жовква, вул.Вокзальна, буд. 14; ідентифікаційний код юридичної особи 22354477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтранспостач» (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Сагайдачного, 11А; ідентифікаційний код юридичної особи 31475733) 8 196,60 грн. - основного боргу, 632,61 грн. - 3% річних, 179,85 грн. - інфляційних втрат та 1 575,01грн. витрати по сплаті судового збору

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Ексімтранспостач» (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Сагайдачного, 11А; ідентифікаційний код юридичної особи 31475733) 106,50 грн. зайво сплаченого судового збору сплаченого згідно платіжного доручення № 834 від 26.12.2013р., у зв'язку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

5. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.03.2014 року.

Суддя Коссак С.М.