Рішення

від 25.02.2014 по справі 917/2447/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р. Справа № 917/2447/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Совєтський масловиробничий завод", 97200, АРК, Совєтський район, смт. Совєтський, пров. Північний, 6

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодар-Енергія", 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 19

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про розірвання договору та стягнення 483740,00 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники до перерви:

від позивача: Вертій Н.А.

від відповідача: Павленко М.І., Дерієнко В.В., Назаренко О.Й.

від третьої особи: Вертій Н.А.

Представники після перерви:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Павленко М.І., Дерієнко В.В., Назаренко О.Й.

від третьої особи: не з'явився

Розгляд справи продовжується після перерв, оголошених відповідно до ст. 77 ГПК України в судових засіданнях 06.02.2014 року та 20.02.2014 року.

В судовому засіданні 25.02.2014 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про розірвання договору від 23.08.2008 року та стягнення 483740,00 грн. заборгованості за даним договором.

Позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, однак надіслав до суду заперечення б/н від 21.02.2014 року (а.с. 148-19) щодо заяви про застосування позовної давності.

Представники відповідача в судових засіданнях, а також наданих до суду відзиві на позов № 2 від 14.01.2014 року та заяві № 7/02 від 20.02.2014 року (а.с. 37-39, 126) проти задоволення позовних вимог заперечують, вважаючи їх безпідставними і необгрунтованими, та прохають суд застосувати до заявлених вимог строки позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплодар-Енергія" (відповідач, виконавець), Публічним акціонерним товариством "Совєтський масловиробничий завод" (позивач, замовник) та ОСОБА_1 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, поручитель) 23.08.2008 року був укладений договір (а.с. 17-18), у відповідності до якого виконавець зобов'язався за дорученням замовника розробити, виготовити, передати, провести шеф-монтаж і налагодження обладнання цеху по виробництву паливних брикетів з фітомаси (далі - обладнання) на території замовника та вивести його на проектну потугу виробництва, а замовник - прийняти та оплатити дане обладнання (п. п. 1.1., 3.2. договору).

Відповідно до п. п. 7.1., 7.2. вищевказаного договору (далі - договір) цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до моменту його остаточного виконання. Договір може бути розірвано за згодою сторін.

Згідно із п. 2.1. договору загальна вартість робіт за договором становить 675000,00 грн. з ПДВ (вартість робіт на момент укладення договору).

У відповідності до п. 2.2. договору оплата робіт здійснюється поетапно:

- 50% від суми, вказаної у п. 2.1. договору, - протягом 5 робочих після підписання договору та затвердження технічного завдання;

- 30% вартості робіт за договором - протягом 5 робочих днів після спливу 50 робочих днів з дня підписання договору;

- 20% вартості робіт - протягом 5 робочих днів після підписання акта пусконалагоджувальних випробувань та виходу обладнання на проектні режими.

Таким чином, за умовами договору позивач мав сплатити відповідачеві грошові кошти в сумі 337500,00 грн. до 28.08.2008 року включно, 202500,00 грн. - до 17.10.2008 року включно, а решту вартості робіт в сумі 135000,00 грн. - після підписання акта пусконалагоджувальних випробувань.

Крім того, умовами договору був визначений поручитель - ОСОБА_1, який у випадку невиконання замовником своїх зобов'язань щодо оплати робіт виконавця, приймає ці зобов'язання на себе (п. 3.3. договору).

На виконання умов спірного договору поручитель сплатив виконавцеві грошові кошти в сумі 483740,00 грн., в т.ч. згідно платіжного доручення № 1917 від 02.09.2008 року - в сумі 337500,00 грн. та прибуткового касового ордеру № 115 від 09.12.2008 року - в сумі 146240,00 грн. (а.с. 21, 22).

У відповідності до календарного плану (а.с. 19), який є додатком до договору, виготовлення та передача обладнання мали бути здійснені протягом 70 робочих днів з моменту внесення оплати, що передбачена п. 2.2. договору.

Разом із тим, як зазначається позивачем, фактично обладнання було відправлене відповідачем лише 15.09.2009 року згідно накладних № 15 та № 17 (а.с. 23, 24), пусконалагоджувальні роботи з виведенням до проектного режиму так і не були проведені. Обладнання було передане позивачеві на зберігання для проведення іспитів, однак акт приймання-передачі обладнання після встановлення та налагодження, як це передбачено п. 5.1. договору, так і не був складений.

За таких обставин позивач, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору, просить суд розірвати зазначений договір та стягнути на його користь з відповідача заборгованість в сумі 483740,00 грн. в якості безпідставно набутого майна.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник - прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вже зазначалось, обов'язок замовника (або поручителя) здійснити оплату робіт за договором та момент його виникнення визначено п. п. 2.1., 2.2., 3.2., 3.3. даного договору. Разом із тим, взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості робіт поручитель виконав не в повному обсязі, сплативши виконавцеві лише 483740,00 грн. (337500,00 грн. + 146240,00 грн.) замість обумовлених сторонами у п. 2.2. договору 540000,00 грн. (337500,00 грн. + 202500,00 грн.).

У відповідності до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Відтак, оскільки замовник та поручитель порушили взяті на себе зобов'язання щодо належної оплати вартості робіт, чим створили неможливість подальшого виконання договору, виконавець мав право зупинити розпочату роботу. Слід зазначити, що виконавець при цьому розробив, виготовив та передав замовникові обладнання вартістю 645500,00 грн. за видатковими накладними № 15 та № 17 від 15.09.2009 року, тобто вартість переданого обладнання значно перевищує розмір оплати.

Як вже було вказано, відповідно до умов спірного договору відповідач повинен був провести шеф-монтаж та налагодження обладнання цеху по виготовленню паливних брикетів з фітомаси на території замовника та вивести його на проектну потужність виробництва (п. 1.1. договору).

Відповідно до положень ДБН Д.1.1-3-99 "Указания по применению ресурсных элементных сметных норм на монтаж оборудования" шефмонтажем називається спеціальний технічний нагляд представників заводів-постачальників обладнання або робочих спеціалізованих організацій, яким дозволено проводити шефмонтаж обладнання з дотриманням технічних вимог і спеціальних умов при виконанні монтажних робіт. Ресурси на шефмонтаж обладнання не враховані в нормах на монтаж, вони визначаються окремо і не відносяться до монтажних робіт.

Таким чином, в контексті наведеного умовами спірного договору на відповідача не покладено обов'язок проводити монтаж поставленого обладнання.

Стосовно доводів позивача про невідповідність обладнання технічним умовам суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Листом № 12 від 12.08.2010 року (а.с. 27) відповідач повідомив позивача, що поставлене ним обладнання в цілому працездатне за наявності сировини, що відповідає вимогам технічних умов. Крім того, за результатами цехових випробувань обладнання (установки для різки тюкованої соломи С1-УРС.1400 та пресу шнекового ШБП-700), які проходили 04.11.2010 року за участі представників позивача, відповідача, а також старшого наукового співробітника Полтавського інституту АПВ імені М.І. Вавілова, було встановлено, що обладнання відповідає паспортним даним на нього. Вказані випробування оформлені протоколом, підписаним уповноваженими представниками (а.с. 28). Інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поставлене відповідачем обладнання не відповідає технічним умовам матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно відмови позивача від підписання акта приймання-передачі обладнання (а.с. 125), оскільки в матеріалах даної справи відсутні докази, які б підтвердили, що цей акт надавався позивачеві для підписання. Разом із тим, матеріали даної справи свідчать про те, що обладнання фактично було прийняте позивачем, доказів на підтвердження того, що обладнання передавалось позивачеві виключно на зберігання до суду не надано. Відтак, оскільки спірне обладнання було фактично прийняте позивачем, а докази своєчасного висловлення з його боку зауважень щодо якості виконаних відповідачем робіт матеріали справи не містять, позивач у відповідності ч. 1 ст. 853 ЦК України позбавляється в подальшому посилатись на відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору за необгрунтованістю.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глава 83) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

В даному випадку підставою для набуття майна (грошових коштів) відповідачем є укладений між сторонами договір, який є не є розірваним чи визнаний недійсним в судовому порядку. Наведене свідчить про необгрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 483740,00 грн. якості безпідставно отриманих.

У відповідності до ст. 863 ЦК України до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в один рік.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та окремо поданій до суду заяві просить суд застосувати позовну давність до заявлених позивачем вимог.

Згідно приписів п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за № 10 від 29.05.2013 року позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, право та охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, внаслідок чого заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у спорі, чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Приписами ч. 2 ст. 44 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (№ 3674-VІ від 08.07.2011 року) судовий збір за подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру встановлюється у розмірі 1 мінімальної заробітної плати. При цьому судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2013 рік" (№ 5515-VІ від 06.12.2012 року) з 01.01.2013 року розмір мінімальної заробітної плати було встановлено на рівні 1147,00 грн. (у місячному розмірі).

Таким чином, позивач при зверненні до суду з цим позовом за вимогою немайнового характеру (розірвання договору) мав сплатити судовий збір у розмірі 1147,00 грн., тоді як фактично ним було сплачено 1218,00 грн. судового збору за даною вимогою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, надлишково сплачений судовий збір в сумі 71,00 грн. підлягає поверненню позивачеві.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити.

2. Повернути Публічному акціонерному товариству "Совєтський масловиробничий завод" (код ЄДРПОУ 00446300) з державного бюджету України надлишково сплачений відповідно до квитанції № 18805671 від 04.12.2013 року судовий збір у розмірі 71,00 грн. (оригінал платіжного доручення міститься в матеріалах справи).

Повне рішення складено 03.03.2014 року.

Суддя Гетя Н.Г.